Поворотна адреса: КРАЇНА НІБИТО (ДЕСЯТЬ ПРАЗЬКИХ ЛИСТІВ)

Микола ШАТИЛОВ

ЛИСТ ПЕРШИЙ: ПИВО, ШВЕЙК, ГАШЕК

    За сивої давнини чеські міста й містечка нахвалялися числом шинків, корчем та пиварень: що більше їх, то мешканці обізнаніші.
    Де ж іще дізнаєшся про новини королівства?
    За дверима із закличним солом’яним віночком, побік кахляної грубки та при довгім столі, на який видає пані шинкарка коновки їглавського, каданського, раковницького...
    На всяк' смак, на всяк' гаман.
    Старе пшеничне або яшне пиво – лежень – кусалося, а молоде, легеньке –  бовтанка – точили запівдурно.
    Магістрати не щадили мита, аби завезти городянам добре пиво, а вдячні городяни примовляли: “Де воно протече, там уже не пече”.
    Чаркувалося тим чи тим, за п’яте чи десяте, але на прощання товариство підносило коновки з пивом, келихи з вином і чарки з паленкою за Владислава ІІ Яґеллонського, який приподобився прізвиська “Король Добре”.
Слов’яни гірчили пиво хмелем ще десь у VIII-IX ст. По чеських землях вирощування хмелю поширилося за Карла Великого, а від XII ст. хмільництво стає мало не золотим дном для чеських селян, чий хміль набув європейської слави і вивозився в чужі краї.
    А чи вип’ють ниньки за чеського президента?
    Де там! Дедалі рідше п’ють і за здоров’я одне одного.
    Старосвітський гомін приятельської гутірки ще опирається повсюдній електровакханалії, але ніхто вже не шарпає корчмаря, щоб уговтав осатанілі підсилювачі.
    Де поділися любителі, які годинами обговорювали смакові нюанси щойно поданого браницького чи голешовицького? Де пиворізи-мовчуни, які так само годинами перекидалися значливими охами та ахами?   
    За кухонним віконечком булькотять, шкварчать, оповиваються екзотичними пахощами китайські, італійські, іспанські страви, а прадідівські, втративши авторитет, обертаються на гастрономічні меншини. Усіма шанований віденський шніцель – ржізек – прикрашає аж ніяк не кожне меню. А за ним, за ржізеком, державна традиція! Ласий до шніцелів Франц-Йозеф І зарядив смажити їх по всеньких шинках Австро-Угорщини.
    Наша доба, схильна все переінакшити, скасувала імператорський наказ, але не спромоглася зламати демократичних засад остравської, празької, табірської корчми, де, як і вдавні, не розпізнаєш хто письменник, а хто підмітальник.
    А не в Празі, не в Остраві, не в Таборі?..
    А на провінції, по шинках та шиночках, пиварнях та пивареньках?..   
    Провінцію мода не зачепила.
    Може, котрийсь шинкар і проміняв би линялі – по стінах – вишивки на плакатних красючок, так пиворізи ж, яким потрібен звичний затишок, не вгамуються: “Де вишивки подів?!”. Може, котрась шинкарка і поскидала би лляні благенькі обруси, так пиворізам же на пластикових гірше питиметься.
    Про наїдки й не говоріть!
    Замовляють гості те, що замовляли ще їхні батьки: мариновані з цибулею ковбаски, плзенський гуляш, сосиски з гірчицею... Пиво теж – перевірене поколіннями: старопраменське, крушовицьке, будейовицьке...  Вельветом (ніжне, м’яке, з пінявою шапкою на коновці) завсідник погребує, а ще – ніколи  не хилитиме пива з балцанки-бляшанки.
    Останнім часом звелися нінащо понад двадцять невеличких броварень. Однак і лишилося аж п’ятдесят! Але пивні ветерани схиляють голови. Куди ж пак! По війні і то було їх десь півтори сотні ...
Уперше описав особливості чеського пива Тадеаш Гаєк-з-Гайка у виданій латиною книжці (1585). Це, можливо, був і перший у світі підручник броварства.
    А міжнародні компанії, під які великою мірою перейшло чеське броварство...
    Чи не втратить пиво своєї чеськості?   
    Оптимісти переконані, що ні, бо найголовніший замовник – чесько-моравсько-сілезький, а скептики певні, що  міжнародні стандарти чеське пиво спартачать.   
    Спілка броварів поквапилася поліпшити його соціальний образ, сповістивши, що в закордонні пиво є окрасою бенкетів і п’ється не з півлітрових коновок, а з кришталевих келихів. Пивні патріоти страшенно занепокоїлись. Це ж які втрати – проти коновки келих удвічі менший! Дарма! Спілчанські стратеги знають, що не має великої ваги, скільки витягне той чи той споживач, гірше, коли споживачів поменшає.
    Патріоти помиляються, як помилялися, запевняючи, що спека – їхній природний спільник. Коли збожеволіло європейське підсоння, вони не могли вийти з дива: живе срібло повзе, повзе, а виторг – такий собі. У чім річ?! А в тім, що спека намовляє на ще одне пиво, поки сягне двадцяти шести ступенів. Далі три коновки – і край!
    А скільки здолає не аж так і пересічний чеський пиворіз?
    Мілош Кожелуг – і сорок!
    Пельгржимовський вантажник мріяв про часи, коли шинок не зачинятиметься двадцять чотири години на добу.
    Дочекався.
    Виглядає, що за большевика, як називають чехи підсовєтський період, мрійників не бракувало. Пішов большевик, і люд аж так обсадив корчми, шинки та пиварні, що й статистика визнала свою поразку: полічити годі...
    Так, пиво посмачнішало.
    Так, наточать його тобі око-в-око.
    Так, виходки сяють, як песяча калитка.
    Але найпринадніше, що можеш говорити від серця до серця, не боячись викажчиків.
    Чеська корчма залишилася прихистком чеських чоловіків.
    Незрадливість, яка є ознакою здорової спільноти.
Пропам’ятним для чеського броварства був рік 1842-й, коли відкрилася Плзенська броварня. Та сама, що згодом дістала назву “Праздрой”. У “Праздрої” варили світле пиво, яке швидко вподобали і вдома, і за кордоном. Протягом сорока років плзенську технологію опанували всі броварні Чеського королівства.
    А Швейк?
    Швейк подарував своє ім’я двом десяткам стилізованих пиварень, де все на один копил – меблі, начиння, серветки, де страви – поспіль чеські; до того ж і з літературним присмаком: не просто гуляш, а гуляш-фельдкурата-Каца.   
    Правду кажучи, гостюють “У Швейка” здебільше чужинці, бо в самих чехів славнозвісний персонаж не завжди викликає позитивні емоції.
    Це ж яке покоління не прощає, що Ярослав Гашек насміявся з чеської вдачі?!
    От “У Гроха”, хоч і середмістя, а чужинців обмаль. Переважають свої – празькі. Корчемка – ні порошинки, ні плямочки, а вишкрябаного на стінці хазяїн ніби не помічає. Насправді ж іще й як помічає, бо вишкрябано:
NEJLEPŠÍ PIVO V PRAZE!
    „У Гроха” можна стріти завзятого шанувальника пива і "гашекознавця" Ріхарда Гашека, хоча зазвичай він відвідує шинки, до яких учащав його богемний дід.
Image
Ріхард Гашек, онук Ярослава, гостює в пивниці "У Швейка".

    Мало таких, але є.  
    А причетним до літератури підполковник Гашек став цілком випадково: знайшов на горищі сімейної вілли листування Ярослава Гашека з дружиною Ярмилою. Листи ніжні, лагідні, але й сердиті. Письменник іноді просив, щоб Ярмила скінчила оповіданнячко, і шаленів, коли виходило ліпше, ніж у нього.   
    Ріхард Гашек познаходив чимало всякої всячини, яка належала королю празьких анекдотистів, а найдорожча знахідка – стіл, за яким написано “Пригоди бравого вояка Швейка”.
Чехи безперечно знаються на гуморі, але говорити, що гумор – наша національна чеснота, не варто. Часто це замінювач громадянської відваги, якої нам бракує.
Владимир Їранек,  маляр.    
    Не за письмовим столом, а верхи на коні – і в бронзі! – бачить Ярослава Гашека празький митець Карел Непраш.
    Це все одно що маршал Ян-Йозеф Радецький на велосипеді.
    Сміх та годі!
    Проте типово чеський, звернений на себе сміх.
    А може, швейкізований проект пам’ятника – це компроміс з тими, кого верне від чекістських пригод чеського класика. Поки Гашекові земляки, чехословацькі леґіонери, затято билися з большевиками, він, якого з Леґії вирядили за пияцтво, затято виборював большевизм.
    І то де? У київській ЧеКа!
    Червоного комісара товариша Гашека пражани не стрічали, як леґіонерів, славнем “Де ти, краю мій...”, однак і лиходійством по краях чужих не дорікали, бо зараз же вмостився за відомий письмовий стіл, де й притінила його огрядна постава вояка Швейка.
    Проект Карла Непраша чекає на своє втілення, але що чекає кінного чекіста?
    Пражани, вони збитошники!   
    У них і товариш Ґотвальд попостояв колись на постаменті мов катюга... 
    Помалювали білі рученьки на червоно. 
    По зап’ястки.
    Диви, й копита в коня під Ярославом Гашеком почервоніють.
    По самісінькі мички.
    Ото б теревенили по корчмах, шинках та пиварнях...