ІНТЕРМЕЦЦО ЗА ЧАСІВ ЖУРБИ

Юрій Микитенко,

шеф-редактор журналу «Всесвіт»

М. Стріха і О.Євсюкова

(Світова прем’єра опери «Софронія на вогнищ» за поемою Торквато Тассо «Визволений Єрусалим» відбулась у Києві 7 травня 2023 р. Будинок актора, повна заля.)

У ці мінливі травневі дні квітнуть каштани й охоплює марево тюльпаново-бузкових хвиль, не віриться в старожитню максиму –  коли говорять гармати – музи мовчать. Натомість пам’ять підказує думку великого німецького романтика Новаліса, котрий вигаптував незабутні слова: поезія лікує рани, завдані розумом. Звісно, під розумом мав на увазі те раціо-начало, яке лежить в основі будь-якого насильства й ненависті: від «раціо» здобути отого золотого тільця, що йому Мефісто справляє бал у «Фаусті» Гуно,  до «раціо» здобути чужі землі й упокорити інші народи… Власне так, як це зараз коїться в Україні. Однак, навіть ця страшна ординська навала не завадила музам промовляти. В контексті ars translationis, сиріч мистецтва/музи перекладу,  пречудовий перекладач Віталій Осика (Майстренко) буквально на коліні в перервах між залпами з батареї своїх гаубиць, завершив переклад фундаментального 1000-сторінкового фоліанта американського постмодерніста Джона Барта «Баришник дур-зіллям», ще один всесвітянин – спецпризначенець – візантиніст … між своїми таємними місіями закінчив студії й переклад зі середньовічної латини італійської  Беневентської хроніки 12 ст.

Торквато Тассо

Отож музи далебі не мовчать. Пречудове інтермецо за часів війни, якщо йти за Маркесовою  фомулою, винесеною в заголовок, ми отримали  з пера італійського поета епохи Відродження Торквато Тассо (1544-1595) в інтерпретації українською мовою перекладача й лібретиста Максима Стріхи та композиторки Оксани Євсюкової. На сцені Будинку актора вони поставили чи не першу українську оперу на сюжет світової класики за останні 25 років – «Софронія на вогнищі» за другою піснею поеми Тассо «Визволений Єрусалим». Нагадаємо, що саме цю пісню «Всесвіт» надрукував у №1-6 часопису за 2022 рік, коли Максим Стріха ще не завершив перекладу всього тесту. Тепер же знаменитий перекладач виступив у ролі лібретиста опери. Втім, його пильний інтерес до оперного мистецтва добре відомий друзям театру й літератури. Однак лібрето – річ вельми специфічна, і потребує прикладання як до тексту поетичного оригіналу, так і до співу й музики, тож, відповідно, його автор потребує ще й бездоганного слуху, чуття музики в усіх її октавах і регістрах. І тут виникає ще одна стежинка, яка веде нас до глибшого розуміння еквілінеарності поетичного тексту з музичним: поема Тассо написана спеціальним поетичним розміром – октавами, такими ж октавами вона перекладена й українською мовою. Однак, крім краси самого фонетичного звучання слова «октава», ці поняття в поезії й музиці мають надто віддалену схожість – в музичному випадку – всі вісім ступенів звукоряду (звідки й назва – вісім, від гр. окто), в поетичному – восьмирядкова строфа  п’яти, чи шестистопного ямба  (в італійському силабічному віршуванні – одинадцятискладівника)  зі стійким римуванням за схемою абабабвв.

Писати про музику – річ невдячна. Жодне слово не передасть увесь обшир музичних хвиль, поезія може хіба що імітувати звуки музики, як це зробив Павло Тичина у своїх фантастичних «Сонячних кларнетах». Малярство також може лише взаємодіяти з музикою і поезію. Якби уявити собі синергетичний ефект від дії цих трьох мистецтв, об’єднаних в один протуберанець, він був би рівний вибухові водневої бомби в царині культури, і, ймовірно, спромігся зупинити глобальне насильств. Невпевнені кроки в ділянці медіа-мистецтва, комп’ютерної графіки і технологізації  мистецтва поки лишаються тільки спробами.

П.Бєльський, В.Фоміних, Т.Гриценко, О.Євсюкова, М.Стріха

Зауважу єдине суб’єктивне відчуття як аматора: музика опери не викликає у мене алюзій до класичного оперного репертуару, я майже не відчув ноток класичної традиції, тих специфічних крещендо, трелей і поліфоній. Імовірно, ці виконавські інструментарії були б задіяні в оркестровому варіанті опери, адже тут маємо лише концертну фортепіанну версію. Можливо,  оперу Оксани Євсюкової я б скоріше уявив  на Бродвейській сцені поряд з Ендрю Ллойдом Вебером та іншими світочами новочасної опери, коли звучать натяки на нотки джазу, соулу, року тощо. Можливо, я б уявив її чаруючий легіт у музичному супроводі до висококласної голлівудської драми чи вишуканої британської мелодрами.

В. Мітряєв, П.Бєльський, М. Буймістер

Цілком природно, у відповідній сучасній сценографії «Софронія на вогнищі» могла би прикрасити будь-яку українську чи європейську сцену. Її вже прикрашають пречудові натхненні голоси блискучих виконавців – потужного баса Владислава Фоміних (роль царя Аладіна), мелодійного баритона Павла Бєльського (роль поета Торквато Тассо), несподіваного контратенора Вадима Мітряєва (роль чаклуна Ісмена),  глибокого меццо-сопрано Марії Буймістер (роль перської войовниці Клорінди) та, звичайно, майстерне виконання двох «молодят» Тетяни Гриценко в ролі Софронії та блискучого тенора Романа Шнуренка в ролі закоханого в неї Оліндо. Присутні на сцені: вартові – учні ДМШ № 24 м. Києва Едгар Бондаренко та Микола Насєдкін (баритон,  партія хору),  викладач – методист – Галина Войцехівська.

В. Фоміних

Маестро концертмейстер – Оксана Євсюкова.

Фото вистави – Сергій Марченко.

Синопсис

“СОФРОНІЯ  НА ВОГНИЩІ”

Світова прем’єра на 1 дію (концертне виконання)

Виконується українською мовою

Композиторка – Оксана Євсюкова

 Лібрето – Максима Стріхи за 2 піснею поеми Торквато Тассо “Визволений Єрусалим” .

Про оперу:

Упродовж 17-18 століть найулюбленішим твором європейців була епічна поема славетного італійського поета Торквато Тассо «Визволений Єрусалим» (вперше надрукована 1581 року).

У ній розповідь про події та героїв Першого хрестового походу та відвоювання Єрусалиму в «невірних» чергується із захопливими фантастичними та пригодницькими історіями.

На ці сюжети писали свої літературні твори, картини й опери численні славетні письменники, митці та композитори наступних століть. Справила поема неабиякий вплив і на українських читачів доби бароко.

 Самійло Величко переповідає її частину в своєму «Літописі», а переклад староукраїнською мовою її перших десяти пісень з’явився ще наприкінці 17 століття.

Дія навіяної одним із сюжетів поеми опери паралельно відбувається навесні 1099 року в Єрусалимі перед захопленням міста хрестоносцями, за життя поета Торквато Тассо, який є учасником і коментатором подій, і в нашому часі.

Цар Єрусалиму Аладін боїться, що військо хрестоносців зруйнує його державу, і прислухається до злої поради чарівника Ісмена: викрасти святиню з християнського храму і встановити її в мечеті.

Але звідти викрадена святиня безслідно зникає. Цар звинувачує в крадіжці єрусалимських християн і наказує нещадно їх покарати. Але доброчесна дівчина-красуня Софронія, щоб урятувати своїх одновірців, бере провину на себе.

Вона готова загинути на вогнищі, щоб жили всі інші.

Бідар Оліндо закоханий у Софронію. Хоч вона не помічала його почуття, він хоче померти замість неї, і оголошує царю, що святиню насправді викрав він. Роздратований Аладін наказує спалити їх обох.

 Герої готуються до страшної смерті, але до міста на допомогу Аладіну й обложеним прибуває доблесна перська войовниця Клорінда.

 Вбачаючи приготування до страти й розпитавши про все городян, вона відразу розуміє, що герої не винуваті, а той, хто виніс християнське зображення із мечеті, вчинив тяжкий гріх за мусульманськими законами.

 Клорінда переконує царя звільнити Софронію та Оліндо.

В останній сцені поет разом з усіма іншими розповідає, що сталося з героями поеми після описаних тут подій. Попри трагізм цих спогадів, усі славлять любов.

Вартовий, Т. Гриценко, Р. Шнуренко

Дмитро Дроздовський - головний редактор журналу «Всесвіт», науковий співробітник відділу західних і слов'янських літератур Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, заслужений працівник культури України. У журналі «Всесвіт» з 2006 року.

Залишити відповідь