ВСЕСВІТ
 Український  журнал іноземної літератури
Заснований у січні 1925 р. Миколою Хвильовим, Василем Елланом-Блакитним та Олександром Довженком
Головна сторінка
18:50 19/04/2014
 
 
Представник "Всесвіту" у Великій Британії - п. Світлана Барнс: Svitlana Barnes, S.Barnes Media Ltd., Cambridge, UK. E-mail: sbarnes@sbarnesmedia.com
UABooks Очима культури «ЛітАкцент» Український книжковий портал «Буквоїд» «Кульбіт» Культура і політика ElVisti Українське життя в Севастополі Цибулько Фонд УХП Незалежний культурологічний  часопис  
Дмитро Дроздовський. Голос правди Версія для друку

Голос правди

Перекладач Віра Річ святкує 70-річний ювілей у Києві

 

Віра Річ (Vera Rich) — це людина, яку в Україні мав би зустрічати сам Президент Віктор Ющенко, як, наприклад, Монсеррат Кабальє. Від 26 по 30 квітня ця людина, — знаний перекладач, науковець, журналіст зі світовим іменем, головний редактор поетичного журналу “Manifold Magazine of New Poetry”, — перебувала у Києві. У 1999 році Національна спілка письменників України вже нагородила її премією імені І. Франка, а восени 2005 року пані Річ удостоїли почесного звання члена Наукового товариства імені Т. Шевченка. 24 квітня Віра Річ саме в Україні відсвяткувала сімдесятиріччя. Так, не вдома, не в Лондоні, а в Україні (у Львові та Києві) зі своїми найкращими друзями. 24 квітня вона прилетіла до Львова (наразі готує до друку переклад “Мойсея” Івана Франка англійською мовою), а потім поїхала до Києва. Ця людина готова працювати двадцять чотири години на добу, та й цього їй не вистачатиме.

Пані Річ зробила для підняття престижу української культури у світі набагато більше, ніж наші академічні інститути. Переклавши величезну кількість текстів зі скарбниці української літератури (Шевченка, Франка, Лесю Україну, Ліну Костенко, Василя Симоненка...), ця людина вписала вимір української культури в дискурс світової літератури. Її переклади українських текстів знають у Сполучних Штатах (попри те, що пані Віра мала багато оказій із американськими перекладачами, які не розуміють багатьох тонкощів перекладу), у Новій Зеландії, в Канаді, в Європі. Перекладацька діяльність — один із найкращих шляхів, щоб донести код чужої культури, дати можливість зрозуміти побут, національну свідомість, історію через художній текст.

Але, крім цього, Віра Річ — активний поборник правди в літературі та політиці. Однією з перших у західній пресі як кореспондент всесвітньо відомого журналу “Nature” вона порушила Чорнобильську тему. Більше року тому ця людина написала про протиправну ануляцію візи знаного британського науковця Алана Флауерса, доктора Кінґстонського університету, який працював у Білорусі, досліджуючи матеріали про Чорнобильську біду. З досліджень доктора Флауерса випливало, що 26 квітня 1986 року і протягом подальших двох днів радянська військова авіація так “трансформувала” радіоактивні хмари Чорнобиля, що вони “не потурбували” Росії, а натомість окошилися на Білорусі. За словами Віри Річ, багато хто вважає, що совєтська влада утворила штучні дощі над територією Білорусі для того, щоб вітри не віднесли радіоактивних часток до Москви. На її думку, Флауерс певен, що багато його колег у Білорусі підтримують цю гіпотезу, але бояться заявити про це публічно через можливі репресії.

— Віра Річ: Західні вчені дуже добре розуміють проблему і переконані у версії штучності дощу. Селяни визнали травневий дощ 1986 року, про вміст радіоактивних ізотопів в якому вони нічого не знали, абсолютно незвичайним. Він був грозовим, але без блискавок і грому. Мешканці регіону, який було заражено, згадують про особливо інтенсивний рух літаків, про запуски ракет на кшталт тих, що використовують для створення дощових хмар Але якщо вчені наважаться це оприлюднити, то результат буде один: візи для в’їзду до Білорусі вони ніколи не отримають. А оскільки деякі з науковців зацікавлені в тому, щоб відстежувати еволюцію зараження, вони не хочуть загострювати ситуації. Заражена місцевість є “лабораторією”.

На початку дев’яностих Віра Річ їздила в Чорнобиль, щоб побачити на власні очі наслідки трагедії. Знаменно, що її день народження припадає за два дні від дуже трагічної для світу дати — Дня Чорнобильської біди (Віра Річ народилася 24 квітня 1936 року). Під час перебування в Києві пані Річ відвідала Український Дім, у якому працювала виставка “Врятовані скарби української Атлантиди” до 20-х роковин трагедії. На ній було представлено зібрані за 15 років під час історико-культурологічної експедиції старожитності, виявлені в покинутих селах зони відчуження предмети традиційного побуту і мистецтва поліщуків, а також археологічні знахідки з розкопок середньовічного Чорнобиля та його околиць. Віра Річ наразі разом із доктором Аланом Флауерсом готує матеріали для відеопроекту про Чорнобильську трагедію, використовуючи українські поетичні тексти про Чорнобиль.

27 квітня пані Річ прочитала лекцію для студентів Київського національного університету імені Т. Шевченка на запрошення кафедри теорії перекладу. У вітальному адресі на честь приїзду пані Річ було зазначено: “...Ми високо цінуємо Ваш внесок у справу перекладу шедеврів української класики англійською мовою, Ваше розуміння самобутньої духовності України і високий творчий рівень Ваших тлумачень... Завдяки Вашим перекладацьким зусиллям і натхненню широкий світ знає більше про український народ, про наше відчуття краси, наші радощі, болі й устремління”.

Лекції Віри Річ (я вже маю з чим порівнювати, бо півроку тому, коли Віра була в ЛНУ імені І. Франка, мав можливість почути її перед львівськими студентами) — це цілий фільм про специфіку перекладознавства; розповідь Віри насичено яскравими фактами із життя, зустрічами, парадоксами долі і творчості, англійсько-українським гумором. Вона говорить трохи зашвидко (такий уже її стиль — має встигнути сказати якомога більше за обмежений час), але її мовлення — вишукане, воно відповідає стилю англійських лордів.

Під час лекції Віра Річ читала власні переклади, співала, танцювала і своїм запалом зчарувала присутніх. Вона і не може не зачаровувати, її життєвий оптимізм та переможна віра у краще вражає.

Переклади Віри Річ настільки точно передають оригінальні тексти, що в Україні вже написано кілька досліджень про майстерність її перекладацького феномену (зокрема, варто сказати і про дисертацію дослідниці Ганни Косів із ЛНУ імені Івана Франка). Пані Річ має широке коло контактів із українськими перекладацькими колами. Так у Львові вона підтримує тісні зв’язки із Роксоланою Зорівчак, професором Львівського національного університету імені Івана Франка, київським мовознавцем і перекладачем Віталієм Радчуком.

Як я вже казав, Віра Річ — поборник демократії у світі. В одному із своїх віршів, який вона прочитала на лекції, йшлося про президентські вибори-2004 в Україні та про демократичний вибір. Врешті вірш перейшов у речитатив та пісню, а наприкінці у стрімкому танці Віра дістала з кишені помаранчеву хустинку, що нагадала про буремні листопадові події. Пані Річ позитивно сприйняла вибір українців, адже він, на її думку, спрямований до європейських змін. Саме Європа має бути категорією історичної перспективи після совєтської стагнації.  Але вірусів тої доби і досі дуже багато. Під час президентських виборів Віра Річ була в Україні як спостерігач.

— Віра Річ: Я щаслива з того, що мала можливість як волонтер допомогти Україні зробити чесний вибір у майбутнє... Помаранчева революція мала надзвичайний вплив на громадську думку у Великобританії. Я могла спостерігати, як такий інтерес з’являвся не тільки в середовищі мас-медіа, а й серед тих, хто раніше взагалі особливо не цікавився Україною. Люди почали звертатися до мене, щоб отримати більше інформації про Україну, її звичаї, культуру...

Британці свідомі вибору України під час тих президентських перегонів. Віктор Ющенко проголосив демократичні перетворення у країні, рішуче виступивши проти корупції та за зближення із Заходом. Директор Інституту міжнародних відносин у Лондоні (Royal Institute of International Affairs) Віктор Булмер-Томас (Victor Bulmer-Thomas) назвав Президента Ющенка “флагманом революції”, який після Помаранчевої революції зумів спинити суперечності та конфлікти між Росією та Західною Європою.

Віра Річ відвідала в Ірпені музей видатного українського перекладача Григорія Кочура, місце “паломництва” для українських філологів, гуманітаріїв, перекладачів. Зусиллями сина Григорія Кочура пані Андрія та його дружини Марії музей було відреставровано. Сьогодні це справжня оаза української культури, наповнена тисячами зв’язків із зовнішнім світом, адже Григорій Кочур перекладав письменників світової величини, був особисто знайомий із кількома лауреатами Нобелівської премії в царині літератури. Вони були для нього не просто друзями, а кожен із них — це досвід, який можна здобути в розмовах із учителем.

— Пані Віро, хто були Ваші “вчителі” в перекладацькій роботі?

— Якщо ви маєте на увазі інших перекладачів англійською мовою, то величезний вплив на мене мала Дороті Сеєрс (Dorothy Sayers), яка переклала “Божественну комедію” Данте Аліґ’єрі. Ця робота побачила світ у п’ятдесятих роках. На теренах Центрально-Східної Європи є прекрасний угорський перекладач Петер Золлман (Peter Zollman) і був дуже талановитий перекладач Ноель Кларк (доктор Кларк нещодавно пішов із життя). Ці люди перекладали з угорської та польської на англійську, але, що цікаво, доктор Кларк був англійцем. І його переклади дивовижні. Я також хотіла б згадати тут і відомого польського поета й перекладача Ципріяна Норвіда.

Свого часу я перекладала кількох польських андеґраундних поетів кінця 70-х років. Як я вже сказала, доктор Кларк перекладав із польської ще раніше, ніж я. Після того, як я прочитала кілька його перекладів, я вирішила залишити польську літературу для Кларка (маючи надію, що пан Ноель не буде переходити через мій кордон східнослов’янської літератури)...

— Як на вашу думку, в чому полягають труднощі перекладу? З якими “небезпеками” Вам доводилося стикатися?

— Наведу один приклад із моєї останньої книжки “Вірші на Свободу – рефлексії для Білорусі” (‘Poems on Liberty — reflections for Belarus’), яку було видано за підтримки радіо “Свобода” в Європі. В деяких випадках доводилось мати справу з білоруським словом “kasciol”. Словник подає, що це, звісно, “ католицький храм”. Проте в поемі це слово має інше значення. Так в одному вірші у строфі “U kasciole Sviatej Hanny” це слово вжито замість Собору Св. Анни у Вільнюсі. Власне, це місто має своє символічне значення для білорусів. Білоруський читач, навіть якщо він ніколи не був у Вільнюсі, цей готичний собор добре знає з різних світлин, листівок. А як  в такому разі бути з англійськими читачами? Для англійців це слово не матиме такого значення, як для білорусів. Воно може просто увести ї в оману.

Річ у тому, що внаслідок Реформації всі готичні середньовічні храми, собори, зокрема в Англії, зараз належать англіканській церкві. Проте у ХІХ столітті, коли закони проти католицизму було скасовано, готична архітектура почала знову входити в моду. Значна частина споруд була побудована у стилі “Вікторіанської готики”. Незважаючи на це, будувати в цьому стилі було дуже дорого, і Католицьке товариство мало дуже небагато грошей. Навіть Католицький Вестмінстерський Кафедральний собор  був споруджений у візантійському стилі із цегли, а не каменю, щоби зменшити витрати. Отже, в Англії досить невелика кількість готичних церков.

Так от, врешті я прийшла до висновку що рядок ‘U kasciole Sviatej Hanny’ варто було б перекласти як “В готичній церкві Св. Анни” (“In the Gothic church of St Anne”). Саме через те, що цей рядок мусить викликати в уяві читачів образ середньовічного готичного храму.

Віра Річ відвідала презентацію нової книжки української поетеси Ірини Жиленко, що відбулася в Інституті літератури ім. Т. Шевченка. Зустріч із Миколою Жулинським була також несподіванкою для Віри, адже вона давно планує передати копії своїх перекладів із української літератури до архівів Інституту літератури імені Т. Шевченка.

Під час візиту до Києва Віра Річ захотіла відвідати ще одне трагічне для нашої історії місце — Бабин Яр. Вразило Віру те, що на тому місці, де під час Другої світової розстріляли сотні євреїв, сьогодні граються діти, там розпивають пиво молоді легені. Але на тому місці немає пам’яті про трагедію винищення, немає знаку біди (у Великобританії це було б неприпустимим!). Місце смерті перетворилося на місце для відпочинку. Та й незрозумілою лишилась для Віри совєтська споруда, що “прикрашає” яр смерті. “Вона беззмістовна, не несе на собі навіть згадки про цю трагедію. Краще б сходи так і йшли в безкінечність. Тут потрібен зовсім інший символ, можливо, вічний вогонь, але не цей совєтський монстр,” — сказала Віра Річ.

— Пані Віро, яке ваше ставлення до політичних змін в Україні після Помаранчевої революції? Ці зміни, скоріше, позитивні чи негативні?

— Знаєте, навіть удома, в Лондоні, я відстежую інформацію про українські події через медіа, тож можу сформувати враження від того, що відбувається в Україні. На мою думку, незважаючи на те, що багато людей бачать вади і різнобій у сучасні політиці — наприклад, розбрат та комерційний антагонізм у помаранчевому “таборі”, —  все одно це є природним процесом під час становлення справжньої демократії у країні.

  Мене непокоїть інша проблема, властива для України ще від часів Мазепи, —  принципова неспроможність, до головних рішень, вольових дій, певне національне буксування. Потрібно відкласти особисті амбіції і працювати разом заради країни і нації. Це, можливо, один із найважчих уроків, які потрібно засвоїти (ця проблема є і у Великобританії), але з молодою Україною ситуація особливо драматична і важка, адже представники різних таборів мають зійтися і не для того, щоб тишком-нишком “пропхати” свої проекти, а щоб виробити спільну програму дій для України та, повторюю, нації!

  Мене непокоїть мовне законодавство, тобто те, що дає підстави зробити російську мову другою державною (регіональною) мовою, хоча б тільки на Сході країни. І той факт, що російська “ситуація” спирається на проект Хартії про мови меншин (насправді ж — м і н о р и т а р н и х мов!) є дуже неправильним. Російська мова не є мовою меншин в Україні, фахівцям із ЄС потрібно дуже кваліфіковано розібратися в українському питанні, щоб зрозуміти його суть, не поспішати з висновками. Та й саму цю Хартію українською перекладено неправильно, тож впроваджувати російську мову як регіонально неприпустимо. Отже, маю чимало тривог. Але основне — якщо Україна прагне бути справжньою демократичною державою – тоді вся українська нація, всі 48 мільйонів, мають спільно і цивілізовано відстоювати свої права, виборювати право на життя відповідно до європейського законодавства. Помаранчева революція показала готовність це зробити... Зараз потрібно знову утворити спільноту і розв’язати історичні питання.

— Чому саме європейська орієнтація важлива для України сьогодні?

— Україна — це географічна складова Європи, і хоч її культура формувалася під впливом Візантії, а не Рима, як сказав Іоанн Павло II, Європі доведеться дихати з обох легенів, як із Рима, так і з Візантії. Європа не просто ЄС...  Окрім цих політичних систем (ЄС, НАТО), Україна має відчувати себе культурно-історичною частиною Європи в найширшому значенні. Потрібно розуміти, що в її історії є і спадок законів античної Греції, і коріння римської цивілізації, і ренесансний раціоналізм, і повага до чужих поглядів та толерантність, запозичені від Просвітництва.  Завжди має бути альтернатива. Ізоляція і закритість свідомості — ознака кризи. Україна має бути частиною Європи не тільки в торговельних угодах  і політичних альянсах – а й по духу. Це набагато важливіше, проте складніше.

Чи цікавлять європейських читачів, зокрема у Великобританії, українські тексти, перекладені англійською?  

Української літератури майже не знають у Великобританії. Українську літературу потрібно перекладати світовими мовами, і це має бути стратегічною програмою вашого Уряду!!!

 Знаю багатьох, хто приїздить до Києва і не може знайти книжок англійською мовою про Україну. Англійських перекладів української літератури немає в Києві. Хіба це не тривожний знак? Деякі з моїх знайомих хотіли б купити такі книжки як подарунок для друзів; один підприємець сказав мені абсолютно відверто, що хотів придбати таку книжку для того, щоб зрозуміти, що думають українці, зазирнути в їхню ментальність”. Він читав, що Шевченко був ключовою постаттю в українській літературі і у формуванні української національної душі зіграв вирішальну роль — але в Києві йому сказали, що жодних перекладі Шевченка англійською немає... На щастя, пізніше я переконала його, що такі переклади є в Лондоні (зокрема мої переклади)... Але така ситуація симптоматична.

Сьогодні в інтернеті можна знайти електронні переклади українських текстів. Але, на жаль, дуже часто вони непрофесійні, тож України в них не побачити і не відчути. Чому б не створити офіційний веб-портал із гарними українськими перекладами?

— Пані Віро, чому ви так любите Україну?

— У музичній п’єсі “Скрипаль на даху” герой Тев’є, продавець молока, раптом запитує дружину, чому вона любить його...  Вона ніколи й не думала про це і не може спочатку відповісти... Але він наполягає, і врешті вона співає (цитую з пам’яті): “Упродовж 25 років я варила для нього, прибирала для нього, піклувалася про нього,  25 років, моє ліжко було його... Якщо це не любов, то що це?”

  У моєму випадку я упродовж 50 років працювала для України, плакала через Україну, сміялась і раділа за Україну...  Якщо не любов, то що це?

                                        Дмитро Дроздовський

 

 

Пісня1

Моя любов — проста хатинка біла, укрита сірим пір’ям,

Де можеш ти прийти і відпочити, співать пісні мені,
Побути хвилечку, або піти.
 
Моя любов — це злива з крихт вишневого чар-зілля,
Що падає на нас в ружево-злотий вечір
— А небо, мов з вина п’янка завіса.
 

Моя любов — це олов’яний келих, в якому повно тіні,

Де відблиски бузково-синіх мадригалів іскрять
Від арок тиші, мов метелик.
 
Моя любов — березові бруньки і вересове листячко дрібне,
Іскріння снігове і громовика-зелень з дерев’їв липи…
Моя любов — росинка із небес.
 
————
1 З англійської переклав Дмитро Дроздовський.

 

 

Між іншим, цей вірш має коротеньку передісторію. Вперше він з’явився в антології поезії ще за часів мого студентства (пригадую, наче  збірник мав назву “Поезія Темзи” (“Thames Poetry”). На той час існував добрий літературний журнал John o’London’s Weekly”. Редактором поезії там був Лорд Дарвен (Lord Darwen). Він вибрав п’ять віршів із антології і передбачив літературну кар’єру їхнім авторам... “Пісня” — один із тих п’яти віршів, які вибрав редактор.  У чотирьох із нас справді склалася літературна кар’єра про п’ятого я не знаю нічого... Одне слово, пророцтво Дарлена справдилося. 1961 року ми організували поетичний конкурс на честь роковин українського генія Тараса Шевченка. Дарвен дуже зацікавився моїми віршами, тож я запропонувала йому бути членом журі цього фестивалю.

 


< Попередн.   Наст. >
 
Top! Top!