Нільс Бйорн Квастад: “Інформаційне суспільство  потребує мистецтва та літератури як ніколи раніше”

Інтерв’ю з норвезьким письменником Нільсом Бйорном Квастадом  (Nils Bjшrn Kvastad)

 

Шановний читачу!

Насамперед дозвольте привітати Вас з Новим 2009 роком та Різдвом Христовим! Нехай світло і благодать будуть з Вами впродовж усього року, нехай справдяться всі мрії і реалізуються всі заплановані проекти.

Ми ж, зі свого боку, зробимо все можливе, щоб у Новому році рубрика “Літературні діалоги” була ще цікавішою, розмови ще гострішими, а дискусії ще актуальнішими.

 

З повагою

Д.Д.

 

— Пане Нільсе, яким був ваш особистий поштовх до літератури? Чи були інші альтернативи? Можливо щось кардинально, несподівано змінило Ваше життя та життєву перспективу?

— Вперше я почав писати після того, як закінчив університет у 1965 році. Пишу белетристику (хоча й не лише), і моя мотивація до письма була різна. Мій вибір стати письменником-фантастом зумовлений тим, що я три роки вивчав норвезьку літературу, і відчув потребу долучитися до своєї національної літератури через написання романів (а не тільки їхнім читанням), п’єс і віршів. Така моя літературна історія. Моє рішення писати не фантастику було зумовлене вивченням філософії і відчуттям, що паранормальні явища і містицизм, головні предмети мого фантастичного письма, були мало зрозумілі на Заході і навіть частково висміяні. Я хотів сприяти поширенню позитивних точок зору на цей феномен.

Хочу зауважити, що хоча паранормальні явища були мало зрозумілі на Заході, вони були більше описані на Сході, перед революцією в Росії і в Україні, особливо в ортодоксальних церквах, де для прикладу метамедитативних практик містика була потрібна свідомо. Варіанти ікон були часто допомогою в медитуванні і також передавали аспекти містики. Я розумію, що ця давня традиція і зараз побутує в Україні та Росії. Ці явища були також важливі для письменників, як, приміром для Федора Достоєвського. Так звані забобони, які часто містили в собі паранормальні явища в Росії та Україні були більше поширені, ніж на Заході, але після революції, в радянський час, ситуація змінилася. Церкви часто використовували як продовольчі склади.

— Наскільки я знаю, українська та норвезька історія мають спільні точки перетину?

— Мені завжди було цікаво, що історія вашої й нашої країн мають спільний початок, адже монархічні династії наших країн були в близькій спорідненості. Святий покровитель Норвегії конунг Олав Харальдсон в 1030 році просив притулку у свого шуряка Ярослава Мудрого. Король Магнус Добрий виховувався при дворі великого князя київського. Як віно за своєю дочкою Єлизаветою, виданою 1043 року заміж за Гаральда III Суворого, Ярослав Мудрий віддав Норвегії територію між Люнген-фьордом і річкою Альтою.

Пізніше деякі староруські (Новгород і Псков) та норвезькі міста (Берген) були частиною першою загальноєвропейської торгової корпорації — Ганзейського союзу.

— А якою є Норвегія сьогодні?

— Більшість норвежців мешкає на берегах фьордів. Найзначніші з них – Осло-фьорд, Хардангер-фьорд, Согне-фьорд, Нур-фьорд, Стур-фьорд і Троннхеймс-фьорд. Основні заняття населення — рибальство у фьордах, тваринництво і лісове господарство в окремих місцях на узбережжях фьордов і в горах.

Посеред зими в нас — полярні ночі, а в середині короткого літа сонце світить навіть опівночі. Наша країна відома як Країна опівнічного сонця. Береги Норвегії глибоко порізано вузькими морськими затоками — фьордами. Вони утворюють природні гавані, захищені від моря ланцюгами острівців. Прибережні землі вільні від льоду, оскільки їх омивають теплі морські течії.

Норвегія довгий час перебувала під владою Данії і Швеції, але в 1905 році здобула незалежність.

Місто Осло, столиця нашої держави, розташоване на території Естланна в глибині однойменного фіорду на березі трьох заток — В’єрквіка, Піпервіка і Фрогнера. Його оточує горбиста місцевість із гірськими вершинами, покритими лісами, де розташовуються і промислові селища. Осло має площу 453 кв. км, живе тут близько 470 тисяч осіб. Разом із передмістями і містами-супутниками Аськер, Сандвіка, Естре-Берум, Холлеруд він сформував агломерацію Велике Осло з населенням більше 700 тисяч осіб. Міжнародне агентство Economist Intelligence Unit опублікувало рейтинг найдорожчих міст світу. Цього року традиційно найдорожче місто Токіо поступилосяся пальмою першості нашому Осло.

Хотів би дещо розповісти про його культурні місця. По-перше, це фортеця Аркешус — середньовічна фортеця і замок, побудовані приблизно в 1300 році. Замок Аркешус вражає. В ньому є підземелля з невеликими темними камерами, розкішні поверхи з просторими залами і кімнатами; каплиця часів королів Хакона VII і Олафа V, яку дотепер використовують для заходів за участю королів. Під час Другої світової війни нацисти використовували Аркешус як в’язницю і місце страт, тепер тут розміщено Музей Опору. Парк Вігеланд — море рослинності і ставків із качками. Алеї тінистих дерев — ідеальне місце для відпочинку, прогулянок і пікніків.

— Чи потребує наше інформаційне суспільство мистецтва та літератури у класичному розумінні? Існують прогнози, пов’язані з технологіями, що можуть змінювати нашу об’єктивну дійсність і наше сприйняття світу. Чи зможе Інтернет “вбити” світову книжкову індустрію?

— Інформаційне суспільство  потребує мистецтва та літератури як ніколи раніше. Але канали, за допомогою яких дізнаються про літературу та мистецтво, зміняться. Інтернет буде важливим як для літератури, так і для образотворчого мистецтва. Я не думаю, що нові технології змінять наше сприйняття світу, але вони зроблять його доступнішим для нас. Інтернет не вб’є книжкову індустрію, але змінить ставлення до неї. Книги, які дотепер не могли бути надруковані, бо їх потребувала лише незначна кількість читачів, наразі можуть бути опубліковані в інтернеті.

— Розкажіть, будь ласка, про історію норвезької літератури для наших читачів.

— О, то ж дуже довго можна казати! Але спробую намітити основні шляхи... Так-от: якщо в норвезькій літературно-історичній традиції звичайно проводять грань, приблизно, 1850 роком, то відбувається це з вини двох письменників: Генрік Ібсен (1828—1906) і Б’єрнстьєрне Бйорнсон (1832—1910). І Ібсен, і Бйорнсон – обидва почали з історичних драм. Кращою історичною драмою Ібсена вважається “Боротьба за престол” (1863). Ібсен, Б’єрнстьєрне Бйорнсон, Александер Х’єлланд (1849-1906) і Юнас — “Велика четвірка” золотого століття норвезької літератури.

Бйорнсон, який отримав Нобелівську премію в літературі 1903 року, був не тільки драматургом, а й чудовим ліричним поетом і прозаїком (“Сюннове Сульбакен”, 1857). Проте сьогодні його згадують також як громадського діяча, центральну фігуру в справі розбудови нації (він – автор національного гімну “Так, ми любимо”).

1890 року під впливом французького символізму в норвезькій літературі виникає новий напрям. Із суспільних проблем інтерес переходить на підсвідоме душевне життя, і лірика знову стає важливим жанром. Головним представником цього нового напряму є Кнут Гамсун. Він дебютував 1890 року романом “Голод”, в якому ввів stream of consciousness-technique (прийом потоку свідомості), що пізніше зіграє важливу роль в історії сучасного роману в нашій країні. В 1920 році Гамсуну за роман “Плоди землі” була присуджена Нобелівська премія. Іншим піонером модернізму 90-х рр. XIX сторіччя є поет С. Обстфелдер.

Поряд з Гамсуном і його романами про сучасність стоять лауреат Нобелівської премії Сигрід Унсет з її трилогією “Крістін дочка Лавранса”, Улав Дуун із циклом романів “Люди з Ювіка” і Юхан Фалькбергет із історичними романами про життя гірників Реруса.

У період між двома світовими війнами в літературі заявляють про себе психоаналіз і марксизм. Це спричиняє виникнення в літературному середовищі двох полюсів: один полюс — культурно-радикальний, інший — ідеалістичний, або християнський. Психологічний роман стає основною формою, темп і ритм тут задають Сигурд Хуль і данець Аксель Сандемусе, що належать до культурно-радикального крила, а також Сигурд Крістіансен і Рональд Фанген, що належать до культурно-консервативного.

Серед відомих ліриків початку ХХ сторіччя можу назвати політичного радикала Арнульфа Еверланда, і релігійного містика Улава Аукруста. А ось у поетичних роздумах про поняття часу Улава Булля і в ранній ліриці Крістофера Упдала помітні впливи, у першого –природничої науки, а у другого — німецького імпресіонізму.

Більшість ліриків наступного покоління, що дебютували в 30-і, формально дотримувалася традиційних ліричних зразків. Це, наприклад, Халлдіс Мурен Весос. Лірика Ролфа Якобсена і Клаєса Гиля в тридцятих свідчить про оновлення теми і мови поезії, проте ліричний модернізм цих поетів досягне повного розквіту пізніше, 1959 року. Щодо драматургії, то драми Нурдала Гріга 30-х, що перебували під впливом марксизму, виявилися життєстійкими.

— А якою була середина (60-і роки) ХХ століття? В українській літературі це був вибух українського шістдесятництва, потужного літературного феномену, які створили свою мову і свій стиль, орієнтований на світові досягнення науки, культури, попри всі туги дисонансів.

— Дуже потужним у норвезькій літературі є період “другого модернізму”, що в часовому плані заторкає саме 60-і роки. Є багато підстав для того, щоби вважати, що рубіж у історії норвезької літератури припадає на середину 60-х років; саме тоді друковане слово потрапляє під тиск нових засобів масової інформації. Число виданих художніх книг норвезьких письменників катастрофічно зменшилося, книжкові клуби обмежили продаж книг лише невеликою кількістю вибраних назв. Держава втрутилася в цю ситуацію, затвердивши 1964 року унікальний норвезький порядок закупівлі книг. Він полягає в тому, що держава через Норвезьку раду з питань культури купує 1000 екземплярів кожної норвезької художньої книги, яка потім розсилається по бібліотеках країни. Мені здається, це геніальна ідея. В такий спосіб ми змогли вберегти нашу ідентичність і не втратили високу роль культури в житті людини.

1965 року відбувається зміна поколінь серед норвезьких письменників. Нове покоління має радикальну політичну спрямованість, і це покоління за дивно короткий час починає задавати темп у літературному середовищі. Приблизно в середині 60-х обдаровані письменники нового покоління збираються в редакції студентського журналу “Профіль” в університеті в Осло і створюють Групу Профіль — один із рідкісних прикладів сильної бойової групи в норвезькій літературі. Загальна риса членів цієї групи (і взагалі, нового покоління) — відкритість до імпульсів зовні, недовіра до традиційного норвезького психологічного роману і лірики пізнього символізму.

В 60-і ця група експериментувала, виступаючи під різними гаслами: коротка проза, документалізм, простота і конкретність (Ян Ерік Волд, Пол Хельге Хауген).

Інші значні письменники, що дебютували після 60-х — це Ейстейн Ленм, Скрині Собю Крістенсен, Карстен Алнес, Ян Х’ярстад, Інґвар Амб’єрнсен та інші. Наукова фантастика була представлена романами Юна Бінга і Туру Oгe Брінгсвярда.

— Яка літературна тенденція помітна зараз у світі?

— Можливо, тенденція,  що автори з країн третього світу публікуватимуться мовами їхніх колишніх колонізаторів-володарів, як, приміром, англійською та французькою. Так іспанська література, написана в Південній Америці, дуже важлива для розуміння світового літературного контексту. В цій літературі політичні теми акцентовано найбільше. У Східній Європі маємо аналогічну ситуацію. Наразі письменники, здобувши літературну свободу, можуть писати про колишню марксистську ідеологію (нарешті письменники позбулися марксистської ортодоксальності), маючи можливість висловлюватися вільно. Також серед основних тем у Східній Європі — злочини Сталінської доби.

— Чи не могли б Ви сказати кілька слів про літературне життя в Норвегії? Це Чи успішно стати письменником?

— Літературне життя в Норвегії домінує з-посеред людей із академічною освітою. Літературні дебати традиційно проходили на сторінках відомих газет, але це було кілька років до того, як газети стали комерціалізованими. Письменництво, звичайно, не приносить економічного зиску. Середній дохід звичайного автора невеликий. Але це не стосується тих, хто напише бестселер. Його прибуток може бути дуже високим.

— Чи могли б ви сказати кілька слів про сучасну норвезьку літературу: тенденції, мода? Чи функціонує норвезький ПЕН-центр? Кого б ви назвали найвідомішим норвезьким письменником?

— Все більше і більше сучасна норвезька література твориться людьми з академічною освітою. Ранні автори, що їх зараховують до марксистів-леніністів та маоїстів, були також важливим здобутком. Вони займалися здебільшого політичною тематикою. Ці автори все ще присутні в нашій літературі. Вони видаються так само, як і до політичних змін. PEN-клуб організовано не тільки письменниками, але й перекладачами, журналістами і людьми видавничої справи. Найвідоміші норвезькі письменники сьогодні — це Джостейн Ґардер (Jostein Gaarder), Ларс Себі-Крістенсен (Lars Saabye-Christensen), Деґ Солстад (Dag Solstad) і Ґерберт Вассо (Herbjшrg Wassmo).

— Наскільки я знаю, світ дізнався про вас після виходу у світ книги “Паранормальні явища в біблії та давній норвезькій літературі — забобони?” (“The Paranormal in the Bible and in Old Norse Literature — Superstition?”). Чому книга в якусь мить стає популярною й розходиться тисячними накладами? Яка головна думка вашої книги?

— Книга стала популярною тільки після того, як вона була написана і добре продана, потім була перекладена англійською, російською, польською і литовською, а ще згодом —німецькою, французькою, італійською та чеською. Головна мета книги — вказати на паранормальні явища в Біблії та в стародавній норвезькій літературі, зокрема, телепатію, провидіння, віщунська прозорливість задля здійснення мрій, психокінез, полтерґейст. Це також стосується реінкарнації, практик Виходу з Тіла та Наближання до Смерті — досвіду надможливостей у стані життя після смерті.

Як було заплановано, ця книга була перекладена російською. Я розумію, що російська та українська мови різні, незважаючи на взаємну зрозумілість. Але якщо українські видавці будуть зацікавлені в її виданні, то це було б пречудово.

Я написав також три новели під назвами: “За межею”, “Демонстрація” і “Мислитель на колесах”. Остання книжка — це філософська новела, що бере теми з філософії звичайних людей. Усі мої новели доступні тільки норвезькою. Я написав також книгу про нове покоління літераторів (тільки норвезькою), і книгу під назвою “Проблеми містицизму” (її написано англійською). І також моя вже згадувана вище книга “Паранормальне в Біблії та в давній норвезькій літературі – забобон?”. Наскільки мені відомо, цю книгу можна дістати російською і в Україні в книжкових супермаркетах.

— Яке Ваше ставлення до постмодерної літератури? Чи це фінішний етап в розвитку літературного процесу?

— З цією темою пов’язано багато гарячих суперечок у світі. Я не думаю, що це фінальна стадія. Це просто різновид літературного стилю, який скоро дасть шлях наступному.

У дусі тенденцій постмодернізму 80-х років у авангардистских романах і новелах ставиться питання про саму можливість мови зобразити дійсність у розповіді. Цей сумнів приносить із собою нове усвідомлення творчості – експерименти з мовою і жанром, що відрізняє письменників молодого покоління від письменників старшого. Одночасно з цим по-новому вільно використовуються всі жанри і способи минулого. Часто з’являються нові тексти, в яких сплітається безліч ниток, що йдуть до літератури минулого. Цей феномен маємо у Йона Фоссе, Карла Уве Кнаусгода, Ханне Ерставік, Юнні Халберга, Ерленда Лу і багатьох інших письменників.

— Мабуть, вам буде цікаво знати, що в 5-6 номері “Всесвіту” за 2007 рік  було надруковано роман Йона Фоссе “Ранок та вечір”?

— Дивовижно! Може, й із мене щось зумієте перекласти? (сміється) Отже, щодо екскурсу в нашу літературу, то в старі модерністи 90-х – Ролф Якобсен і Улав X. Хауге – зміцнюють свої позиції. Їх вважають кращими ліриками Норвегії. Треба відзначити і прихід сильних ліриків-жінок, які експериментують із поетичною мовою на свій жіночий лад (Ельдрід Люнден, Туне Хеднебе й інші).

Період із середини 60-х рр. був золотим століттям норвезької літератури для дітей і підлітків. Разом із старшим поколінням дитячих письменників, таких, як Турб’єрн Егнер, Альф Прейсен, на перше місце вишли Турмуд Хауген, Турілл Трустад Хаугер і Тур Фретхейм. Юстейн Гордер зі своєю типової для нашого часу книгою для підлітків “Світ Софії. Роман про історію філософії” (1991) досяг популярності у світі, більшої, ніж Ібсен і Гамсун (роман було перекладено і українською мовою. — Д. Д.).

— Коли книга стає для вас цікавою?

— Звісно, тоді, коли вона справила на мене враження. Це може бути, незалежно від стилю, літературної школи чи національності, яку представляє автор.

— Якби Ви мали шанс змінити Ваше життя, щоб ви зробили?

— Можливо, знайшов би час подорожувати більше, бо я люблю нові місця.

— Які у Вас плани на майбутнє?

— Написати кілька нових книжок.

 

Розмову вів Дмитро Дроздовський
 
З норвезької переклала Світлана Матвієнко