Ґада ас-САММАН. ПОЕЗІЇ із збірки “СХОПИТИ МИТЬ, ЩО ВИСЛИЗАЄ”

Ґада ас-САММАН (Сирія)

Image

ПОЕЗІЇ зі збірки “СХОПИТИ МИТЬ, ЩО ВИСЛИЗАЄ”



З арабської переклала Катріна ХАДДАД (Харків)Image








Схопити кохану рибку

 
Подарував мені скамянілу рибку
віком сорок мільйонів років...
і сказав: то була незвичайна рибка,
її покохало море й увічнило!
 
Хіба ти  не бачиш, як бачу я,
що море, у хвилю схопивши рибку
своїм коханням,
одночасно вбило її?!
 
Лише мистецтво
може схопити мить, що вислизає,
не вбиваючи її
та не вмираючи її смертю...
 
 

Схопити веселку

 
Люблю тебе,
Але стерпіти не можу, щоби ти
мене схопив,
як річка не може стерпіти,
коли її схоплює її ж власне річище.
В одній точці...
 
Будь водоспадом чи озером,
будь хмарою чи порогом –
мої води заструмують
скелями твого водограю,
а потім продовжать свій путь...
І зберуться в твоєму озері,
а потім продовжать свій плин…
І коли-небудь захопить їх твій поріг,
але вони розіллються або вибухнуть…
І може, випаруються,
і хмара їх полонить,
але вони впадуть дощем
———
© Катріна Хаддад, 2006, переклад.
 
і знову стануть вільними
у перших джерелах…
 
Люблю тебе,
але ти не можеш мене схопити,
як не вдається водограєві схопити річку,
як не вдається це озеру і хмарині,
як не вдається це порогові…
Люби мене, якою я є,
миттю, що вислизає,
і прийми мене, якою я є,
і будь морем,
широким, як море,
глибоким, як море,
аби я могла влитися у тебе!
 
Кажеш, я ніби ртуть,
рухлива, невловима.
… і була ртуть, перш ніж стати,
була ніжним поглядом любови в її очах.
А він зробив цілий світ алхімією,
шукаючи її погляду
і заморожуючи його в камінь:
і стала ртуть!
 
Хіба не бачиш, любий, що родзинка – то лише невдала спроба схопити виноградинку, що вислизає?
 
Люби мене, якою я є,
і не намагайся схопити мій погляд чи мою душу.
Прийми мене, якою я є,
як приймає море
усі річки, що впадають до нього
крізь водограї, й пороги, й озера,
і знають, як знайти дорогу
в його безмежні обійми…
 
 

Схопити неуважно прочитане слово

 
Нехай артерія й далі пульсує,
почеплена між присутністю й
відсутністю
на стінах ночі й чекання.
 
Мрія хай залишиться далекою,
як пластівці снігу поверх течії,
аби не розчавили її
брудні кроки буденщини.
 
Не хочу кохання.
Хочу мрії...
Не хочу тіла.
Хочу продовження.
Значать для тебе
хоч би щось
мої слова?!
Або, як і всі,
читатимеш їх,
не читаючи мене?..
 
 
 

Схопити клубок у горлі

 
Це справді ти?
Дивлюся на тебе,
Шукаю тебе в тобі
і не знаходжу!
 
Куди ти пішов,
не йдучи?
Як ти пішов,
не йдучи?
 
Бачу твої очі, губи, руки,
твоє тіло,
але
де ти?
Я  так сумую за тобою,
де ти?
 
Я покохала в тобі аромат,
а не квітку,
пульс, а не тіло,
легкий повів вітру від твого віття,
а не дерев’яний стовбур.
Я покохала в тобі мрію, мрію,
мрію,
як же ти її зрадив?!
 
 

Схопити сварку

 
Ми почали говорити слизькі слова,
слизькіші,аніж риба.
 
Потім я стала мовчазна, як порох,
здрібнена, як порох.
І було моє мовчання криком про допомогу,
якого ти не чув.
Перетворилося кохання на ніж,
який ми одне вгородили в одного.
Зробилися наші погляди
гавкотом двох голодних псів на снігу.
 
Хочу забити тебе на смерть,
але згортаю клаптик серветки
і кидаю в тебе.
Кажеш, що я жорстка,
як загартована сталь,
а відчуваю себе крихкою, наче попіл,
і злою, як серп женця.
Одночасно.
 
У грудях кипить вулкан,
але жую сніг у мовчанні й тиші,
не запиваючи зі своєї склянки.
І з тривогою розумію: снмя сварки, коли виростає,
перетворюється на колючу стіну
з іменем розлука.
 
 
 

Схопити знак питання

 
Чужинцю,
куди йдуть пісні
по тому, як слухаєм їх?
 
Куди прямують слова любови
по тому, як кажемо їх?
 
Куди відлітають щасливі хвилини
по тому, як проживаємо їх?
 
Куди йде полум’я свічки
по тому, як вона згорить?
 
Куди діваються твої доторки
по тому, як зникає твоя рука?
 
Куди йде блискавка
по тому, як згасне?
І лісові бурі
по тому, як втихають?
І комети – по тому, як згоряють?
Скажи мені, куди,
аби я чекала на тебе там, коханий.
 
 
 

Схопити викрадений поцілунок

 
Зупинив мене патруль:
я поверталася з побачення
і йшла на побачення.
 
Обшукали,
знайшли мої кишені повними зірок.
І сказав патрульний:
Затримаймо її за підозрою
у транспортуванні вибухівки!
 
Спитали: загадкова жінко,
що ти робиш на нічних вулицях?
 
Сказала: намагаюся схопити
викрадений поцілунок,
що тікає в минуле.
У мить, коли поцілував мене
на вулиці біля притульного
Neptune room,
між тих, що ховалися від стрілянини,
небо було червоною стрічкою,
дороги – порохом, що вибухає,
час – миттю, що біжить за ріг,
і викрадений поцілунок
був жаринкою палаючого життя
перед лицем усієї цієї смерти…
 
І сказав патрульний:
Затримаймо її ще за підозрою
у терористичній діяльності.
 
Сказали: відкрий багажник.
Широко відкрий очі.
Обшук.
 
І обшукали мої очі,
знайшли твоє фото,
як я дарую тобі квітку,
а ти кажеш: я голодний –
і з’їдаєш її!
 
Я прослизнула
між дулами їх кулеметів,
біжу до кав’ярні,
до столика, солодощів, гарячої кави,
до тієї безмежної, щемливої миті,
коли ти з’їдаєш мої квіти
і сміємося, ніби плачемо;
тієї миті, після якої пройшли місяці,
яка біжить, утікає
потягом часу, спрямованим назад.
І її полум’яність не зраджує мене.
 
Спитали: що робитимеш,
як відпустимо?
Сказала: продовжу ловити
викрадений поцілунок
і сіяти жасмин
у ямочках його усмішки.
 
Спитали: маєш зброю?
Показала твоє фото.
 
Спитали: що за папери?
Сказала: листи кохання…
Начальник закричав: листівки!
Листівки зі змовою проти життя!
Вбийте її! Кохання? Вбийте її негайно!
 
Коли куля пробила мою голову,
не було надто боляче.
Я вже була тієї хвилі
у твоїх обіймах
на вулиці, де Neptune room,
і ти вкривав мене незабутнім
викраденим поцілунком.
Я таки змогла його схопити.
  {mos_sb_discuss:5}