Шановна редакціє,

Прочитавши у «Всесвіті» (2011, ч. 3-4) автобіографічний роман чеха Мілана Матєйчека «Помирати треба натще», можу сказати, що ви надрукували досить цікавий твір, а переклад Миколи Шатилова виглядає як вельми добротний: на користь цього свідчить і багатство лексики, і відродження призабутих, але питомих українських синтаксичних конструкцій. Однак з огляду на те, що подано переклад під рубрикою «Перекладацький експеримент», дозволю собі кілька зауважень.

Почну з авторського прізвища. Мені здається, перекладач його зайве українізував, написавши: Матєйчик. Чеське Matějček мало б в українській мові писатися як Матєйчек.
 
Судячи з усього, Микола Шатилов орієнтується на правопис Кримського. У такому разі родовий відмінок таких слів ІІІ відміни, як-от «пам’ять», «чарівність» тощо, повинен би мати закінчення «и», а в перекладача, на жаль, то «и», то «і». Наприклад, він пише: «не умаляє її чарівності». До речі, «не умаляє» звучить не зовсім по-українськи. Українець сказав би: не применшує.
 
У словосполученні «наляканий важністю повинности» мені муляє ота «важність». Маю підозру, що цей діалектизм або архаїзм прийшов у текст із словника Грінченка. Шатилов часто грішить на «грінченкізми», як називає такі запозичення Святослав Караванський. Канапка стає в нього «мазанкою», хоча у свідомості сучасного читача мазанка – це передовсім мазана сільська хата.
 
Шкодять перекладові й смислові «діри», які з’являються внаслідок того, що перекладач надміру полюбляє неповні речення. «Мали обладнати покій». Хто саме мав обладнати? Або: «Знов такий самий побіжний поцілунок, і нема його». Кого/чого нема? Поцілунку – чи все-таки того, кого ціловано?
 
Прикро, що в перекладі, який справляє враження цілком ориґінального й цілком українського тексту, де-не-де трапляються русизми, як от «булижники» або «змотуйтесь». На мою думку, українська лексика має адекватні замінники: «кругляки» і «вшивайтеся».
 
Безперечно, читач сушитиме собі голову, довідавшись, що хлопчик дає своїй маленькій подружці якесь «число». Авжеж, урешті-решт ми здогадуємося, що йдеться про телефонний номер. Та навіщо такі «загадки»?
 
Утім, лексично-фразеологічних здобутків у перекладача набагато більше, ніж огріхів, а відтак і ваш експеримент – вдалий.
 
    Люцина Хворост, Харків