Богумил Долежал. Страх із Росії – явище політично продуктивне

Настала лиха година – серпень у половині, й наші слов’янські північносхідні брати знов, як і в серпні 1968-го, поквапилися підставити братерське плече. Сей раз їхньою жертвою стає не Чехословаччина – Україна!

Москва засадничо нехтує волю людей, які приречені нею на поміч, і використовує їхню необачність. Так, так, необачність. Українці не відкинули навідруб і вчасно гуманітарного маслака. Схибили й західні політики. Схибив Міжнародний Червоний Хрест, який запізно усунувся від московського конвою. Уявіть, як зворушливо виглядали б російські танки, що душили нашу свободу в серпні 68-го, якби несли на собі символ безневинної «скорої помочі»…

Після кримського бліцкриґу Володимир Путін заживає в Росії нечуваної слави, але та слава тягне його, як течія тріску, що є доказом на кричущу безвідповідальність Путіна-політика. Українське військо останнім часом оговталося і, виглядає, зачистить таки Донеччину з Луганщиною. Слава пана Путіна піде на спад. Тож і жене він, як вітрів батько. Жене в глухий кут, а вибереться з нього чи ні – то є питання.

Нинішнє поступове розширення російсько-українського конфлікту вельми нагадує мені вельми схожу ескалацію в міжнародній політиці другої половини 50-х-першої половини 60-х років минулого століття (спостерігав її як упосліджений мешканець московської колонії з пишною назвою «ЧССР» і не міг висловити своїх думок ані вголос, ані на письмі). Ситуація багато в чому схожа, а багато чим й різниться.

У період між початком берлінської кризи і вивершенням кризи карибської Росія була самопевною імперською надпотугою, панувала в якій месіанська большевицька ідеологія і яка силкувалася зміцнити свій вплив. Відразу – в надзвичайно вибуховій зоні навколо вільного Берліна, а згодом і в західній півкулі, де знайшла нового союзника – комуністичну Кубу.

Тодішній московській владоможець Микита Хрущов був певен (так само, як і теперішні московські владоможці), що Західна Європа і США – паперові тигри, що американський президент Джон Кеннеді – недосвідчений політик. А тож постійну прописку ракет з атомними боєголовками на Кубі Хрущов сприймав як черговий епізод у протистоянні двох світових надпотуг. Та виявилося, що американці сприймають се все інакше, а саме – як засадниче питання національної безпеки. Виявилося, що Кеннеді здатен мислити стратегічно і безкомпромісно боронити національні інтереси своєї країни.

Зрештою, виявилося найголовніше: демократичні держави не є беззбройні, хоч і виглядають такими у світлі своєї миролюбності. На той час західноєвропейські країни не були такими боєздатними, як тепер, але, на щастя, набагато глибше, ніж сьогодні, усвідомлювали свою залежність від американського союзника. Отже, коли настав час грати ва-банк, московський шулер Микита опинився без жодної накрапленої карти в колоді. За що власні пахолки і взяли його під ноги.

Ідеологією путінської Росії є «переоцінка наслідків холодної війни». Російська політична еліта, а з нею й більшість тамтешнього населення, вважає ті наслідки за кривду. Поверсальські німці також, між іншим, уважали себе за скривджених.

Статус України-2014 скидається на статус Австрії-1955, а не Берліна тої самої доби. Західним політикам здається, що бій за Україну не має тої доленосної ваги, яку мав колись бій за Берлін. Таким чином, їм, західним політикам, бракує усвідомлення, що в Україні йдеться не за людські права. В Україні йдеться за життя людства.

Чинного американського президента, при всій пошані до нього, важко поставити на один щабель з Джоном Кеннеді, а президента російського – на один щабель з Микитою Хрущовим. Путінський режим досить істотно відрізняється від хрущовського, який був далеко стабільнішим, консолідованішим, а крім того, й більш передбачуваним. Доказом на усталеність авторитарного режиму є, наприклад, його спроможність організувати цілком правдоподібну кампанію залякування противника.

Досі характерною особливістю московської імперіалістської політики було те, що Росія не поводилася аґресивно з більш-менш сильнішим суперником, а тим паче – із суперником не до порівняння сильнішим. Українська авантюра Кремля свідчить, що Путін тримає кермо влади не так міцно, як здається.

Україна само собою, але велике джерело небезпеки має Захід також у своїй «посткомуністичний області», якою є бермудський трикутник – Чехія-Словаччина-Угорощина. Небезпека полягає в тому, що цим країнам, коли порівняємо їх з Польщею, Литвою, Латвією, Естонією, Росія не завдає великого страху. А в міжчасі, страх з Росії – явище політично продуктивне. Наша, чеська, проблему не в тому, що ми народ небоязкий, а в тому, що починаємо боятися з фатальним запізненням, коли напасницька ініціатива давно вже в російських руках.

Матеріал друкованого видання №7-8, 2014

Богумил ДОЛЕЖАЛ, політолог, 12 серпня 2014, Прага.

Спеціально для «Всесвіту»

Підготував та переклав з чеської Микола ШАТИЛОВ

Микола Шатилов - постійний автор журналу «Всесвіт», поет, перекладач, публіцист, мовознавець, журналіст. Багато років мешкає у Празі (Чеська Республіка). Чимало років працював кореспондентом «Німецької хвилі».

Напишіть відгук