Коротка розмова із творцем “Західного канону” про Цвайга, Єйтса, естетику і прірву
Професор Гарольд Блум — надзвичайно помітна постать у світовому літературному процесі, правда, одразу варто зазначити, що інколи його сатиричний критицизм і в’їдлива іронія до певних авторів і текстів може трохи збентежити. Хоча під час цієї розмови зі славетним професором літератури, що відбулася в Нью-Йорку 15 липня 2008 року, іронія та уїдливість залишилися на другому місці (хіба що за винятком кількох моментів). Блум охоче дав інтерв’ю для українського читача, зокрема знаючи, що 2007 року вийшла українською мовою у видавництві “Факт” його монографія “Західний канон”1.
Під час бесіди не було помітно жодного дискомфорту, навпаки, професор Блум, незважаючи на свій вік і хвилювання через те, що до нього ось-ось має прийти лікар, який чомусь запізнювався, був у доброму гуморі, даруючи теплоту свого серця гостям. Він був уважний до своїх гостей. Одразу попросив, щоби його сприймали не як раціонального професора, який багато знає, а тому може претендувати на роль ментора, а як звичайного, навіть наївного читача; людину, яка вимикає свій інтелект під час читання творів світової літератури, адже любить літературу не розумом, а серцем, яка не лише аналізує сюжетні лінії, а й співпереживає разом із літературними персонажами, відчуває їхній біль, проблеми, ділячи миттєвості радості і щастя. Гарольд Блум проти “заполітизованості” літературного процесу, проти надмірної аналітичності, головне, на його думку, вміти переживати художній текст, перевтілюватися в душі героїв.
————1 Монографія американського професора Гарольда Блума “Західний канон” (Блум Г. Західний канон: книги на тлі епох / Пер. з англ. під загальною редакцією Р. Семківа. — К.: Факт, 2007. — 720 с.) — гуманітарний прорив 2007 року. Саме ця книжка вказує на важливу лінію цивілізаційного розвитку: незважаючи на всі зміни історії, в людини має залишатися щось незмінне. І навіть якщо людина не може охопити і тримати у своїй пам’яті все, що винайшло людство в царині духу, в неї мусить бути принаймні обізнаність із найвеличнішим, що було створено за всі ці часи.
В основі добору текстів, які мають увійти до універсального компендіуму, покладено естетичний критерій, тобто естетичну якість текстів, а не соціально-історичні контексти побутування. “На думку Гарольда Блума, література не слугує плацдармом для трансляції політичних чи соціальних ідей, не покликана дбати про класову чи ґендерну рівність. Літературі з великої літери ходить лише про естетику — потужність письма, свіжість і могутність враження. Поет чи письменник приречений кинути виклик своїм попередникам і неминуче зійдеться з ними у сутичці, переможцю якої дістанеться найвища нагорода — безсмертя. Письмо — це завжди битва за місце в Каноні, жорстка конкуренція за право залишитися у пам’яті поколінь. “Якщо Білл Ґейтс хоче пізнати справжню сутність американського індивідуалізму, — говорить Гарольд Блум, — то мусить читати Емерсона. А якщо ми всі прагнемо дізнатися про сутність людини, нам слід пізнати Шекспіра”.
Треба сказати, що іще до запланованої розмови професор Блум попросив надіслати йому перелік орієнтовних запитань, але на самому початку бесіди повідомив, що не хоче відповідати на надісланий раніше питальник, а просить зробити імпровізоване інтерв’ю з урахуванням раніше висловлених зацікавлень. Попередні запитання здебільшого ґрунтувалися навколо праці “Західний канон”, одне з них стосувалося того факту, що в переліку імен і текстів, поданих у книжці як такі, що мають увійти до світового літературного канону, майже не згадується регіон Східної Європи, зокрема ж там не знайти українських авторів. Гарольд Блум із почуттям болю і провини делікатно зазначив:
— Я дуже розчарований виданням свого “Західного канону”. Зізнаюся, що був змушений подати цей перелік творів, адже того вимагав мій видавець. Я б ніколи сам не погодився на таке. Цей перелік текстів не містить багатьох творів, які я сам надзвичайно люблю, але був змушений відмовитися від їхнього включення, бо був обмежений видавництвом. У переліку — переважно канонізовані твори світової літератури. Щодо української літератури, то, на жаль, українська діаспора в нашій країні зробила небагато для популяризації української літератури в англомовних перекладах для американців, тобто титульної нації. Про те, що мені траплялося читати англійською, скажімо, поезію Нью-Йоркської групи, скажу, що це твори далекі від того, що ми розуміємо під поняттям “літературно-естетична вартість”. Звичайно, така думка може викликати заперечення (тепер багато дисидентських думок викликають заперечення, а критика феміністичної літератури й феміністичної теорії взагалі крамола), але повірте, пройде час і таку літературу ніхто не згадає, бо в ній немає тієї естетики, яка закріплює твір у світовому літературному каноні, а власне в людських серцях, навіки.
Далі професор Блум запитав про літературні смаки співрозмовників щодо сучасної літератури. Всі одностайно зійшлися на тому, що одним із найвеличніших поетів ХХ сторіччя є Вільям Батлер Єйтс. Проте професор Блум зауважив:
— Як на мене, можна було б долучити до цього переліку ім’я прекрасного повоєнного поета Джефрі Гілла (Geoffrey Hill), його стиль досить важкий, але я люблю його творчість.
Далі Г. Блум висловив кілька спостережень щодо Стефана Цвайга, якого перечитав повністю німецькою мовою. Він зауважив, що Цвайг перебував під великим впливом Франца Кафки і, здається, так і не зміг виборсатися з тенет, хоча, безперечно, залишається генієм. Також професор Блум сказав, що цього Цвайга часто плутають із Арнольдом Цвайгом, який утік від нацистів і оселився в Палестині. Далі він намагався пригадати, як завершилося життя Стефана Цвайга, але ніяк не міг згадати, тоді доктор Вільям Рулмен нагадав про самогубство письменника.
За цей час досить короткої бесіди Гарольд Блум зумів переконати, що читати потрібно різну літературу і самостійно виробляти літературний смак естета, гурмана. Тому не варто орієнтуватися лише на канон, хоча канон вкрай потрібний, коли йдеться про викладання світової літератури, адже кожен курс — це все одно певний мінімум текстів, усього охопити ще нікому не вдавалося.
— Професоре Блум, яким є ваше ставлення до перекладної літератури? Які, на ваш погляд, основні критерії якісного перекладу?
— Я не можу сказати щось певне з приводу перекладів, адже я не перекладач; а лише старий науковець. Я можу вільно читати кількома мовами. Прошу вибачити, що не у змозі наразі читати українською, рідною мовою мого батька. Мушу зізнатися, що моєю першою мовою, коли я жив іще у Східному Бронксі (East Bronx), була мова ідиш.
Також професор Блум зазначив досить саркастично, маючи для цього всі підстави:
— Щодо України, то знаю, що 2007 року в цій країні вийшла в перекладі моя праця “Західний канон”, але з дивних причин я особисто і досі не одержав жодного примірника від українського видавця. Така неповага до автора мене дивує.
Гарольд Блум зізнався, що вперше побачив обкладинку цього видання лише в журналі “Всесвіт” (№ 5—6, 2008) у тексті рецензії Дмитра Дроздовського.
— Де формуються нині центри вивчення світової літератури? Чи щось змінилося за останнє десятиліття?
— Ми всі сьогодні перебуваємо у прірві. Це кошмар — зокрема це стосується вивчення англійської та американської літератури. Сьогодні все чомусь ґендерно-орієнтоване або ж концентрується на кольорі шкіри письменника, а не на естетичній вартості творів. Єльський університет, як на мене, залишається останньою цитаделлю традиційної науки і, зокрема, філології, але за браком фахівців нині в цей університет запрошують і “представників школи ресентименту”. Я “існую” поза межами факультету англійської філології Єльського університету з 1976 року як Sterling Professor of Humanities.
— Чи є хоча б одна ваша книжка, якою ви задоволені найбільше?
— Жодної!
— Завжди майбутня книжка буде краща за попередню, чи не так? Над чим ви працюєте зараз?
— Моя остання книжка “Jesus and Yahweh: The Names Divine”. Впродовж кількох останніх років я працюю над масивною студією з літературної критики “The Living Labyrinth”.
Насамкінець нашої розмови Гарольд Блум сказав, що його основне призначення в житті — вчити людей відчувати літературу і насолоджуватися текстом. Це найперше завдання, яке мусить ставити перед собою професор-філолог, а вже написання монографій чи статей — річ другорядна, яка мусить іти головним чином на користь першій меті.
Розмову підготували: Дмитро Дроздовський, Вільям Рулмен (PhD)
