Олена КУЧЕРЯВА. СИНЯ БОРОДА

КІМНАТА ТРЕТЯ

Моріс Метерлінк народився 1862 року в Бельгії, в місті Генті. Навчався в єзуїтському коледжі, потім — у католицькому університеті, де вивчав право. У 1889 році вийшла його поетична збірка “Теплиці”. Того ж року була опублікована перша п’єса Метерлінка —“Принцеса Мален”. Згодом з’явилися “Неминуча”, “Сліпі”, “Сім принцес”, “Пелеас і Мелісанда”, “Аладіна і Паломід”, “Усередині”, “Смерть Тентажіля”, “Аглавена і Селізета”. 1899 року з’явилася його п’єса “Аріана і Синя Борода, або Марне визволення”1.

——

1 Ранній український переклад: Метерлінк М. Синьобородий і Аріана, або Даремний визвіл. Драма. — Львів, 1913. Перекладач не вказаний, але відомо, що це була Наталя Кобринська.

Синя Борода, герой, ім’я якого винесено у назву твору, як такий майже не фігурує: за всю п’єсу у нього — лише вісім реплік у кінці першої дії. Як персонаж він потрібний Метерлінку як уособлення Охоронця Таємниці, що її розкриває людина, жінка, сильна і смілива духом. Його присутність у п’єсі відчувається, хоча сам він фігурує тільки на початку п’єси (кінець першої дії) та у фіналі, де селяни приносять його, зв’язаного. Але його дух витає протягом усієї п’єси, тяжіє над долями персонажів, його відчувають, але не бачать. Це чимось споріднює п’єсу з натуралізмом, де над героями тяжіє фатум генетичної спадковості.

Для ранніх п’єс Метерлінка характерне зображення всепереможного фатуму, який є невідворотним у долі героїв. У “Аріані” цей фатум уособлює Синя Борода, але тут він не всесильний, його перемагає красуня (саме красуня) Аріана (в подальшому вона казатиме своїм подругам по нещастю: “Події ось-ось розпочнуться — треба в їх очікуванні бути гарними”). Вона говорить своїй годувальниці: “Я гарна, він кохає мене, і я дізнаюсь про його таємницю. Перш за все треба не послухатися його — це перше, що треба зробити, якщо вже наказ дано під суворою загрозою та без жодних пояснень. Інші його дружини зробили помилку, і якщо вони й справді померли, то тільки через те, що не виявили рішучості не послухатися (згадаймо рекламу Knorr: “Правила існують, щоб їх порушувати”, або Вишневського: “Гарний закон і порушити приємно”)... “Я хочу відшукати заборонені двері... Те, що дозволене, нічого нам не відкриє”. Треба ловити момент: “Випадки, коли можна порушити заборону, нечасті й миттєві”. Отже, якщо ви — молоді й вродливі, порушуйте заборони, це відкриває шлях до знання. Але не слід вважати, що Метерлінк пропагує анархію. Далі Аріана говорить, звертаючись до Синьої Бороди: “Я підкорилась миттєво, але тільки іншим законам”. Синя Борода, на нашу думку, уособлює, крім абстрактної категорії фатуму, й тип чоловіків, які вважають, що призначення жінки — куховарня, дитина еts, а такі поняття, як розум еts, їй не притаманні. Він говорить Аріані: “Не прагніть знати, і я вас прощу...” Але й вона не в тім’я бита: “Я зможу простити, коли дізнаюсь усе”. Аріана свідомо порушує заборону, тут не було якогось суто жіночого капризу, цікавості, примхи (як у народній казці і в переробці Перро), і саме цей свідомий підхід обеззброює Синю Бороду, що Аріана також усвідомлює: “Він поранений, — каже вона годувальниці”. І потрапляє до підземелля, де сидять у темряві її попередниці. І тут... цікаво, як до сцени зустрічі Аріани з жінками не добрався сучасний критик: “...І ось я зі сльозами цілую ваші прекрасні губи! Вуста ваші свіжі, а ось ваші оголені руки — вони теплі й пружні; ваші округлі груди піднімаються під легкою тканиною... Я обіймаю ваші плечі, торкаюсь ваших стегон, цілую оголені груди, цілую вуста... А ваше волосся! Руки мої розбирають теплі хвилі волосся, пальці загубилися в непокірних кучерях... Я цілую вас усіх!” Дарма, що Аріана ніби “прикривається” тим, що називає їх своїми дітьми, які чекають світла.

Єдина, хто ставить питання в п’єсі — це Аріана. Вона прагне дізнатися таємницю, дізнатися про дружин Синьої Бороди, про те, звідки струменить світло. Характерне те, що коли Аріана зайшла у підземелля, у неї була лампа=світло=знання, і при світлі говорила вона одна, зрідка звучали 2—3 репліки Селізети, а коли світло згасло, вона розгубилася, зате заговорили наперебій усі жінки, які в темряві досить непогано орієнтуються. Вони кажуть Аріані, що поведуть її до світла, на що та дивується: “Хіба і в найглибшому мороці є світло?” Але коли Аріана прагне розбити скло, щоб дізнатися про джерело цього світла, жінки лякаються, на що Аріана відповідає: “Чому ж ви прагнете свободи, якщо любите морок?”

У цій п’єсі дуже прозорі натяки й символи. Морок=незнання, духовне рабство, небажання саморозвитку. Світло, лампа, діаманти, в яких “мерехтить сама пристрасть світла=знання, щастя, звільнення людини від усього невідомого, і через те — страшного. Фатум в “Аріані” символізує саме синя борода (це, по-перше, суто чоловіча “рослинність”; по-друге, волосся — стародавній символ сили і влади, — згадаймо Самсона). І коли селяни вносять його, зв’язаного, до замку, Мелісанда (одна з його дружин) виголошує коронні слова п’єси: “Він обстриг бороду... Він уже не такий страшний, як перше...” Синя Борода, зв’язаний, побитий, закривавлений, весь у бруді, лежить в ногах у жінок, і звільняє його з пут Аріана. І йде від нього. І він, і жінки намагаються зупинити її, запитують, куди вона йде. “Далеко. Туди, де на мене ще чекають”, тобто туди, де люди ще живуть у мороці незнання і потребують духовного визволення. Вона й сюди їхала власне для того, щоб визволити дружин, знаючи всі подробиці, і скільки дружин, і що вони всі живі. Знала, що вона гарна, і це їй допоможе перемогти. Вона — ніби Бетмен чи Супермен, які здалеку (і в п’єсі також наголошується, що вона прибула здалеку) мчать на допомогу всім знедоленим і потім летять далі, не зупиняючись на одному місці.

Але жінки її так і не зрозуміли. Аріана пропонує жінкам волю, але вони її не приймають. Це стає ясно ще на початку третьої дії, коли Селізета говорить: “Зачарований замок такий прекрасний (та ще й дорогоцінного каміння безліч), що я б за ним плакала”. Вони не хочуть іти за Аріаною. Не хочуть покидати солодку неволю та багатство. І коли Аріана пішла, “Беланжера та Ігрена знизують плечима (невербальний знак здивування й нерозуміння, чому та людина вчинила саме так) і йдуть зачиняти двері. Мовчання. “Отже, крім надлюдської місії, Аріана виконує ще й роль Мойсея, пророка, який прагне волі для свого народу, але цей народ не розуміє його подвигу та жертви. Для дружин Синьої Бороди Аріана була потрібна як постійна підтримка, опора. Селізета говорить: “Поки ти з нами, ми будемо щасливі”. Ці жінки — ніби маса, яку треба постійно тримати у формі і спрямовувати в певному руслі.

Цікавий тут образ селян, які виступають ніби фоном, мовчазним протагоністом, здатним діяти лише напідпитку (вони здійснюють напад на Синю Бороду в стані алкогольного сп'яніння). Їх можна назвати (в дусі Ортеґи-і-Ґассета) масою. Вони прагнуть допомогти Аріані словами, порадами, але так, щоб Синя Борода їх не чув і не бачив. Воно (селянство) розгніване, але нерішуче. Вони ледь не вбили Синю Бороду, хочучи кинути його в глибокий рівчак з водою. Коли селяни вносять його, зв’язаного, в замок, вони радісні, гамірливі, сміються, співають, одяг у них розідраний. Але раптом зупиняються від здивування, побачивши “строгу, спокійну і величну Аріану”. Крики, сміх, шум змінюються на поштивий і здивований шепіт. Тут ми бачимо протиставлення афектованої діонісійської, хиткої маси спокійній, аполлонічно-раціональній, суворій і величній Аріані.

Аріана, сама красуня, вміє бачити красу й у інших людей. Зокрема, вона в кожної жінки виділяє щось особливе: у Мелісанди — волосся, у Селізети — руки, у Беланжери — плечі й шию. Вона звільняє ці принади від покровів: “Головне, не бійтеся бути прекрасними”. Жінки не прикрашають себе камінням, приховують свою красу, й Аріана на це каже: “Я вже не дивуюсь, що він не любив вас по-справжньому і що йому хотілося мати сто дружин... Бо в нього не було жодної”.

Жінки, яких визволяє Аріана, носять імена героїнь попередніх п'єс Метерлінка. Аріана прагне їх врятувати, але це вже неможливо: ні воля, ні істина їм не потрібні. Вони надто вже закохані в Нього, вірять Йому, прагнуть бути рабинями Його — таємничого чоловіка.

У Метерлінка ми бачимо значні відступи від сюжету казки. Він і використовує її з власною метою, а саме для висвітлення своєї філософської концепції. Беручи головних героїв і основну колізію, він нарощує на цей кістяк зовсім інші репліки, інший зміст, інший фінал.