Людина, чия свічка ясно горіла

Та й тяжко ж писати! Книжка заваже. Лежить, як і лежала, напохваті. Шарлатова, й золотом на ній вибито: Святослав Караванський. Російсько-український словник складної лексики. Узявши її, завше згадував пана Святослава. Живого. Згадуватиму й поки віку мого, але… Спочив пан Святослав. Року Божого 2016-го, місяця грудня, дня сімнадцятого.

Святослав Караванський

Тодось Осьмачка відійшов у засвіти злиднем. Усе майно, яке лишив по собі, – словник Грінченка. Носив його вигнанськими світами наче Святе Письмо. Книжка, що сподобилася такої долі, стає Книгою. Доля, яка не мине й книжок Святослава Караванського. А книжок тих, книжок…

Уже його мовні нотатки, які подавав був лондонський «Визвольний Шлях», впадали в око своєю несхожістю з настановами київських академіків. Давалося взнаки, що пише не совітський «вчений», а знавець мови, той знавець, без яких мова не годна збагатитися.

Пізніше зачала падати в очі письменникова плідність: за яких десять літ кілька словників й кілька наукових розвідок. Вимовляєш «розвідка», і мигається тобі грубезнй том, який не день і не два читатимеш. Але, скажімо, «Секрети української мови» читалися одним нападом. Як детектив!

Саме Караванський – ніхто більше! – почав аналізувати взаємини, що лежать в основі всякого детектива: взаємини жертви та її ката. А ще й в історичних колізіях, які могли спантеличити й самого Сіменона, бо жертвою є наша мова, а катом – московський шовінізм.

Учора читаю: «Помер мовознавець». Ні, помер Інститут Української Мови. Учора читаю: «Помер дисидент». Ні, помер антисовітчик, антибольшевик, який десятиліттями корчився на сталінсько-хрущовсько- брежнєвських нарах. На тих, за які писав був інший «політик» – Анатоль Радиґін.

«Людина працює. Після 8-ох годин гримання молотків і вищання пил в тюремній столярні, в гамірливій камері на 16 люду, під стукіт доміно, під зойки радіо, в махорковому димі, під мерклою лямпочкою, скорчився на верхніх нарах, чоловік працює.

Систематика, зміна шрифтів, таблиці і графи, списки і словники. Коли береш у руки ці зошити, поневолі не можеш надивуватися вражаючій працелюбності. Навіть у діловому затишку наукового кабінету не всякому вдається перетворити все те в зошити. А йому приходилося нести свій зошит за пазухою, при обшуках ховати в немислимо тісні тайники. І виглядає цей зошит як чистесенький варіянт дисертації, і її можна відразу ж видавати в цьому рукописному виді».

Без таких, як Караванський, без таких, як Радиґін московське знамено давно б майоріло над Ейфелевою вежею. Такі заслуговують на пам’ятники, але їх не потребують.

У Києві, чував, є пам’ятник забісованому україножерові від совєтського мовознавства «академіку» Бєлодєду*. Не чіпайте. Хай собі стоїть. От тільки оздобте його цитатою з Караванського: академік з ласки КҐБ. Ото й був би пам’ятник панові Святославу, Людині, чия свічка ясно горіла.

19 грудня 2016.
Прага.


* Насправді є лише меморіальна дошка на будинку Інституту мовознавства НАНУ на вул. Грушевського, 4, де працював академік Іван Білодід (1906-1981), та пам’ятник на могилі вченого на Байковому цвинтарі.

Редакція не поділяє непримиренної і однобічної оцінки ролі І. Білодіда в історії українського мовознавства радянського періоду.

Незважаючи на його догматизм, спротив питомій українській лексиці й запровадженню літери „ґ”, схвальної позиції щодо „питомості зближення” української та російської мов, штучному введенню у практичний словник русизмів тощо, за що був акуратно і без ідеологічної лиштви критикований В.Сосюрою і А.Малишком, але гостро й вороже – українською діаспорою, – все ж слід пам’ятати, що науковими підрозділами Інституту мовознавства Академії наук, яким керував І.Білодід у 1961-1981 рр., систематизовано величезний корпус української лексики і створено цілу бібліотеку важливих наукових досліджень в галузі теоретичної і прикладної лінгвістики, зокрема 12-томний – досі найповніший у світі – академічний Словник української мови.

Прим. ред. „Всесвіту”

Микола Шатилов - постійний автор журналу «Всесвіт», поет, перекладач, публіцист, мовознавець, журналіст. Багато років мешкає у Празі (Чеська Республіка). Чимало років працював кореспондентом «Німецької хвилі».

Напишіть відгук