Переклав Ігор Сівак

АМЕРГІН

Амергін Глунгел, “білоколінний” — легендарний поет-пророк, один з синів Міля Іспанського. Згідно переказам, що збереглися в епосі, сини Міля у 1000 році до н. е. приплили в Ірландію з Іспанії і завоювали її. З історичними даними, подібне завоювання острова предками сучасного кельтського населення — гойделами справді мало місце, однак відбулося воно, певно, в ІV або в ІІІ ст. до н.е., причому прабатьківщиною гойделів була не Іспанія, а Ґаллія.

ПІСНЯ АМЕРГІНА

Я — вітер над морем
Я — хвиля нестримна
Я — рев океану
Я — бик семи битв
Я — яструб на скелі
Я — крапля роси
Я — квітка прекрасна
Я — вепр шалений
Я — в річці лосось
Я — потік у долині
Я — слово знання
Я — списа вістря
   серед ярої битви
Я — бог, котрий палить
   вогнем в голові
Хто Він, котрий збір
   осяває у горах?
Хто Він, котрий місяця
   вік сповіщає?
Хто Він, котрий знає,
   де сонце заходить?
Хто Він, котрий з Темри*
   скликає худобу?
Хто Він, кому з Темри
   худоба радіє?
Хто Він, Бог, що зброю
   створив у фортеці?
Хто Він, що склав пісню
   про битву і вітер?
   Якщо не Я. 
 
——
*Темра (Тара) — сакральний центр i резиденцiя верховного короля в давнiй Iрландii.
 

ВІЛЬЯМ БАТЛЕР ЄЙТС (1865 — 1939)

Поет, драматург, есеїст, класик ірландської літератури, лауреат Нобелівської премії 1923 року. Народився в Дубліні, в родині відомого ірландського художника Джона Батлера Єйтса. Помітна постать в національно-визвольному русі Ірландії початку століття. Один з ініціаторів і головний ідеолог Ірландського відродження, засновник (1904) і директор  до 1938 року ірландського національного театру “Аббатство” в Дубліні.

ЇЇ ТРІУМФ

Я змієві корилась, доки ти
Тут не з’явився, бо любов сприймала
Як звичну гру, забаву без мети,
Що я, впустивши хустку, спричиняла;
І то було найкраще — від тих дій
Зростали крила, чулись співи з неба;
Між змієвих кілець ти став тоді,
Я, божевільна, насміхалась з тебе.
Ти ж переміг й від пут мене звільнив
Святий Георгій, чи Персей язичник;
Збентежені, вдивляємось в приплив,
Й кричить на нас птах дивний, войовничий.

ОЗЕРНИЙ ОСТРІВ ІННІСФРІ

Встану я і піду, й попрямую до Іннісфрі,
Хижку маленьку збудую там із лози і глини;
Дев’ять рядків бобів матиму, вулик і рій,
І самоту на галяві бджолиній.
 
Спокій я матиму там, бо спокій по краплІ стіка
До цвіркуна, що співає, з вранішнього серпанку;
Опівночі там, як спалах, полудні — багрянцю ріка,
І вечір тріпоче крильми коноплянки.
 
Встану я і піду, бо чую і вдень, і вночі
Плескіт озерної хвилі об берег тихий, невпинний,
І на сірій бруківці, чи на шляху стоячи,
Чую його у серця глибинах.

СКРИПАЛЬ ІЗ ДУНІ

Коли граю на скрипці я в Дуні,
Мов хвиляХ танцюють усі;
Мій кузен - в Кілварноті священик
Мій брат - у Мочарабусі.
 
Я брату й кузену не заздрю:
Вони молитовник читають.
Я ж книжку пісень, що у Слайго
Купив на базарі, гортаю.
 
Коли ж до Петра підійдем ми
Наприкінці, коли час наш мине,
Усміхнеться він трьом старим духам,
Але першим пропустить мене.
 
Бо добрий, той завжди веселий,
Якщо лихо його не згубить,
А веселий любить скрипку,
А веселий танець любить.
 
І коли односельців за мною
Приведе стежина вузька,
“Тут із Дуні скрипаль” — загукають
Й затанцюють як хвиля морська.
 

ДЖОРДЖ ВІЛЬЯМ РАССЕЛ (1867—1935)

Поет символіст, економіст, видавець, есеїст. Писав під псевдонімом А.Е. (від грецьк. — aeon), Джордж Вільям Рассел народився 1867 року в Лорґані (Lurgan), графство Арма (Armagh), і переїхав до Дубліна, коли йому було одинадцять років. Діяльний (енергійний) ірландській націоналіст, він видавав (редагував) “Айріш Хоумстед” (“Ірландська садиба”)  з 1904 по 1923 рік, де опублікував “Сестер” Дж. Джойса, і “Айріш Стейтсмен” (“Ірландській політик”) з 1923 по 1930 рік, у якому друкував ранні поезії Патріка Каванаха.
Однак головною його темою (зацікавленням) був містицизм. Рассел був одним з найактивніших учасників Ірландського Літературного Відродження. Його поезії і п’єси відомі своєю містичним спрямуванням, витонченою співучою манерою (мелодійним стилем) і зображенням духовної природи людства. Серед його поетичних збірок: “Дихання Землі” (1897), “Божественне Видіння” (1904) тощо

БЕЗСМЕРТЯ

Ми житимем в полум’ї духа, або минемось як дим;
Бо у вогонь ні диму, ні нам вороття немає.
Якщо стане мрією думка, а воля — бажанням самим,
Ми зникнем мов дим, хоч вогонь не згасає.
 
Жалю безмежного іскри осявають смерк наших днів;
Щоб у вічне життя ввійти — ось душа нам для чого.
У вогні любови живемо, чи безліччю йдемо шляхів,
Незчисленні у мрії до смерти дороги.

БАЖАННЯ

З Тобою  мить! Як мрії розквітуть!
Надбання праці вічної постануть,
Висока, чиста і самотня путь
Знов крізь віки до себе дух поманить.
А спогади які в душі постануть!
 
Який у серці невимовний щем,
З літ забуття Тебе я прагну знову!
Бажання Ти вибілюєш вогнем,
Незримий, тихий, недоступний слову.
Як пристрасно Тебе я прагну знову!

ДЖОН МІЛЛІНҐТОН СІНҐ
(1871—1909)

Драматург, поет, есеїст. Випускник Трініті-Колледжа в Дубліні; тривалий час жив у Парижі. На творчий розвиток Сінґа значний вплив справив Єйтс, переконавши його переїхати в Ірландію і звернутися до зображення в своїх п’єсах життя і звичаїв ірландських селян. Разом з Єйтсом і Огастой Ґреґорі Сінґ чимало сприяв розвитку національної ірландської драматургії: багато п’єс Сінґа були поставлені на сцені театру “Аббатство”.

ПРЕЛЮДІЯ

День починався, наставала ніч,
На південь йшов незнаним я шляхом,
Від міст далеко і людських облич
Я з місяцем і сонцем жив разом.
 
Пізнав я зорі, квіти і птахів
І схили вітряні гірських долин.
Й не міг згадати більшість звичних слів,
Почувши мову гір, боліт, рівнин.

ПИТАННЯ

Спитав я, як заслабну й вмру, чи ти
В моїй ході жалобній будеш йти,
Чи станеш ближче, щоб почуть розмови,
Як в землю гріб спускатимуть дубовий.
 
О, ні, відповіла ти, як живих
Придурків цілий натовп бачить цих
Біля труни, живих, коли я мертвий,
Щоб з люті їх зубами не роздерти?

Будь ласка, читайте продовження