Плейбой у митрі

Уявіть, що над храмом святого Віта, який є символом чеської державности, верховодять московські попи. Скажи таке вголос, візьмуть за божевільного. Уявити годі. Маячня! А того, що в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, яка є символом української державности, хазяюють ті самі попи, можна не уявляти, бо то є злочинна ява.

А хіба ні, не злочинна? Україна в стані війни з Росією, а в ній, в Україні, раює, як у Христа в запічку, п’ята колона Москви – «Українська Православна Церква Московського Патріярхату» (УПЦ МП). Такої величезної п’ятої колони не мав і Франціско Франко, з ім’ям якого се поняття пов’язано.

Саме на часі спом’янути київським можновладцям, завдяки якій колоні Франко узяв Мадрид, а з ним і всю Еспанію. Не споминають. Мають інший клопіт. Вимислюють, як загнати помосковщений без вороття Донбас в лоно матінки України. Той Донбас, який потрібен українцям, як зайцю, шанувавши слухи ваші, збур (лат.: neisseria gonorrhoeae).

Ясно, що за таких обставин у пахолків УПЦ МП життя ллється медом і нахабничають вони нема спасу.

Урочисте засідання Верховної Ради. Заля вшановує пам’ять загиблих українських вояків. Усі стоять. А глава УПЦ МП Онухрій сидить. А його посіпаки – митрополит Бориспільський і Броварський Антоній та єпископ Обухівський Йона – сидять. Нема митрополита Вишгородськго та Чорнобильського Павла (він же – намісник Києво-Печерської Лаври). А якби був, то й він не відірвав би мостивої сраки від сидіння. Без сумніву!

Се він, наш плейбойчик у митрі. Петро Лебідь, якщо за пашпортом. Се він учасник численних скандалів – фінансових, конфесійних й вулично-базарних. Се він умінням матюкатися повершив усіх боцманів з усіх кораблів, що плавають під милим йому Андріївським стягом. Се він, слуга Божий, лаяв українську журналістку К. шалавою (хахлушка, мовляв, проковтне – не вдавиться). Се він…

Спинюся за браком, як той каже, місця. Тим паче, що черговий скандал нагодився. З поліцією. Утікав від неї Петро Лебідь на автомобілі Mercedes-Benz S-class. А коли наздогнали, спитав в української стежі мовою своїх московських хлібодавців: «А чаво такова ми нарушілі?». Стежа пояснила. Пояснив і кавалер українського(!) ордена «За заслуги»: «Очінь ми спішілі. Гості в Лаврє…».

Не брехав ані-ні. Гості в Лаврі – святе діло. Міністри, начальники, власники… Словом, потрібні люди. Гуляють – аж курить! Я там не був, мед-пиво не пив, але в неті бачив світлини з тих застіль. Столи угинаються. А на столах… Усе, чого душа забажає. Не всяка, не всяка. Тілька та, що належить до УПЦ МП або прихильно до неї ставиться.

Брехав наш кавалер і матюгальник журналістам, які поцікавилися походженням авта Mercedes-Benz S-class. Дуже вже дороге! «Уживане, стареньке…», – виводився намісник Лаври. Українці при такій нагоді кажуть: «Бреше в живії очі». У живії, бо нема в Києві журналіста, який не знав би, що Петро Лебідь отримує на кожні свої уродини новенький автомобіль. Від анонімних – як інак! – благодійників.

Одним словом. Я розумію, що київські можновладці бояться московського сильника і не наважаться заказати діяльність УПЦ МП в Україні. Але не повернути українцям їхньої святині – Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври… То є ганьба! А не дати по митрі пройдисвіту, який обернув Лавру на власну лавку… То є ганьба у квадраті!

Прага.