Ігор Зіньчук
“Роман “Грозовий перевал ” – магічне плетиво реалізму та романтизму Емілі Бронте”
Дослідження творчості видатної англійської письменниці Емілі Бронте (1818—1848) є надзвичайно важливим аспектом розуміння особливостей літературного процесу Англії середини ХІХ століття. Без сумніву, все нові покоління читачів відкривають для себе її неповторний, унікальний талант, який з витонченістю проявився в її поетичній творчості та єдиному романі “Грозовий Перевал” (1847).
Творча спадщина письменниці продовжує привертати увагу багатьох поколінь читачів і літературних критиків, їй притаманна неперевершена самобутність, образність та живописність. Варто зазначити, що в англійській літературі середини ХІХ ст. романтизм і “класичний реалізм” закладаються одночасно. Звідси випливає специфічне для літератури цієї країни взаємопроникнення двох художніх систем. Письменники-реалісти значно поглибили розв’язання проблеми взаємовідносин особистості і суспільства за допомогою пояснення типових соціальних обставин, які визначають природу типових характерів.
У своїх романах митці відстоювали права знедолених, одночасно прославляли світлі сторони національного життя, здійснювали аналіз політичного й економічного життя своєї країни. Аналізуючи сучасну дійсність, вони прославляють такі невмирущі (екзистенційні) цінності, як кохання, доброта, людяність, християнське милосердя й тепло домашнього вогнища. Лондон у романах письменників — це не парадне місто, яке приваблює своєю респектабельністю, а квартали бідняків, де у будь-який час можна опинитися на вулиці через несплачену квартирну плату, де горе йде поруч із радістю, причому радістю сумнівною, часто пов'язаною із пляшкою.
Реалізм цього періоду — наче, одухотворений романтизмом. Письменники-реалісти вірили у можливість морального вдосконалення суспільства засобами літератури. Англія середини ХІХ ст. швидко прямувала шляхом комерціалізації суспільства, духовність від цього, безумовно, страждала, страждало й милосердя.
Своєрідність художнього методу авторки повною мірою проявилася в її єдиному прозовому творі — романі “Грозовий Перевал”. Багато дослідників зайшли в безвихідь, намагаючись віднести книгу до одного з двох основних художніх напрямків ХІХ століття - романтизму чи “класичного реалізму”.
На мою думку, вірогіднішим є твердження про те, що в цьому романі існує синтез цих двох методів, тому, що реалістичний у своїй основі, роман збагачений романтичною традицією. З такого синтезу виник неповторний реалізм, який бентежив сучасників авторки.
Якщо б Емілі Бронте висвітлила у своєму романі лише історію кохання Кетрін до Хіткліфа і Лінтона, то книгу, безсумнівно, можна було б віднести до “класичного реалізму” (розуміючи, звичайно, всю умовність реалізму як методу репрезентації дійсності). Можливо, при першому читанні книга Емілі Бронте справляє враження, що перед читачем — готичний роман жахів. Події роману відбуваються в похмурій місцевості англійської провінції, де розташований маєток самітника — Хіткліфа. Проте, незвична атмосфера і фантастичні мотиви, не замінять безперечного факту, що драма, яка лежить в основі цього роману, має реалістичне підгрунтя.
Сюжет роману навіяно частково легендами, які Патрік Бронте розповідав донькам в їхньому дитинстві, про своїх пращурів, про якогось таємничого знайду, який помстився за перенесені в дитинстві образи родині фермера, яка його виховала. Він розповідав також старовинні ірландські легенди про демонів і фей. Звичайно, певну роль відіграли захоплюючі книги, які Емілі читала в юності; готичні романи, в яких похмурі злодії мстилися цілим родинам і бліді привиди стукали у вікна палаців. Але головним матеріалом для роману “Грозовий Перевал” було саме життя, та жорстока, несхожа на ідилію вікторіанська дійсність, яку спостерігала проста вчителька, донька пастора. Хоча письменниця відносить події свого роману до XVIII – поч. XIX ст., проте змальовує вона дещо пізнішу, сучасну їй епоху. Не дивно, що тогочасна критика сприйняла роман Е. Бронте вороже, адже письменниця відкрито критикує устої та моральні принципи вікторіанської Англії, викриває примарну ідилію англійської провінції, де вчинками людини, часто керує жадібність, прагматизм, жадоба помсти. Гнітючий вплив соціального середовища проявляється у характерах майже всіх персонажів роману “Грозовий Перевал”.
Письменниця висвітлює у своєму романі дві основні теми: тему кохання і тему приниження гідності людини. Вони втілені в складних відносинах, які пов’язують членів двох сімей в двох поколіннях.
З неперевершеною майстерністю та конкретністю письменниця описує побут персонажів. Разом із ними читач ніби відчуває шум пронизливого, холодного вітру в кронах ялин, який дряпає гілкою по шибці. Читача наче зігріває тепло каміну, засліплює блиск посуду, розкладеного на широких дубових полицях. Але унікальність та неповторність роману полягає в тому, що реалістичний задум утілено в ньому через романтичну символіку (навіть ім’я головного героя Хіткліф означає “скеля, що поросла вересом”). Письменниця прагне передати якомога точніше пристрасну, уривчасту мову Хіткліфа, і спокійну, епічну манеру оповіді Елен Дін, життєрадісне базікання маленької Кетті, і безладне марення старшої Кетрін, охопленої божевіллям. Емілі Бронте детально відтворює говірку Йоркширу у мовленні старого робітника Джозефа, чиї вислови звучать наче похмурий акомпонемент злочинним діям, які відбуваються навколо.
Звертаючись до світу англійської провінції, Е. Бронте подивилася на неї з іншої точки зору. Життя їй видається не патріархальною ідилією і не похмурим болотом, а нещадним двобоєм пристрастей (у дусі шекспірівських драм).
Роман “Грозовий Перевал” поєднує в собі конкретність та узагальненість, місцевий колорит і універсальність охоплення дійсності. Аналізуючи особливості місцевого колориту, бачимо, що Англія зображена в романі саме такою, якою була у 1847 році. Люди, описані в романі, живуть не у вигаданій неземній країні, а в Йоркширі. Хіткліф народився в бідному кварталі Ліверпуля. Неллі, Джожеф та Хейртон говорять мовою корінних жителів Йоркширу.
Особливу увагу привертає майстерність авторки при зображенні стихій — могутніх сил природи, які змінюються настільки повільно, що протягом життя людини вони здаються вічними і незмінними. Це зображення максимально конкретне: читач ніби відчуває кухонні запахи Грозового Перевалу, силу вітру, що завиває в зарослях вересу, здається, відчуває навіть зміну пір року.
Варто підкреслити, що така конкретність досягається завдяки точності опису. При всій легкості, невимушеності оповіді, при всій природній складності родинних зв’язків між героями, “Грозовий Перевал” — це майстерно побудована книга. Зовсім невипадково Емілі Бронте вводить двох персонажів, які провадять оповідь — Локвуд і Неллі Дін. Функція цих звичайних людей в книзі частково полягає в тому, щоб надати оповіді реалістичний, достовірний характер, щоб коментувати все, що відбувається з точки зору здорового глузду, демонструючи в такий спосіб, безглуздість підходу до описуваних подій із позицій житейської логіки. Оповідачі ніби перепускають оповідь через власне сприйняття, завдяки чому відсіюється все зайве. Протягом всієї книги читач перебуває під враженням, що останнє слово ще не сказано.
Як правило, наратори ведуть оповідь не тією мовою, якою вони говорять в повсякденному житті, хоча Неллі інколи переходить на йоркширський діалект, щоб надати подіям, які вона описує, місцевого колориту і запобігти претензійності, що може виникнути в символічному творі.
В кульмінаційні моменти оповіді читач зовсім не відчуває присутності нараторів, позаяк авторка навіть не намагається надати їхній мові харатерності. Така зовнішня правдоподібність тільки заважала б. Подібно до читача, Локвуд і Неллі в силу того, як вони пізнають характери головних героїв і сутність їхніх стосунків, починають краще розуміти все, що відбувається.
Центральним стрижнем твору постає історія стосунків Кетрін і Хіткліфа. Ця історія проходить чотири стадії. В першій частині, яка закінчується відвідинами Трашкорс-Грейндж, розповідається про зародження духовного зв’язку між Кетрін і Хіткліфом та про їх спільний бунт проти Хіндлі і порядків, які він встановив на Грозовому Перевалі. В другій частині йдеться про зраду Кетрін Хіткліфа – ця частина завершується смертю Кетрін. У третій частині йдеться про помсту Хіткліфа, а в завершальній – найкоротшій, про зміну, яка сталася з Хіткліфом і його смерть. Зазначу, що точки зору, які представляють обидва оповідачі, спонукають читача до пошуку власних інтерпретацій роману. Увага читача сконцентрована навколо двох головних тем. А саме: теми кохання з його життєдайною силою і теми приниження гідності людини. Письменниця висвітлює ці складні, багатозначні теми в долях сімей Ерншоу та Лінтонів, виписуючи їхні заплутані родинні зв’язки. В романі утверджується думка про нескінченність життя, яке розцвітає знову і знову.
Емілі Бронте з неперевершеною силою художньої майстерності, змальовує картини природи: безкраї зарослі вересу, в яких завиває вітер, зорі, зміна пір року – відіграють вагому роль для зображення перебігу життя. Однак герої “Грозового Перевалу” аж ніяк не є бранцями природи. Вони живуть у звичайному суспільстві і намагаються змінити його, інколи досягаючи успіху, постійно долаючи труднощі, здійснюючи все нові помилки.
“Грозовий Перевал” - роман не тільки про кохання та помсту. Він показує, як сильні пристрасні почуття керують вчинками людей і, навіть, спонукають до жахливих злочинів (шекспірівська тема у Бронте). Для цього роману притаманна моральна неоднозначність. Авторка дає можливість читачеві самостійно формувати ставлення, і давати власну оцінку діям персонажів її роману, саме тому, сприйняття “Грозового Перевалу” постійно змінюється від одного прочитання до іншого.
Емілі Бронте вважала, що люди могли б витримати жорстокість їх суспільства, покладаючись на власну мужність і віру у свої сили, оскільки ми всі страждаємо разом, ми однакові, і нікого не потрібно оцінювати за родом, суспільним статусом або фізичною зовнішністю. Авторка також виразила думку, що ми всі здібні до виконання великого добра в світі так само, як і великої шкоди, і найбільша мета для всіх нас – отримати рівне значення протягом всього життя на землі, чи людини, тварини, або частини природи.
Пройшло 150 років із того часу, як був уперше опублікований “Грозовий Перевал”. Роман написано одним із незабутніх, оригінальних голосів, який коли-небудь чули. Емілі Бронте померла у віці тридцяти років, тільки через рік після того, як було видано “Грозовий Перевал”, але вона все ще звертається до нас через сторінки свого прекрасного роману. Життя та творчість Емілі Бронте вчить нас відчувати, як голос однієї людини може допомогти бачити світ таким, який він є. Емілі була відважною і рішучою людиною. Але письменниця була хвора, вона померла, страждаючи від сильної інфекції легенів, проте відмовлялася від допомоги оточуючих і продовжувала жити, оскільки завжди вірила, що її власні сили допоможуть витримати і, зрештою, подолати фізичні обмеження, які є в житті. Творча спадщина Емілі Бронте займає одну з провідних позицій не лише в англійській, а й, безперечно, у світовій літературі, ставить важливі соціальні та моральні проблеми, які люди намагаються вирішити протягом цілого життя, зробивши, таким чином, неоціненно вагомий внесок у подальший розвиток англійської та світової літератури.
