Богдан Михайлишин (Канада)
Ці два різні і за походженням, і за зрозумілістю запозичення встигли обрости різногалузевими співзначеннями, що спонукає старого письмака вже на вході внести потрібне, вважаю, контекстне уточнення. Даю знати, що тут старогрецизм катарсис дуже загально вважаю очищенням, радше оновленням, можливою зміною, глибину якої покаже час. А ось латинізм інерція – продовження руху у тому самому напрямі – далебі вживаніший і зрозуміліший. У загальному тут контексті вони будуть розходитися до антонімності. Зважаючи на передбачувально-очікувальний коридор польоту тексту, можуть входити у зону політичної антонімності.

Оскільки твій покарний слуга, шановний читачу, не штатний журналіст чи політолог і навіть не модний тут freelancer, то відразу ж наголошую, що щось шукати, зіставляти і писати про Орбана мені було та й є зневажально та огидно. Позаяк у геополітичному вимірі сусідів не вибирають, а думками я у країні моїх дідів по калька разів щодня, то доведеться його згадувати. Головно та передусім з перспективи чи то співжиття, чи то співіснування. Вийшов ось такий ледь контрастний і пісний вступ.
Зайвий оптимізм шкодить скрізь, а в політиці особливо. На щастя, політики дуже беземоційні та раціональні і три рази подумають перш ніж… нічого не сказати. А ось у відносно свіжій, від вечора 12 квітня, публіцистиці мажорні нотки від змін, що там відбулися, вловлюю. Передусім в україномовній та польськомовній, бо у мовах Шекспіра та Мольєра ця тема перестала бути цікавою майже відразу. До неї, безсумнівно, будуть повертатися, але пріоритетною вона, гадаю, не стане. Не омину й російськомовної, і тут зайве пояснювати причину. Публіцистичний freestyle достоту розв’язує руки висвітлювачам змін в Угорщині.
Ми мали цікаве й доволі довге угорське міжурядове międzyczasie. Воно було нескандальним і позитивно та негативно очікувальним. Угорщину у неофіційній зустрічі очільників ЄС на Кіпрі 23-24 квітня представить ще Орбан. Не хотів би бути у його шкірі, бо європейські важняки́, езопівською мовою, можуть попустити краватки́. Не маю відчуття, що йому влаштують дуже ганебний отходняк, але німе У, сука! він безсумнівно відчує. Нічого кращого для ймовірної сцени не знайшов крім давнього і такого художнього Лєрмонтового Была без радости любовь, Разлука будет без печали. Певен, що це Вікторові відчути дадуть. На наступному самміті ЄС 18 червня країну представлятиме вже Петер Мадяр.
Очікування і від його перших кроків, і від традиційних метафоричних ста днів прем’єрства і оцінки взятого ним курсу країни узагальнив би стримано-вичікувальним тут We will see. Його політичний старт відбувся в обозі Орбана і відігравав він там доволі впливову роль. Народився, як інколи кажуть англомовні, with a in his mouth; є родичем експрезидента Угорщини та екссудді Верховного Суду. Зусібіч був людиною режиму Орбана.
Державотворче прозріння та зміна курсу настали неочікувано. У власне політичне плавання пустився у лютому 2024 року. І майже однаковою мірою, як я зрозумів, і з політичних переконань, і з особистих. Про це спогадувано і обережно, і з розходженнями акцентів першопричини: читав про педофільсткий скандал (без його там якоїсь участі!) з неприємним шлейфом і згадуванням його дружини, відтак розлученням з нею, згадку його відвертостей про брудні кути політичної кухні Орбана (алфавітно: корупція, непотизм, прослуховування та под.), але переважно без прізвищ. Як би там не було, він зусібіч функціонер, політично народжений у системі Орбана. І після рішучого розтину пуповини, навіть розлученням із дружиною, яка зробила просто блискучу кар’єру в уряді Орбана, він став, як напівжартом пишуть, політиком з вулиці. Подробиць про нього як особистості не шукав; відлік часу починається його державною діяльністю.
Щодо результатів виборів, то першопричиною програшу Орбана його обозі визнають недоопрацювання з молоддю; Мадяр натомість потужніше притягав молодий електорат. Окрім того, задовго до Орбанового судного дня частину його навіть однозначних виборців дратувала присутність небдало приховуваних російських політтехнологів і – як гнали хвилю журналісти – готовність до ймовірних підтасувань і навіть провокацій. Дивно зазвучить, але дружбану́ Вітьку нашкодили симпатія його дружбана Донні, а ще більше ініціатива американця відрядити для підтримки штанів Орбана свого віщуна невдачі – віце-президента Джей Ді Венса.
Чи не найважливішим же фактором на загал очікуваного фіаско став сам Орбан з його безупинними скандалами та тертями і вдома, і у світі та нескінченними провокаціями України й звинуваченням її в усіх смертних гріхах. Читав, що десь за місяць до виборів він уже трохи зменшив градус гавкання, але настояний стереотип пропутуніста-антиукраїніста він собі сформував. Десь поставив себе у один ряд навіть з Путіним ще в одному: надав прихисток (не маю певності, що це можливо назвати політичним притулком) польському пісовському міністрові юстиції,
Великій частині угорців дружба Орбана з Путіним, що завжди мала присмак чего изволите, була собливо дратувальною. Відомо ж бо, що у демократичному світі йому ніхто не подає руки вже роками, а тут таке угодничество. Заслуговує хвилинки уваги гучний передвиборний акорд проти продовження прем’єрства Орбана; буквально за день до виборів. Це було ґрандіозне кількагодинне політично-розважальне віче-шоу у Будапешті. В піку Орбанові, певна річ. Його загальним приспівом слід вважати відверто антиорбанівське, вже упізнаване за кілька тижнів на численних мітингах гасло “Росіяни, додому!” Глибину розчарування з роздратуванням і угорського короля, і його вельмож уявити неважко. Особливого ж розпачу цей навіть найстійкіший електорат, допускаю, не має, бо за шістнадцять літ біля них збагатилися сотні, якщо не тисячі. А біля них ще більше. Їм врешті належиться заслужений відпочинок. Мали б бути раді, якщо обійдеться без розслідувань їхніх подвигів.
Узагальнюю думку, яку траплялося читати: якщо б ситуація склалася не на користь Петера Мадяра, то в Угорщині міг би бути антиорбанівський майдан і цілком можливо, що Росія знову би його придушувала. Як це було сімдесят літ назад, у листопаді 1956 року. Смертей, каліцтв, політичних втеч було б, певен, набагато більше ніж тоді. До слова, потрети Андропова, принаймні одного, якщо не головного автора сценарію та режисера того кровопролиття, є чи не у кожному, допускаю, кабінеті Путіна. Вони не мусять потрапляти у камери телеоператорів, але порох, маю певність, з них витирають регулярно. Quod erat demonstrandum.
Не лише цікавий, але й реально сценаричний, вважаю, колаж зразка далі буде подала на цю тему письменниця Оксана Забужко1. Знаковим там є дует колись майже політичних сіамських близнюків, Чехії та Словаччини, народи яких тримають у пам’яті свій аналог із угорськими подіями. Так звані тоді чехословацькі, достоту подібні, трапилися 1968 року у їхній спільній того часу столиці. Дуже доречно згадати заїжджені прозові сучасні політичні частушки зразка Ми не проти Росії, ми проти Путіна; їх варіантів може бути кілька2. Тут різниці ну просто ніякої, це ситуація что в лоб, что по лбу. Стаття варта кількох хвилин твоєї уваги, шановний читачу. Докидаю лише, що згадана у тексті авторки американська журналістка (і не лише) Anne Elizabeth Applboum і віцепрем’єр-міністр і водночас міністр закордонних справ Польщі Radosław Tomasz Sikorski є подружжям.
Чи не найважливіше, що має статися до вступу Петера Мядяра на престол, є те, що мусив би знову запрацювати нафтогін “Дружба”. У кінці січня поточного року він був пошкоджений унаслідок російської атаки і, відповідно, нафта до Словаччини й Угорщини не текла. В оцінці Фіцо та Орбана їхній дружбан Вован винним у тому не був, а ось у необхідності його тривалого ремонту Україна була і є. Від того, чи це станеться, буде залежати згода цих двох країн на двадцятий пакет антиросійських санкцій і водночас розблокування ними позики ЄС Україні у обсязі дев’ятдесяти мільярдів євро. Відповідно, Угорщина отримає свої тридцять мільярдів євро із фондів ЄС. Вважають, що першочерговим завданням нового прем’єр-міністра буде надання Угорщині заморожених дотацій ЄС на суму до тридцяти мільярдів євро. До речі, мені траплялися на очі й суттєво менші суми.
Як читаю, своїм угодництвом Орбан у певному сенсі перехитрував самого себе, розтягяючись у політично-фінансовому шпаґаті між Росією та ЄС. А тому цьогоріч на численних і перед- і відразу ж післявиборних мітингах так дзвінко лунало “Росіяни, додому!”, заклики відмовитися від російської нафти, яка дешевша, але достоту брудна та підступна. Не переоцінити вже недалекого й дуже очікуваного демонстративно-ювілейного антиросійського відзначення у листопаді цього року сімдесятиріччя придушення антирадянського повстання у Будапешті.
Знаменно, певен, що у одному зі своїх інтерв’ю новообраний прем’єр-міністр закликав до відставки президента Угорщини. На думку Петера Мадяра, моральним прикладом угорцям Тамаш Шуйок не є. Багато ситуацій, що вимагали його рішучості й втручання, він замовчував. Це виглядає цілком ймовірним, бо згідно з остаточно підрахованими голосами Тиса зі 199 місць у парламенті здобуває 140. Старого письмака, звичайнісінького споживача теленовин, здивував факт, що у одному з перших коментарів своєї перемоги на виборах він відразу ж підтвердив свої прагматичні плани на партнерські відносини з Росією. Я вже в одній із моїх статей наводив думку Отто фон Бісмака, що угода з цією країною не варта навіть паперу, на якому вона написана. Чи Мадяр цього не знає, чи махнув на це рукою? Cудячи зі стилю наступного посилання, новоспечений прем’єр надає перевагу ноткам вимогливості, принаймні з нинішньою Україною. Можливо, лише до коронації.
Відразу ж після приблизного, але вже певного у на користь Петера Мадяра підрахунку голосів світову стрічку новин ще 12 квітня завершували ось які слова глави Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн: "Europe's heart is beating stronger in Hungary tonight." Коли приблизність стала точнішою й оптимістичнішою, екранами пробігли її дві скупих стрічки: "Hungary has chosen Europe. Europe has always chosen Hungary. Together, we are stronger. A country reclaims its European path. The Union grows stronger."
Світові медійні ґранди не могли оминути такої події. Зусібіч авторитетна “Independent” кваліфікує поразку Орбана суттєвим ослабленням лінії Путін-Трамп. Він вміло маневрував між цими лише на словах друзями, хоча йому й не ворогами. І безсумнівно був і запопадливим, і догідливим, і користолюбним васалом цим двом сюзеренам. Принаймні на перших порах, поки ніші не займе хтось із менших по ранжиру, весу и жиру у обозі цих двох політичних касаток це не буде езопівське тут Отряд не заметил потери бойца із “Гренады” М. Светлова.
Ледь далі у цій статті промовисте і фотопідтвердження, і коротенький коментар нахабства Орбана стосовно попереднього Папи Римського (Pope Francis). Чи не ділився цей неоте́са з-під Будепешта зі своїм другом Донні, як можна поводитися із очільниками таких достоту карликових і цілковито беззбройних держав як Ватикан? Бо кожен Папа це не лише духовна особа із мільярдами вірян, але й президент і політик світового рівня. Бо Дональд Фредович нещодавно, якщо брутально-образно, пробив дно власними коментарями слів нинішнього Папи Лева XIV. Докидаю, що принагідно, без пошуків підтверджень мені траплялося читати про нинішнього Папу-американця напрочуд теплі слова, повні пієтету та глибокої поваги. І твій письмак, шановний читачу, їх цілковито поділяє.
Французьку газету “Le Monde” цінувальникам виважених і об’єктивних оглядів політичних баталій у світі представляти, вважаю, зайве. Ось назва лише однієї зі статтей про нинішню ситуацію в Угорщині: “La défaite de Viktor Orban en Hongrie est bien une défaite de l’internationale réactionnaire”. Найважливішими є три останні слова – поразка світового реакціонізму. Жодних коментарів не потрібно, певен. Найупізнаваніші й найміцніші його стовпи – Росія та … Трамп. Навмисно допускаю таку алогічність, позаяк Сполучені Штати стали і найбільшою жертвою, і достоту прикрим заложником його – якщо дуже м’яко та загально – повного безголів’я.
Моя пам’ять вже кілька літ тримає слова директорки комплексу Мистецького арсеналу у Києві Олесі Островської-Лютої, яка у відповідь на запитання, чи вона оптимістка, чи скептицистка сказала, що вона скептимістка (gazeta.ua, 27.VI.2021). Звучить незвично, але достоту точно. Автор цього тексту не приховує, що він, на жаль, залишається євроскептиком. Причин три. Перша, ніби незагрозлива, але завжди присутня. Навіть домовлятися, не те що діяти такій кількості членів дуже складно. От вже достоту Quod capita, tot sententiae. Друга, безсумнівно, суттєвіша. Найбільшими гравцями світових переділів, перетягань ковдри, свого роду операторами важелів впливу є – алфавітно – Китай, Росія та США. Кожному з них міцний і сильний ЄС з таким же Альянсом – як більмо на оці. Євросоюз має залишатся купцем сировини, товарів, послуг, але краще б навіть не торговим партнером. І третя. Таким же деструктивним і у антиєвропейському патроннику поки що єдиним закінченим путіністом чи що залишається Фіцо. Збирається на парад побєдобєсія у Москву 9 травня, але вже кілька країн відмовили надати коридор його літакові. Президент же Словаччини Петер Пеллегріні радше проєвропейський. Чи буде спроба позбутися прем’єр-міністра, покаже час.
Виглядає, однак, що Роберт Фіцо самотньо нудьгуватиме недовго. Новообраний голова парламенту Словенії Зоран Стева́нович націлений на зміну курсу країни. Не маючи ще офіційного запрошення, він уже оголосив про свій намір відвідати Москву. Жодного сумніву, що запрошення – лише питання часу. У цій країні цікавий і не зовсім проєвропейський калейдоскоп подій, що його твій писака, шановний читачу, пов’язує із бізнес-зацікавленнями і Трампа, і до Трампа. Однією з причин може бути походження його дружини. Вона народилася у місті колишньої Югославії, що тепер на території Словенії.
Від передостанньої квітневої неділі ц. р.ситуація стає очевиднішою у Болгарії; про це цікаво-коротка й невтішна нам розвідочка політолога Євгена Маґди. Стратегія реваншу екс-президента Болгарії Румена Радєва виявилася правильною. Прозахідні симпатики від нього суттєво відстали. Він отримує реальні важелі впливу. В оцінці пана Маґди, цей політик критично налаштований і на військову допомогу Україні, і на дієвість санкцій проти Росії. “Його перемога означає, що Софія тепер офіційно може приєднатися до табору "скептиків" у ЄС та НАТО” – робить висновок політолог. І у тему понеділкове, 20 квітня, доволі сумне але обґрунтоване припущення вдало втілене у назві “Bułgaria wybrała. Radew może zostać "nowym Orbanem"? "Bliżej Ficy i Babisza". Краще не написати.
Польща й Угорщина спільного кордону не мають, однак Варшаву відсутність політичного, економічного та військового унісону в Європі дуже напружує. Певен, що всіх притомних угорців, зокрема мого віку і старших, теж. Якщо, до прикладу, англо- і франкомовна індустрія політичних новин після оголошення виборів чекає свіжих нових і помітних подій, то польськомовна не зупиняється в аналізі цієї теми і прогнозованих змін в Угорщині – і найближчих і віддалених. І робить це системно й реґулярно. Ось редакторське узагальнення готування штабу Орбана до виборів: Międzynarodowe organizacje wskazują na szereg nieprawidłowości, do których doszło na Węgrzech przed samymi wyborami. Насторожувальним у перспективі є зауважувані факти ujawnienia głębokiego kryzysu w węgierskich siłach zbrojnych. І ледь нижче ще загрозливіше спостереження про drastyczny spadek morale, postępujące upolitycznienie armii3.
За 16 років Орбана прем’єр-міністром його знало кілька президентів Польщі. Так, Алєксандр Квасьнєвсі nie spodziewa się, by Orban zrezygnował z aktywności politycznej. Zna go od lat 90. i jest pewien, że nie ustąpi. Będzie żywił się słabościami rządu Magyara.
Матеріалів, головно насичених прогнозами, більш ніж досить. Зауважив, що вони частенько пересипувані прізвищем Збіґнєва Зьобро, міністра юстиції попереднього уряду, який від слідства довго ховався в Угорщині. Перебуває там і тепер і навіть дав своє перше інтерв’ю. Відомо, що він був робив усе можливе для отримання статусу політичного біженця в США. Польська прокуратура ж робить усе можливе для отримання Europejskiego Nakazu Aresztowania втікача, без якого Угорщина не зобов’язана видавати його польському правосуддю.
Доповнюю польську тут підтему ремаркою нинішнього президента Кароля Навроцкого, який майже тиждень після поразки Орбана здивував своїх громадян, що своєї березневої зустрічі з Орбаном помилкою не вважає. Додаю, що на тлі тривалого тертя президента, з одного боку, і прем’єр-міністра, з другого, власне другий заявив, що він, Дональд Туск, – слід вважати, підримуваний кабінетом міністрів – був проти цього.
А тепер це польське ґроно абзациків смію удокерувати порадою кинути оком на коментарі політичного пульсу своєї країни справжньої, народної, улюбленої, niepodważalnej ікони сучасної кіно- та театральної імперії Польщі Аґнієшкі Холянд. Почніть принаймні з цього. І не вважай нахабством, шановний читачу, але у рівнянні на правофланґового у цій шерензі Трампа твій старий писака-недотепа ніші нинішнього польського президента порожньою би не залишав. Критики – на всі смаки. Виправданої, обґрунтованої, виваженої. Klepania się po plecach і świetnego porozumienia, як з Анджеєм Дудою, тепер очікувати не варто, відчуваю.
Запевняю мого читача, що польськомовна доступна мені інформація небагато розлогіша й цікавіша ніж відомості кількома іншими мовами, які я переглядав. Там жоден важливий і свіжий політичний профіль новонароджуваної, багато в чому іншої, сподіваємося, Угорщини поза увагою не залишається. Навіть зацікавлення, чому Трамп уникав відповідей журналістам про поразку його друга Віктора я прочитав у польській, а не англомовній періодиці4.
Було б несправедливо не згадати тут навиліт брехливо-цензурованої пропагандистської писанин в Росії. Навмисно зупиняюся на т. зв. опозиційній (слід вважати, режимові Путіна) газетці “Коммерсантъ”. Її не зовсім публіцистичний, а – якщо емблематично – просто телеграфний стиль свідчить про те, що чим коротше якусь новину сформулюють у редакції, тим менше з неї вишкребуть цензори деіндеі. Цю ну просто нудну па́току подам тріадою. 1) твердження, що Петер Мадяр збирається: а) конституційно обмежити повноваження прем’єр-міністра і б) закрити в країні всі пропагандистські ЗМІ часів Орбана. 2) сумнів, що: а) нафтогін “Дружба” запрацює до кінця травня і продовжуватиме безперебійно працювати і б) Угорщина та Україна отримають обіцяні ЄС свої мільярди євро. 3) брехня, що: а) Орбан ніколи не був союзником Росії і б)… А ось тут не маю певності, хто збрехав: Трамп чи Росія. Звучить же вона ось як: Трамп підтримав перемогу Петера Мадяра на виборах5. Garulla lingua nocet, Донні, достоту.
У ці завершальні акорди похоронного маршу політика Орбана, як читав, інколи вводять іронічно-виправдовувальну фразу, що Віктор все ж не завжди означає переможець. Продовжуючи тему його несвітлого майбутнього, як також траплялося читати, є припушення, що у перспективі Орбан може опинитися за ґратами. Дозволяю собі докинути власну думку. На рівні домислів таке можливе. На рівні реального стану речей це дуже малоймовірний сценарій із кількох причин. Перша. Вся вертикаль правничої система – його люди. Так, вони буду замінені, але найімовірніші із обойми відомих, певною мірою наближених. Друга. Фактом є і те, що він мав достатньо часу до реального переходу влади залишити новим служителям Феміди авгієві стайні́ відносно чистими. І третя, з ймовірним продовженням. Процес зачища́ння небажаних слідів почався відразу ж після попереднього підрахунку голосів. Бо ще у недільних, 12 квітня, вечірніх новинах було повідомлення, що донедавна винятково лояльний Орбанові очільник закордонного відомства Петер Сіярто зі ще однією особою, найімовірніше, якимось росіянином, певний час перебували у Міністерстві закордонних справ. Отже, певного на когось чи щось компромату, потрібного ймовірному слідству, може явно бракувати. І це не вигадки́, бо є свідки і нема диму без вогню. Навіть новообраний прем’єр-міністр поділився із журналістами своїм занепокоєнням на цю тему. Маю певність, що орбаністам цього цілковито затерти не вдасться. Виглядає, що буде кількавекторне розслідування із безсумнівними висновками. Це, однак, не означає, що й з вироками.
До ув’язнення Орбана, певен, не дійде. Якщо хмари згустяться загрозливо, то російська та проросійська офіційна й неофіційна мафія знайдуть спосіб його вивезти. Доводилося читати, що густина різних російських буцім дипломатів і підгодовуваних проросійських сил в Угорщині, а в Будапешті зокрема, на квадратний кілометр менша хіба що від такої ж лише в Австрії з її біляполітичним Віднем. Все ж допускаю, що поповнення компанії проросійських підмосковних потопальників la Янукович Орбану далебі краще ніж лава підсудних удома. За передавання грустной лошади відомостей із засідань ЄС з участю міністрів закордонних справ, якщо це буде доведено, то до Вітька́ можуть втрамбувати і Петька́, але це менш ніж припуска́льно, бо весь т. зв. компромат напевно знищений.
Теоретично повторити сценарій сімдесятирічної давності в епоху цілковито лояльного Орбана цього робити не було потреби, але гіпотетично вона може бути вигадана й здійснена тепер, відразу ж після сформування нового кабінету міністрів; і це не моя думка. Причин може бути кілька, бо у Москві сценаристів і режисерів подібного не бракує. Та й Дональд Фредович на прикладі Колумбії нещодавно засвідчив, що у нинішньому світі таке і подібне цілком можливе. Пріоритет давно має право сили, а не навпаки. ООН та іже з нею – just seniors club. І вже давненько.
Європу, а Україну особливо та ще й криваво-болісно, дуже непокоїли й дратували, якщо алеґорично, подвиги Геракла протягом останніх чотирьох літ. Маю на увазі блокування Орбаном рішень ЄС. Не ризикну перелічувати, бо у опрацьовуваних матеріалах і факти, і цифри різняться. На загал же відомостей про це не бракує.
Березневий скандал із захопленням силовиками Угорщини українських інкасаторських автомобілів із цінностями згадували і канадські, і американські канали новин. В українському медіапросторі матеріалів про це більш ніж досить і захоплених вважають жертвами політичної розправи орбанівців у відповідь на буцім блокування роботи нафтогону “Дружба”. Звісно, що це наші стосунки загострило ще більше. До розв’язання цього, якщо м’яко, непорозуміння неминуче дійде, але маю легеньке відчуття, що воно не буде у першій десятці завдань нового уряду. Судячи навіть із польської преси, з тими інкасаторами забагато білих плям, щоби обійтися без ретельного розслідування, яке ні коротким, ні дарувально-формальним, вочевидь, не буде.
У цікавий, непередбачуваний і страшний час живемо, пани та пані. Тема угорських змін, на наше щастя, спромоглася на свій позитивний початок. Навіть найближче продовження все ж невідоме. Порушу усталений візерунок відносно гнучкого публіцистичного стилю долученням до підсумкової частини останнього тут і втішного нам посилання; воно ледь далі. Його важливість у тому, що українські дрони та ракети до Валдайської резиденції долітати не зможуть, бо їх на підльоті збиватимуть численніші російські засоби оборони. А ось дедалі відчутніше незадоволення всіх мастей псевдоеліт, за Юрієм Андруховичем, в Абсурдистні, цілком може закінчитися усуненням царя. Включаючи навіть типово східне й чи не завжди відплачувальне сікір башка. Подана ледь далі розвідка варта уваги, запевняю. Старий письмак дякує усім, хто дошкутильгав з ним до кінця.
1 Оксана Забужко. Не "комуністи", не "Брежнєв", не "Путін". Європа скандує: "Росіяни — геть!" – еspreso.tv 16 квітня, 2026.
2 Якщо хтось мого віку призабув хрестоматійний у десятій клясі вірш Владимира Владимировича зі словами Мы говорим Ленин, подразумеваем – партия, мы говорим партия – подразумеваем Ленин, то і їх, і молодших запевняю, що Путин и всех мастей его этруски – те же яйца только в профиль.
3 Вважаю тут посилання на джерела зайвим, позаяк цих виокремлених змійкою фраґментів досить, щоби всезнайко-google кожному цікавому відповідну е/сторінку розгорнув.
4 Одну особливість близької мені польської оцінки теми все ж подам петитом. З колишніх президентів Rzeczy Pospolitej найменш охоче, допускаю, воліє спілкуватися із новинярами Броніслав Коморовський. Читав, що він цілковито відійшов від політики, навіть полюбляє сам робити закупи (з охороною, певна річ) і емоційно! подався після недавньої смерті своєї мами.
5 https://www.kommersant.ru/theme/2668

