«Слуга народу» й вибори Президента

У новорічну ніч на каналі «1+1» уперше в історії незалежної України вітання Президента було перенесено в новий рік. За кілька хвилин до нового року Володимир Зеленський із дозволу телеканалу озвучив, що іде в президенти.

«Слуга народу» й вибори Президента

Така подія потребує культурологічного осмислення, позаяк є знаковою в кількох аспектах.

По-перше, Володимир Зеленський – шоумен, «дитина КВК», ведучий, актор. Ажіотаж навколо його рішення балотуватися в президенти значною мірою пов`язаний із роллю у фільмі «Слуга народу». У кінострічці учитель історії стає президентом країни й викорінює хабарництво, кумівство, корупцію.

Фільм утілює ідею, що державою може керувати просто «гарна людина» з народу. Головний герой не вражений інфекціями «українського політикуму», а тому може робити, по суті, проривні речі. Його світогляд романтичний та ідеалістичний, а вчинки правильні (переважно правильні, бо в окремих епізодах показано внутрішні боріння й спокуси «звичайної людини»). Зауважу, що фільм – це вигадана реальність, яка може нагадувати навколишню дійсність. Проте не варто забувати, що у фільмі грає не справжній Президент, а актор, який у силу професійної майстерності може блискуче впоратися з поставленим режисерським завданням. Проте фільм, яким би якісним він не був, не є реальністю, а актор, який грає президента, не має нічого спільного з реальним президентом, якому щодня доводиться мати справу з численними проблемами й невизначеностями, зокрема ж і в умовах війни.

Фільм здатний ідеалізувати реальність або персонажа, наділяючи когось рисами супермена. Володимир Зеленський у «Слузі народу» – приклад такого супергероя, який, на відміну від Григорія Многогрішного з роману «Тигролови» Івана Багряного, змагається не з тоталітарною дійсністю, а з корумпованою й прогнилою українською політичною системою. Він це робить легко, іронічно, викриваючи вади старого політикуму, котрий у фільмі постає в образі «ярмарку марнославства». Таке зображення «політичного життя» відповідає пересічним уявленням про політиків і загальним настроям, пов’язаним із незадоволенням від того, як політика впливає на життя громадян (надвисокі тарифи, хабарництво тощо).

Зеленський у фільмі протистоїть системі, створеній роками; він нагадує історичну постать 1917-1918 рр., виступаючи в парламенті (у фільмі ВР розміщено саме в теперішньому Будинку вчителя, де розташовувався парламент часів УНР) й викриваючи вади політичного життя. Він – утілення масових бажань і очікувань у політичній реальності: суспільство вірить у чесного керівника, який зможе через особистісний вплив змінити хід історичних подій і вивести Україну на вищий рівень життя.

Таке уявлення ідеалізоване й стереотипне. Політичний світ не обмежується тим, що показано у фільмі. Не все вдається розв’язати лише шляхом особистісного втручання лідера. Потрібне системне управління, уміле адміністрування комплексом із багатьма проблемами. Безперечно, усім нам хочеться жити краще, нас не задовольняють соціальні тарифи, нас дратують щомісячні квитанції, у яких бачимо інколи астрономічні суми за опалення чи воду. І ми схильні перекладати проблеми на політиків, передусім на Президента, якого подеколи наділяємо рисами Бога, здатного вирішити все, включно з тарифами у платіжках.

Кіно може бути простором візуалізованої ідеалізації бажань. Інколи здається, що в світі бракує таких, як Рембо чи Робокоп, Термінатор чи Нео. Позитивні герої культових фільмів полонять нашу свідомість і серця, і хочеться вірити, що колись обов’язково з’явиться Гарі Поттер, який за допомогою магії вирішить усі проблеми. У кожну епоху є такі культові картини, які показують реальність як метафору чи параболу, загострюючи увагу на тих чи тих її аспектах. Проте часто прямі перенесення подій кінореальності на справжню дійсність постають спробою знайти Барона Мюнхгаузена навколо нас.

І от маємо безпрецедентний випадок: актор, який створив масово привабливий образ Президента України, вирішує йти в Президенти. Безперечно, має на це право, проте стався невеличкий конфуз: Володимир Зеленський говорить про своє право й рішення (цілком законне й зрозуміле) в новорічну ніч, відтерміновуючи звернення поки що справжнього Президента Петра Порошенка.

Для чого це було зроблено? Навіщо порушено усталений порядок речей? Чи не було б етично правильнішим зробити таку заяву й вийти до глядачів після слів Президента?

Не секрет, що чимало людей біля телевізора чекають на щорічне новорічне привітання Президента, щоб потім підняти келих шампанського. І от перед глядачами «слуга народу» Володимир Зеленський, а не Петро Порошенко. Безперечно, такий хід привернув увагу медіа й широких кіл громадськості. Отже, у зазначеному вчинку більше не суті, а форми, спрямованої викликати суспільний резонанс. Безперечно, Володимир Зеленський має повне право йти на вибори й робити публічні заяви. Проте канал «1+1» вдався до медіаколізії, скориставшись прихильністю глядачів, аби поширити заяву одного зі співробітників – публічних шоуменів-акторів.

Звичайно, актор може іти в Президенти. Маємо приклад Роналда Рейгана, 40-го Президента США, який був актором і успішним політиком. Володимир Зеленський так само у разі перемоги може виявити себе талановитим державним керманичем. Проте подія, яка відбулася 31 грудня 2018 року, свідчить про маніпулятивні технології, до яких удався канал, щоб поширити заяву В. Зеленського. І ця маніпуляція свідчить про порушення правил, яких у принципі не може припускатися справжній Президент. Політика – це не махновський волюнтаризм. Жодним чином не заперечую важливості лідера та впливу особистості на історичні процеси, проте 31 грудня ми були свідками медіаманіпуляції, щоб у час найбільшої уваги створити штучну конфронтацію із новорічним зверненням Президента. Світ політики – це не лише важливість протистояти системі, а й уміння працювати в системі, будувати кращу систему, ніж так, що є зараз. Зрештою, є питання політичної етики. В. Зеленський досить коректно сказав, що в житті у кожного є вибір: хтось буде плисти за течією, приймаючи все, як є, хтось поїде за кордон і надсилатиме своїм родичам звідти підтримку… А він обрав третій шлях: обрав і зробив. Цей учинок мав би значно більше значення, якби був поданий не лише як маніфестація учинку, а як представлення концептуальних ідей програми. Позаяк в іншому разі те, що мало місце 31 грудня, більше нагадує популістську заяву, ніж слова політика, готового відповідати за долю країни. При всій повазі до Володимира Зеленського як «слуги народу».

У фільмі його герой разом із однодумцями-друзями вибудовує політичну реальність відповідно до принципів людяності, поваги до прав і свобод громадян України. Для чого ж тоді позбавляти глядачів «1+1» права почути новорічне привітання чинного Президента, який і досі обіймає цей пост в умовах війни з Росією, а ще кілька днів тому в країні функціонував воєнний стан?

Відповідь одна: маємо справу з pr-технологіями та маніпуляціями, які можуть зіграти злий жарт. І реальність стрічки «Слуга народу» може виявитися геть іншою з реальністю Володимира Зеленського як Президента. Можливо, створений хід був елементом pr-кампанії каналу, проте така стратегія видається некоректною. Чи варто будувати політичний імідж нового лідера шляхом маніпуляцій і карнавальних стратегій, спрямованих на змішуванні реальностей?

На це питання дізнаємося відповідь уже зовсім скоро.

Дмитро Дроздовський - головний редактор журналу «Всесвіт», науковий співробітник відділу західних і слов'янських літератур Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, заслужений працівник культури України. У журналі «Всесвіт» з 2006 року.

Залишити відповідь