Станiслав Бражник(Ізраїль)
Cестра
Повість*
* Друкується за рукописом, наданим автором
Нарада в ЦК, присвячена посівним роботам, благополучно завершилася, і Семен Прокопович Зигун, не заходячи до буфету, куди за традицією попрямували його колеги, – в готелі його чекала добра знайома, – зійшов у вестибюль до гардероба. Але його погукали.
– Вас ожидает «Первый», – сказав, підійшовши до нього, строгий молодик і відразу ж пішов у куток вестибюля, до ліфта, який охоронявся оперативниками.
Семен Прокопович квапливо попрямував за ним.
«Первый» був у кабінеті сам.
Стоячи біля великого вікна, з якого відкривався широкий краєвид вкритого вечірньою синявою Задніпров’я, він розмовляв по телефону. Не припиняючи розмови, махнув рукою на ряд стільців уздовж довгого стола для нарад: «Садитесь...».
– Да, да... Чудесен наш край... Я тоже так считаю, Леонид Ильич: на Советской Украине не должно быть места всякой нечисти… Понимаю, Леонид Ильич... Сейчас у меня в кабинете львовский секретарь обкома и мы решим этот вопрос... До свидания, Леонид Ильич.
Закінчивши розмову, «Перший» підійшов до стола для нарад, привітався із Зигуном за руку і, сівши на стілець навпроти, сказав стурбовано:
– Звонил Брежнев. На Западе, особенно в США и Канаде, поднимают дикий шум по поводу возвращения на Украину бандеровцев, которые отсидели свой срок... Мы ни коим образом не можем этого допустить...
Він зробив паузу і суворо поглянув на Зигуна.
– Не можем, ни коим образом, – кивнув той.
«Перший» помовчав і запитав:
– В пятидесятых вы работали в органах?
– Да. В особом отделе Дрогобычского УМГБ…
– Вот и чудесно. Вам, как говорится, и карты в руки... Поднимите «громкое дело» тех лет, возьмите тех, кого мы оставили на свободе... Вы поняли меня?– Зигун кивнув.– Свяжите с ними известного на Западе бандеровского главаря, который в наших руках, и... «по вновь открывшимся обстоятельствам», организуйте процесс с привлечением радио, телевидения и всех, как теперь принято говорить, СМИ...
Зигун слухняно закивав:
– Сделаем.
– И ещё... Приговор должен быть суровым...– «Перший» пiдняв указiвного пальця.
– Сделаем,– запевнив Зигун
Повернувшись до Львова, Семен Прокопович розпорядився наступного дня скликати бюро.
– Вызовешь из районов всех секретарей по сельскому хозяйству. Пригласи также полковника Краснова …
– Начальника УКГБ? – уточнила помічниця.
Начальник УКГБ «за посадою» мав бути членом бюро обкому, але старий, генерал Бейгуленко, вийшов на пенсію, а нового, якого нещодавно зробили полковником, ще не встигли «обрати»…
Коли бюро закінчилося, Зигун, відпустивши всіх, залишив тільки Краснова, який відверто пронудьгував усе засідання, і зробив йому зауваження з приводу «активного неучастия» в роботі найвищого партійного органу області.
Краснов похмуро промовчав.
При генералові Бейгуленкові Семен Прокопович «такого» собі не дозволив би…
– Я пригласил вас, полковник, собственно не по вопросу посевной кампании, – підвівшись із-за просторого письмового стола, Зигун пройшов до стола засідань і сів навпроти. – В ЦК поручили нам организовать судебный процесс над видными бандеровскими главарями, которые уже отсидели срок, но ещё находятся в наших руках... По «вновь открывшимся обстоятельствам»... Вы поняли меня, полковник?..
– Ясно, – Краснов розуміюче кивнув.
– Свяжитесь с Москвой и подберите фигурантов...
* * *
За тиждень начальник УКДБ доповідав Зигунові:
– На роль главного обвиняемого мы определили бывшего профессора университета Марущака. Отбыв срок, ныне находится на поселении в Иркутской области – ярый враг советской власти..
– В каком он сейчас физическом состоянии?
– Я бы сказал, – в отличном состоянии... Работает молотобойцем в колхозной кузнице. «Подельщиками» ему подобраны, законсервированные в Читинской области бойцы спецотряда капитана Глухова-«Сойки», Романец Иван и Смертюк Григорий... Их и сейчас ещё помнят в Чёрногорском районе, так что со свидетелями обвинения задержки не будет...
– Помню капитана Глухова, – мрійливо мовив Зигун, – отчаянный был боец…
– Процесс проведём в Чорногорске, в помещении театра. Содержать фигурантов будем в местной тюрьме...
В’язницю у Чорногір’ї було збудовано ще за Австро-Угорщини, років зо двісті тому. Містилася вона на околиці, в кінці вулиці, що круто здіймалася гірським схилом. Двоповерхова будівля, споруджена, як і всі будинки в цьому містечку, зі щільного туфу, стояла посеред просторого майдану, тюремного подвір’я, й була обгороджена цегляним муром.
Під в’язницею був великий підвал. При австріяках там звели кілька загородок, які використовувалися як карцер. За «совітів», у перші повоєнні роки, в’язниця мала статус «режимної», загородки зняли і в підвалах розстрілювали й вішали приречених до «найвищої міри соціального захисту».
Упродовж останніх років в’язниця не мала «мешканців» і слугувала слідчим ізолятором райвідділу міліції. Підвал орендував винзавод для зберігання продукції.
Перед початком «Процесу» СІЗО звільнили від кримінальної «шушери», а винзаводові звеліли запастися на два тижні потрібною йому продукцією…
Архів
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ
У місті Чорногір’ї трибунал Прикарпатського ВО 26 березня ц.р. розпочав слухання кримінальної справи зі звинувачення активних учасників банд т. зв. УПА в антирадянській терористичній діяльності в 1950–1954 рр. на території Дрогобицької та Львівської областей.
На лаві підсудних перебувають Романець і Смертюк, які тривалий час переховувалися від правосуддя, а також Марущак С. Г., який перебував на поселенні в Іркутській області після відбуття покарання. Марущакові під машкарою професора Львівського університету вдалося приховати своє справжнє обличчя – керівника та ідейного натхненника бандитських «боївок» т. зв. УПА, і його було засуджено за статтями КК УРСР, яка тоді виключала найвищу міру покарання, однак, у зв’язку з обставинами, що знову відкрилися, які розкривають його роль у терористичній бандитській діяльності, він знову постав перед лицем радянського правосуддя…
Далі читайте паперову версію часопису.
