ЖОРЖ ЛЕОН ҐОДО ІЗ ПОЕТОМ РЕНЕ ШАРОМ

Жорж Л. Ґодо поет справжній — немов глибокий почорнілий пенал. Він нам замінив набридливих музик, що терликають на скрипочках, та зарозумілих писак, котрі в полоні суперечливих почуттів крають собі серце на лискучих сторінках багатотиражних видань. Потискаючи руку своєму улюбленому Руссо-митникові1, він, на противагу йому, захоплює нас провокуючими лініями новобудов2. Жорж Л. Ґодо витирає краплі поту з чола, сідає на колоду дерева, що виросло у цьому краї, і збирачки винограду, знявши свої просякнуті соком фартухи, не соромлячись, цілують його, бо завдяки йому забули про свої печалі.
 
  Рене Шар, Ле Бюскля3
  13 листопада 1981

 

ЖОРЖ ЛЕОН ҐОДО ІЗ ПОЕТОМ РЕНЕ ШАРОМ 

З французької переклав Віктор МОТРУК

 
РОЗМОВА З САМИМ СОБОЮ
 
Шару — вісімдесят. Він — мій друг. У всякому разі, так мені написав. І я йому повірив.
Сьогодні він живий і здоровий, але на жодного з моїх чотирьох листів все ще не відповів. Згадую завалений непрочитаними листами його письмовий стіл, за яким ми кавували. Шар сказав тоді мені: «Я мрію про друзів, котрі не чекають на відповідь».
Я його друг і я чекаю на неї. Допоки не настане час покинути цю грішну землю.
1987
————
Перекладено за виданням: Georges L. Godeau. Avec Rene Char. — Chaille-Sous-Les-Ormeaux: Le de bleu. — 1989. — 22 p.
Перша поезія взята з книги Ґодо On verra bien. — Chaille-Sous-Les-Ormeaux: Le de bleu, 1995.
© Віктор Мотрук, переклад, 2008.
 
ЛЕ БЮСКЛЯ
 
Приїжджаємо сюди у пору, коли селяни йдуть по газету. Питаємо дорогу до Воклюзького джерела4, відтак між іншим цікавимось, де живе Шар. Всі знали дорогу до джерела, і лише аптекар показав, як проїхати до хати Шара. Радіючи, що скоро з ним побачимось, їдемо в тому напрямі і виїжджаємо на вузьку дорогу вздовж садів. Щоб не зачіпати гілля дерев, зупиняємось і йдемо далі пішки.
На березі жінка полоще білизну. Хоче нас провести, але ми відмовляємось: головне, що ми благополучно добралися сюди, а звідси вже й самі знайдемо.
Залишається лише вернутися по машину, збираючи по дорозі, мов геологи, дике каміння чи шукаючи, мов діти, ящірку.
 
ТВОРЧА НАСНАГА
 
Я у полоні творчої наснаги, бо стоїть погожий день і я у хорошій формі; їду в машині, а голова аж іскриться геніальними задумами, так що зупиняюся на узбіччі і втілюю їх у поетичні рядки; байдуже, що тракторист із кабіни читає їх через моє плече, важливо не втратити натхнення; швидко списую три сторінки і бережно, немов банкноти, кладу в кишеню аркуші, що ввібрали у себе все моє піднесення.
За три тижні перечитую тексти і розумію, що вони нічого не варті, бо натхнення з них безслідно зникло. Пригнічений, запитую самого себе, яку маячню я написав, сплутавши її зі справді вартісним, що зосталося там, у травах, з меткою дичиною, що вислизнула мені з рук, а Шар у своєму краї підстрелює її, не прицілюючись, з першого пострілу. Либонь тому, що вранці з іншої ноги встає, інакше відчиняє вікно, по-іншому стрічає сонце.
 
ТРИ РІВНИНИ
 
Можете пройти не зупиняючись трьома рівнинами, але так і не помітите, що збирається буйна гроза, яка, раптово вкривши небо бузковою пеленою, періщить вам у спину дощем, пронизує студеним вітром; не знаєте, чи добре чините, чи ні, але всім тілом тулитесь до землі й очікуєте, поки вона вщухне; нарешті небо прояснюється — й випогоджується; тоді підводитесь, обмацуєте себе, намагаєтесь пригадати, хто ви, звідки і куди йдете, визначити місце перебування. Бо гроза була такою шаленою і миттєвою.
Щоб спізнати її у цьому краї, потрібно пережити не одну, і то стоячи.
 
ПАЛОМНИЦТВО
 
Якщо ти поет і доживаєш віку і якщо, взявши все до уваги, відчуваєш, що ти у злагоді зі своєю совістю, то одного разу вирішуєш поїхати до Шара, так як їдуть в Єрусалим.
Цій довгій подорожі передують ретельні приготування. У глибині саду, у сорочці, терплячий бог Шар дивується й радіє твоєму приїзду.
 
ДО ДЖЕРЕЛА
 
Цей сусід Шара ніколи не намагався з ним познайомитись. Мати його поезії в голові, ходити тією ж вулицею, що й він, йому було достатньо.
А от мені цього було замало. Звісно, я вдихав запах пінявої води, дивувався її прозорості, але мені кортіло піднятися рікою аж до джерела, щоб заглянути вглиб. Спитав у Шара дозволу приїхати до нього. Приїхав, побачив, почув, зрозумів.
Шар і Воклюзьке джерело — це ж так близько.
 
БІЛИЙ ХРАМ
 
Творчість — немов білий храм. Будівничий — дужий і вільний, споруджував його самотужки, без диплома і плану; сам вигадував форми, запалюючи, коли потрібно, то смолоскипи, то свічки. Декотрі з дверей зачинив за собою. Даремно стукати чи просити ключа. Краще вже й самому зачинитися на замок. Норовиста любаска піддасться не одразу і лише ціною великої любови.
Зате яке осяяння потім настане!
 
МАГНІТНЕ ПОЛЕ
 
Рене Шар подарував мені ціпка із самшиту. Я прикріпив його у кабінеті до стіни навпроти письмового столу. Що довше його розглядаю, то менше можу писати.
А вчора переклав паличку на шафу. По ній пробігся зиґзаґом павук і обплів чотирма сітями павутини різної товщини, немов би хотів нею щось затримати. Сидить углибині і спостерігає за мною чорним оком. Сто чортів!
 
«РАННІ ЛЮДИ»
 
Ця книга завжди у мене під рукою так, як улітку річка біля хати, вночі рушниця біля ліжка, повсякчас хліб у миснику, адреса лікаря в записнику, баклажка з водою чи квиток для подорожі в кишені.
На фронтиспісі книги — фото Шара, знятого рано-вранці. Обличчя каторжника, священика, надійного друга.
 
ДИТИНА-ШАР
 
Його ворота відкриті, пес не злий, і будь-хто може ввійти, піти вздовж лавандових кущів, заглянути крізь засклені двері у дім: розгледіти у пітьмі біля входу три предмети умеблювання, що стоять вряд. У глибині — письмовий стіл, ковальське горно, ігрова кімната, через яку він іде у пантофлях широкими кроками, відчиняє і запрошує до оселі. Сідає поруч з нами і розповідає. Коли говорить про поезію, його голос міняється, — він гнівається, свариться без причини. На відстані руки — рушниця, щоб сусіди остерігалися, поодаль, на підлозі, кілька незвичайних каменів, а в кутку — ціпочки для дарування друзям. Коли збираємося йти, він завмирає і, щоб віддалити мить прощання, думає, яку б штуку нам утнути. Але надворі його вже чекають ті, кому він також потрібен. Як і вони йому. У безлюдному світі він не прожив би й миті.
 
ЕКС5, ПРОСПЕКТ МІРАБО6
 
Її щойно виставили у вітрину книгарні: ось вона лежить посеред сузір’я шедеврів біля великого портрета автора — така нова, така велична; запитую себе, чи варто тепер мені турбувати його самого, справжнього, того, хто спочиває чи страждає за два кроки звідси7. Алжирця, що встав спозарання і підходить до мене, хвилює інше. Він не може отямитися, бо вперше в житті побачив Шара — такого красивого і так близько. За мить ділиться зі мною кивком голови своїм враженням, відтак кожен з нас виструнчується і чекає, поки піде інший.
16 червня 1983
 
У ВЕРЕСНІ
 
у Рене Шара гості. Не посол, не міністр, а звичайний селянин; художник-аматор, що привіз на хурі лантух фруктів; пастух-фотограф і якась пані з дріботливою мишачою ходою. Господар посадив мене у високе крісло, подав чарку і спитав, що новенького у світі. Я й розповів про своє сходження на Ванту8, про те, як ішов, спотикаючись, кам’янистою дорогою, як пробирався через високі зарості чебрецю. Розвеселившись, ми сіли за стіл. Після чудової печінки з трюфелями Шар кривиться від білого м’яса під грибною підливою.
Тим часом сонце знову виглянуло із-за хмар і пустилося в мандри небосхилом, немов просилося у наші ще не народжені поезії. Смеркало. Щоб відігнати вечірню прохолоду, Шар відкоркував пляшку шампанського — найкращого з усіх, які я коли-небудь куштував.
Вийшовши від нього, я заїхав у якийсь глухий кут, щоб усе обдумати. Дружина запевняє, що мені не приснилося, а було саме так.
————
1 Шар має на увазі художника-реаліста Анрі Руссо (1844—1910) на прізвисько Митник, бо той працював у паризькій конторі зі стягнення мита.
2 Ґодо був ще й художником, але на відміну від Руссо малював у жанрі абстрактного живопису. Абстракціоністом став чи не тому, що, як навчався на інженера сільського будівництва, з усіх предметів найбільше любив креслярство.
3 Село, де жив Рене Шар, близько 6000 нас.
4 Воклюзьке джерело б’є у волості Фонтен-де-Воклюз, що за 25 км від Авіньйона. З нього витікає р. Сорґ завдовжки 36 км.
5 Екс-ан-Прованс — головне місто округи Буш-дю-Рон.
6 Оноре Мірабо ( 1749—1791) — відомий французький політик. Під час Французької революції — депутат парламенту від третього стану Екс-ан-Провансу.
7 Рене Шар жив у Іль-сюр-Сорг, що поруч з цим містом.
8 Гора ( 1909 м ) у південних Передальпах біля Карпентра ( деп. Воклюз ).