版权归千图网所有,盗图必究

Українська наука в епоху прагматичних реформ

Дмитро Дроздовський,

головний редактор, кандидат філологічних наук

Проведена минулого тижня нарада за участю Т.в.о. Міністра С. Шкарлета (читати тут: https://mon.gov.ua/ua/news/tvo-ministra-osviti-i-nauki-ukrayini-sergij-shkarlet-vzyav-uchast-u-rozshirenomu-zasidanni-prezidiyi-spilki-rektoriv-vishih-navchalnih-zakladiv-ukrayini, запис є на youtube), стаття в «Дзеркалі тижня» (https://zn.ua/ukr/science/dirjavij-filtr-.html) порушують питання реформування науки в Україні.

Ані Т. Пархоменко, ані інші диспутанти не говорять про речі, які, на мою думку, значно важливіші, ніж огляд переписувань у дисертаціях із російських чи українських джерел. Отже, що, на мою думку, важливо взяти до увагу менеджерам і реформаторам науки в Україні (подаю тезово, максимально коротко й чітко):

  1. Курс на долучення української науки до світової. Багато хто зараз «звихнувся» на SCOPUSах, хоча й ці бази далекі від досконалості, бо а) статтю в такі бази можна купити, б) часом і в таких виданнях трапляються статті не дуже високого рівня, в) SCOPUS – не ідеал і панацея. Натомість ми не говоримо, що важливо, аби наші статті цитували, наших дослідників згадували в світі. Ось це справжній показник наукового поступу. Хіба ні? Треба стимулювати науковий простір, щоб він став майданчиком для міжнародного діалогу: максимальна представленість англійською та іншими мовами резюме статей і досліджень, промоція єдиної української наукової бази через наукові канали в світі, залучення інших дослідників читати й полемізувати з науковими напрацюваннями вітчизняних дослідників.
  2. Потрібно залучати не лише нас до них, а й іноземних дослідників до українських міжнародних проектів. Тобто не казати, що ми такі нещасні, бідні, візьміть нас до себе в проект, а стимулювати фінансово наукові проекти з українського боку, щоб у них брали участь американські, європейські науковці, представники Сходу тощо. Це також сприятиме розвитку наукового діалогу, інтенсифікації науки. На це потрібні державне фінансування й грамотна політика наукового діалогу.
  3. Максимальна підтримки індивідуальних і колективних запитів науковців щодо доступу до важливих праць, фундаментальних видань, наукових журналів світу. В ідеалі це працювало б так: якщо науковцю потрібний доступ до певного джерела, він має звернутися до Фонду наукових досліджень, МОН тощо й отримати допомогу, конкретну фінансову підтримку для того, щоб до наукового фонду інституту, відділу, бібліотеки тощо потрапила та чи та книжка, якої немає, але яка потрібна.
  4. Фінансування міжнародних наукових конференцій найвищого рівня, а не міжнародних форумів із місцевою «пропискою», які є ширмою та імітацією науки. Важливо брати участь у конгресах, конференціях та симпозіумах певного рівня й статусу. В кожній науковій галузі такі є. Для цього має бути фінансова підтримка.
  5. Підтримка зовнішнього рецензування наукових праць. Можливо, для цього також потрібні ґранти, не знаю. Але про наукові праці українських дослідників (їх монографії тощо) мають писати рецензії науковці в інших країнах у фахових виданнях. Ось тоді це буде справжній діалог і нормальний науковий feedback.
  6. При університетах чи наукових установах потрібні campus центри з академічного письма, які б допомагали з оформленням наукових статей а) за системою MLA-8, наприклад, бо знатися на всіх технічних нюансах оформлення науковець, безперечно, має, але часом потрібна консультація людини, яка бездоганно знається на всіх нюансах цитування тощо б) потрібний proofread статті фахівцем або носієм мови, бо без цього вам скажуть: PROFESSIONAL EDITING REQUIRED (English grammar and syntax substantially reduce readability).

Наука – в продукуванні нових ідей, і потрібно думати про майбутнє, підтримувати й стимулювати те, що є зараз. Ідеї важливо продукувати у вигляді бодай гіпотез, які, можливо, зможе довести або заперечити хтось інший. Потрібно думати про науку майбутнього, а не займатися публічними стратами.

Наведу приклад: подаю статтю до SCOPUS видання, де прописую теоретичну рамку для своєї наукової проблеми, причому покликаюся на теоретичні праці, про які в Україні взагалі мало хто говорить (тобто не говорить). Наприклад: Sophie Vlacos, the author of the chapter “Realisms” in “The Routledge Companion to Twenty-First Century Literary Fiction”, discusses the concept of Object Oriented Ontology as a new vector for literary realist paradigm of the post-postmodern fiction. Ontological mode of the reality becomes an essence in the post-postmodern literary paradigm in contemporary British fiction. Ontological mode exploits the connections between the characters and the anthropocene phenomena taking into account the concept of “inner interior” which means the deeper bonds between things and human beings that cannot be explain in the traditional logical paradigm or using the traditional explanation methods. “Granted the diversity of approaches and mediums covered by this general inclination to think beyond the subject, ‘contemporary realisms’ seems an appropriate flexible term through which to explore their commonality and their literary repercussions. The suitability of this ambidextrous term is confirmed by the rise of a philosophically incongruous and yet historically consistent wave of literary humanism of ‘New Sincerity’, a mode of literary realism devoted to the material and phenomenological reality of human experience impelled by a similar fatigue with poststructuralist preoccupations” (The Routledge Companion 2019, с. 101). І я, такий гордий, що подаю в матеріалі огляд теорії Object Oriented Ontology, що полемізую з маніфестом Д. Шилдса «Голод за реальністю», отримую відповідь — фаховий американський рецензент мені пише: а що нового в цих теоріях? Ми їх уже років із 5-7 знаємо, вони не нові. І тут у мене когнітивний дисонанс: я був гордий, що привношу в матеріал огляд нової теорії, про яку в моїй країні не говорять, але отримую відповідь у стилі «точка сидіння визначає точку бачення». У світовій теоретичній думці ця вся Object Oriented Ontology не є новою.

І все одно: важливо презентувати світові власні напрацювання й діалогізувати з науковим світом через видання, конференції, рецензування, спільні проекти й наукові платформи. Потрібні бібліотеки, фонди, доступ до ресурсів, яких часто науковці не мають.

На жаль, поки що на цей рівень ми не вийшли в дискусії, але хочу вірити, що в МОН відбудеться не косметична реформа, а посутнє перезавантаження. Вектори (це лише частина, безперечно) можна розвивати.

Важливо підтримувати індексування українських видань у міжнародних базах, як SCOPUS чи WoS. Потрібно підтримувати ті видавництва,  як, наприклад, «Ліга-прес», котрі мають статус «С» у SENSE, бо все це сприяє представленню української науки в принаймні англомовному світі. Можна дорікати, що база SENSE не така. Так і SCOPUS не такий, і все можна звести до абсурду. Але потрібно підтримуватиме, що працює на утвердження УКРАЇНСЬКОЇ науки в зарубіжних наукових просторах і навпаки. Важливо співпрацювати з іншими видавництвами та журналами з SENSE в категорії «А» тощо, бо все це іде на користь науці.

Потрібно нарешті говорити про те, щоб не лише ми ставали частиною світового наукового простору, а помічали там НАШІ праці, щоб їх читали, рецензували, з ними полемізували і їх підтверджували своїми дослідженнями.

Дмитро Дроздовський - головний редактор журналу «Всесвіт», науковий співробітник відділу західних і слов'янських літератур Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, заслужений працівник культури України. У журналі «Всесвіт» з 2006 року.

Напишіть відгук