«Попід клунею, метрів на двадцять у довжину — купа того, що звалося колись, сьогодні, зовсім недавно, може ще годину тому, людьми, — купа пошматованого м’яса, шматки тулубів, окремі ноги, руки, повивертані, як порожні гаманці, животи…
І ще бачать очі і пронизують свідомість: непорушна купа тих, кому вже відспівали уїдливі джмілі — і маленькі, і великі, свої останні гами, хто більше вже не зщулюватиметься, не припадатиме до землі, як до грудей матері дитина, тепла й захисту шукаючи, хто вже не писатиме додому з найближчого пункту відпочинку, що був під дощем куль, що бачив справжню війну… А ближче попід стіною — ворушаться, плазують, стогнуть і кричать уривчасто, верескливо,
тоскно, безнадійно — тяжко поранені…»
Ол. Варавва (Олекса Кобець), читайте повість «Напередодні. Записки полоненого»
