Новорічно-Різдвяні привітання читачам журналу «Всесвіт» від учасників проекту «Літературні діалоги-2010» Маріо Варгас Льйоса («Літературні діалоги», №3--4, 2010), лауреатa Нобелівської премії з літератури в 2010 році
Навіть і не знаю, що побажати українському читачеві. Багато чого в моєму житті залежатиме від Нобелівської промови, тому я би повернувся до цих пост-вітань уже на початку 2011 року. Важливо, щоб читачі завжди вірили в себе й не боялися помилятися. Ви маєте йти тільки вперед. Життя складається і з виграшів, але також і з ПОРАЗОК. Поразки гармоніюють наше життя, роблять його збалансованим, але також змушують нас іти вперед. Я став би старою шкапою, на якій їздив Дон Кіхот, якби не поразки в моєму житті. Якби я свого часу після програшу президентських перегонів на пост Президента Перу склав руки, то сьогодні не отримав би Нобелівської премії в царині літератури. Я вдячний усім моїм читачам, які підтримують мене в моїх пориваннях щодо Музею національної пам’яті в Лімі, про яке я розповідав у «Літературних діалогах». Обіцяю, що наступного року я зроблю ще одне інтерв’ю для журналу «Всесвіт» із представником журналу в Перу.
Також я хочу побажати, щоб моїм читачам снилося якнайбільше еротичних снів. Людина — це істота еротична, в Еросі відбувається формування людської особистості.
З Новим роком та Різдвом Христовим!
Женет Пейслі («Літературні діалоги», №7--8, 2010)
У вересні я завітала до України, і це був мій перший візит до цієї країни, хоч і після тривалого листування з українським товариством. Традиційний хліб-сіль одразу ж переріс у приємне відчуття великодушності, присмачене миттєвим вивченням місцевих звичаїв. Я відкрила для себе по-новому представлену в молодій нації стародавню культуру, мудрість і багатство якої скеровують потяг до самопізнання. Натхненна життєрадісним гуртом, я мала чудову нагоду провести час у колі студентів, учителів, поетів, акторів, журналістів, митців, організаторів зустрічі та інших друзів.
Нині, у той час, як тяжіння випробовує поверхню нашої планети, але дозволяє нам тягнутися до життєдайного сонця, ми вітаємо життя і його дари.
Новий рік починається.
У Шотландії знають: щастя ступає на поріг кожної оселі, коли лунають святкові дзвони. Перші його кроки приносять традиційні гостинці – їжу, напої, а з ними й вугілля, оскільки по всій країні лишилося надто мало камінів, які можна топити дровами. Ми маємо такий вислів: «Lang may yer lum reek!» («Хай доста і надовго буде диму з твого комина»). Буквально, так зичать, аби в домівці було вдосталь палива для вогнища. В образному плані це благословення на реалізацію всіх побажань – на довге життя, добробут, одне слово, все, що хочете. Але часто такий вислів застосовують, аби виразити підтримку й турботу про той жар, що людина має в серці, а не лише в домашньому каміні.
Тож, хай доста і надовго буде диму
з твого комина,
Україно. Хай зігріває і вас його тепло, творці «Всесвіту».
Хай через якусь
хвилину ми поринемо в подорож 2011 роком. Бажаю всім вам щасливого
нового року.
Живімо сміливіше! «And whiles we gang furrit intae
2011, I
wish yeese aw a guid new year. Bide braw», — як кажуть
шотландці.
Ріта Кідлерова («Літературні діалоги», №11--12, 2010)
Шановні читачі «Всесвіту»,
бажаю гарного читання, багато гарного чтива, прози, поезії, публіцистики, насолоди від прочитаного і — щонайбільше хороших книг, які б піднімали Ваші естетичні смаки.
Часом кажуть, що книзі вже капут,
але не думаю, що світ
залишиться без книжок, хоча дуже добре памʼятаю часи, коли задля книжки
люди
потрапляли в тюрму. І
дотепер існує багато країн, де людям забороняють вільно читати. І тому
свободу
слова треба берегти більш за все. Бережімо свободу слова й свободу
книжки в
Новому, 2011 році!
Гурам Дочанашвілі
Вітаю співробітників і численних читачів журналу «Всесвіт» з Новим, 2011 роком!
У світі безліч зримого добра, але є й незриме, котре ми знаємо недостатньо... Нехай їхня благодать осяває український народ. Як об’єднує нас, український і грузинський народи те, що ми є обранцями Богородиці, яка любить і оберігає нас! Нам би виправдати цю величезну, безмірну милість! Як зближує нас і те, що велику Лесю Українку тривалий час надихала Грузія, а нашого Давида Гурамішвілі навіки прийняла в своє лоно земля України.
Про мистецтво можна розмірковувати нескінченно, однак його сенс і призначення неважко висловити й одним реченням: мистецький твір будь-якого напрямку має бути таким, що після ознайомлення з ним люди повинні стати кращими, ніж вони є.
Буду дуже щасливий, якщо цим моїм оповіданням хоча б трішки посприяю цьому!
Ваш Гурам
Дочанашвілі
