Олена КУЧЕРЯВА. СИНЯ БОРОДА

Хто йде сюди, покинь усі надії!

Якщо ви вже відчинили двері (відкрили титульну сторінку), шановний читачу, то прошу, заходьте і не лякайтеся, бо ви потрапили до замку Синьої Бороди. Не звертайте уваги на павутиння по кутках, на кажанів, що так і намагаються сісти на вашу високочоло-інтелектуальну голову. Ви в його володіннях, і назад дороги нема. Марно шукаєте вимикача, його тут і не передбачено, пробирайтеся навпомацки...

...Вітаю: ви потрапили до великої вітальні, від якої йде довгий і заплутаний коридор. Йдіть обережно, бо інакше ризикуєте впасти й, скрутивши собі в’язи, ніколи не піднятися, перечепившись через щось непевне. Перед вами— троє великих дубових дверей і одні маленькі осикові. До якої ви увійдете, щоб переночувати, вирішувати вам. Ось чотири ключі. Трьома срібними можете відчинити будь-яку з трьох дубових. Золотий — від осикової, але вам туди не можна, бо інакше пошкодуєт.. Залишаю замок на вас, бо маю їхати. Повернусь за чотири дні. (Відвернувшись, до кажана, пошепки): А ти придивись за ним у час моєї відсутності...

КІМНАТА ПЕРША

Чи любите ви казки? Можете не відповідати, бо одну таки доведеться вислухати... Взагалі ж не одну, а дві: одну народну, а другу — її літературну обробку Шарля Перро (1628—1703).

Чому ж саме Синя Борода як уособлення страхітливого монстра? Є підозра, що французи, у яких слово “bleu” в певних випадках надає іменникам відтінок найбільшої інтенсивності чогось і поєднання “la peur bleue” означає найбільший страх, жах, etc, а в steak en bleu” слово синій означає “з кров’ю” (хоча натомість у виразі “la fille fleur bleue” буквально — “дівчинка — синя квітка”; “блакитний” насправді означає інфантильну особу.) А якщо захочеться полаятись у Франції, скажіть “Barbe!” (з певною інтонацією і виразом обличчя), що в українській мові має приблизно такий еквівалент: “біс!”.

——

© Олена Кучерява, 2005.

Таким чином, ми бачимо, що в назві “Синя Борода” поєднані суто французькі реалії, що зумовлює регіонально-зональне поширення (територія франкомовних) цього образу.

В усіх нижче аналізованих творах автори прямо вказуватимуть (маркуватимуть) у назві присутність нашого шанованого героя, хоч у різних текстах він відіграватиме, зрозуміло, різні ролі і матиме різні характери — від злодія і маніяка, що краде дівчат і уособлює злий фатум, до доброї та невинної жертви обставин.

Народна казка усіляко підкреслює демонічність свого головного героя: “Цей чоловік був багатий як море, але ніколи не подавав милостині бідним. До церкви він і ногою не ступав”. Він був шести футів на зріст і мав синю бороду до пояса. До того ж були в нього проблеми з королем, до якого дійшли чутки про невідому долю його семи дружин. Одного ранку Синя Борода їхав конем через поле, і, побачивши молоду й гарну дівчину, яка йшла одна, мовчки схопив її. В замку дівчина потоваришувала з прекрасною пастушкою, яку поставили їй прислуговувати і чия сойка вчасно сповістила братів дівчини, врятувавши її від ножів Синьої Бороди. причому молодший брат згодом одружився з цією прекрасною пастушкою, отримавши у спадок замок Синьої Бороди.

Цілком природним є те, що ключик від забороненої кімнати промовляє людським голосом (у казці Перро ми цього не побачимо, зате Анатоль Франс не відкидав цієї можливості: “Тут постає питання, яке неможливо розв’язати не виходячи за вузькі межі історії і не заглиблюючись у неосяжні сфери філософії...1 Всі біографи Синьої Бороди твердили, що ключик був чародійним. Таке свідчення вагоме. Проте цей ключ аж ніяк не єдина річ, створена людськими руками й наділена чудесними властивостями. Старовинні перекази, наприклад, повні згадок про чарівні мечі... Віктор Ґюго в одному зі своїх віршів каже про “яарівні сходи, що під ногами танцюють, скачуть без упину”... Ми не будемо сперечатися з такими живучими і тривалими віруваннями і остережемося вирішувати, чарівний був ключ від малого кабінету чи ні, полишаючи розважливому читачеві самому дошукатись, яка наша думка з цього приводу, бо наша стриманість не є виявом вагання й саме тому гідна похвали”): “Тріть, жінки. Тріть, скільки завгодно. Пляма на мені ніколи не зітреться. А через сім днів повернеться Синя Борода”.

——

1 Тут і далі оповідання А. Франса “Сім дружин Синьої Бороди” цитується в перекладі Тамари Воронович за вид.: Франс А. Твори в п’яти томах. Т. 3. К.: Дніпро, 1977. — С. 431—449.

Цікаво також, що на відміну від літературної обробки Перро в народному варіанті дружина Синьої Бороди не молиться перед смертю, та й сам він не закликає до цього. А у Перро він дає дружині на молитву рівно п’ять хвилин, “і жодної секунди більше”. Якщо в народній казці братів виглядає пастушка, то в літературній обробці — сестра дружини Синьої Бороди Анна.

Різною є кількість уже мертвих дружин Синьої Бороди. В народній казці їх сім, а теперішня має стати восьмою. Шарль Перро зазначає, що в потаємній кімнаті було “декілька жінок” (у Франса їх усіх було семеро, у Метерлінка — п’ять).

Отже, бачимо в казці образ такої собі потвори, який тягає в свій замок дівчат і, як Кирпатий Мефістофель, ставить над ними моральні експерименти, а саме випробовує межі жіночої цікавості.

Маршал Франції Жіль де Ре —прототип Синьої Бороди і людожера з літературних казок Шарля Перро (в ті часи французькі письменники не тільки збирали народні казки, а й використовували казковий матеріал в інтересах власної творчості). Герой Перро — звичайний дворянин, який мав одне нещастя: синю бороду, яка надавала йому грізного й страхітливого вигляду.

Казка — твір, який читав майже кожен. Тому було б наївністю вбачати в наступних творах якісь типологічні збіги з народною казкою про Синю Бороду.