Лауреати Премії імені Григорія Кочура 2012 — Олена о’Лір і Всеволод Ткаченко
У листопаді в бібліотеці Національного музею літератури України було оголошено лауреатів щорічної літературної премії імені Григорія Кочура.Комітет із присудження премії нагородив Олену о’Лір за перший переклад поеми «Беовульф» українською мовою (з дотриманням розміру оригіналу та відтворенням алітерацій і асонансів) і за переклад легенди про Сіґурда і Ґудрун; та Всеволода Ткаченка за антологію французької любовної лірики «Сад божественних поезій».
Журнал «Всесвіт» сердечно вітає цьогорічних лауреатів — постійних авторів і друзів нашого журналу — й зичить їм подальших творчих злетів.
Пішов із життя Ростислав Доценко
Вранці 24 жовтня перестало битися серце Ростислава Доценка, видатного перекладача з французької, англійської та польської мов. Крім того, Р. Доценко був мовознавцем, письменником, він — учасник українського руху опору, політв’язень (1953-63), член Національної Спілки письменників (з 1986 р.) та Всеукраїнського товариства політв΄язнів і репресованих. Багаторічний автор нашого журналу.
Ростислав Доценко народився 19 квітня 1931 рок в Києві. Лауреат літературних премій ім. М. Рильського (1993), М. Лукаша (2000). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2007).
Навесні 1953 засуджений Київським обласним судом на 8 р. ув’язнення. Працював у концтаборі в Куйбишевській обл. на будівництві Волзької ГЕС, де став співзасновником «Групи революційних марксистів», яка ставила за мету поборення тоталітарного режиму в СРСР, за що 1956 дістав ще 7 р. ув’язнення. Відбував його на Далекому Сході, на Тайшетській трасі та у мордовських таборах. Познайомився з митрополитом Йосипом Сліпим, Володимиром Горбовим, Петром Дужим, Святославом Караванським, Юрієм Литвином та іншими політв’язнями.
У квітні 1963 звільнений. На основі довідки про зняття першої судимості вдалося поновитися в Київському університеті. Саме тоді познайомився і заприятелював із шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Аллою Горською, Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою та іншими.
1965 закінчив університет, працював у редакції зарубіжної літератури в Держлітвидаві. Підготував кілька десятків перекладених видань (зокрема 12-томник Дж. Лондона, 1969-72). 1972, після відмови співпрацювати з КДБ, його звільнили з видавництва. 1974, після тривалих пошуків, вдалося влаштуватися на роботу в Республіканській сільськогосподарській бібліотеці. З 1988 перебував лише на творчій роботі.
Попри постійні політичні «догани» за радянських часів, у творчому доробку Р. Доценка чимало перекладів англійської, ірландської, американської, польської та інших літератур. Зокрема це твори О. Вайлда «Портрет Доріана Ґрея» (1968), Ф. Купера «Останній із могікан» (1969), В. Фолкнера «Крадії» (1972) і «Домашнє вогнище» (1983, співпереклад з В. Корнієнком), Ч. Діккенса «Великі сподівання» (1986), М. Мітчелл «Розвіяні вітром», повісті та оповідання Е. По, М. Твена, Дж.-К. Джерома, Ф. О’Коннора, В. Скотта та ін., збірки ірландських народних казок, англійських та ірландських приказок і прислів’їв. Доценко переклав з англійської літературознавчі праці Ю. Луцького «Між Гоголем і Шевченком» (1998), Ю. Шереха-Шевельова «Пролегомена до вивчення мови та стилю Г. Сковороди» (1998). Доценко — автор циклу біографічних нарисів «Україна без українців» — про письменників і громадських діячів, жертв політичних репресій (О. Кониського, М. Хвильового, А. Кримського, М. Зерова, Ю. Липу, О. Телігу, Ю. Литвина та ін.) Упорядкував збірку творів Л. Гребінки «Радість чорноземна» (1990), Л. Лимана «Пам΄ять» (2002), Ю. Литвина «На лезах блискавок» (2009).
Журнал «Всесвіт» висловлює співчуття вдові Ростислава Доценка професорові Ніні Панасівні Вірченко, дочкам Марії та Олені, онукові Мар΄янові друзям, рідним і близьким Р.Доценка.
