Марк Твен. Геній

Марк Твен

(1835-1910)

Сторінка одного вірша

З англійської переклала Ірина Карівець

 
Геній[1]
 
Геній, як золото чи самоцвіти,
передусім своєю рідкісністю цінний.
 
Генії – це люди, які напрочуд легко
базграють вірші – химерні, божевільні, незбагненні,
й напившись до нестями, засинають у канаві.
 
Геній свого володаря підносить до священних сфер,
високо над жорстоким світом, і душу сповнює його
презирством царським до грубих і мерзенних земних речей.
 
Можливо, саме через це
люди, наділені талантом геніальним,
як правило, боргують за житло.
 
Генії дуже своєрідні.
 
Якщо побачите молодика з нечесаним волоссям
й шаленим поглядом, убраного у чудернацький одяг,
то можете його до геніїв віднести.
 
Якщо невпинно він торочить про зіпсутість світу,
який запобіга перед вульгарним капіталом
та ігнорує інтелект,
тоді, без сумніву, він геній.
 
Якщо він надто гордий, і допомогу
з виглядом пихатим відкидає,
знаючи водночас,
що заробить собі на хліб навіть не може,
тоді, найімовірніше, він геній.
 
Якщо в поезію вчепився і тримається за неї,
хоча розпилювання дрів дається йому легше,
тоді він справжній геній.
 
Якщо втрачає усі шанси, які дає життя,
нищить прихильність і випробовує терпіння друзів,
а потім у слабеньких віршах на важку долю нарікає,
та все ж продовжує затято,
попри поради слушні людей, наділених здоровим глуздом,
але без геніального таланту,
вперто продовжує іти вперед глухим провулком,
в лахмітті помираючи і бруді,
тоді він, безперечно, геній.
 
Але усе ж,
спритно сплітать у вірші маячню незв’язну,
а потім бігти й напиватись до нестями,
це найпевніші генія ознаки.
 
1866


[1] Неопублікований вірш із приватного щоденника Марка Твена, віднайдений дослідниками його творчості у середині 90-х років XX ст.