Інтелект на зламі епох

15 грудня Соломії Павличко виповнилося б 60.

Вона стала символом нового літературознавства для одних, «подразником» для інших, а для третіх — представницею високої філологічної культури та інтелекту, який неможливо заперечити, навіть якщо й полемічно сприймаєш положення авторських теорій чи концепцій.

Соломія Павличко

Соломія Павличко формувалась у родині, де батько (Дмитро Павличко) — культовий письменник української радянської літератури, непересічний перекладач, одне слово, інтелектуал і митець, який утверджував літературною творчістю українське слово й українську ідентичність.

Соломія Павличко — антитрадиціоналістка, виклична й «незручна» для радянського й пострадянського літературознавства. У «Теорії літератури», яку впорядкували Віра Агеєва та Богдан Кравченко, чимало понять, які на початок 1990‐х років вважалися «вибуховими» для літературознавчого наукового світу: «ніцшеанство», «невроз», «конфлікт між статями», «фемінізм», «дискурс ірраціоналізму», «автори як маски, тексти і шифри», «фройдистський аналіз», «психопатичний дискурс»… Цей перелік можна доповнювати.

Подібні терміни, словосполучення, наукові метафори сприймалися як те, що виводить із рівноваги, як щось небезпечне й зухвале (для представників радянського літературознавства більшість із цих понять співвідносилась із забороненими темами).

С. Павличко обирає для себе спершу дискурс англістики, проте згодом органічно віднаходить себе в царині української модерністської літератури. Людина Франкового інтелекту, вона запалювала, інспірувала, формувала навколо школу, залучаючи до своєї дійсності молодих і спраглих до нового дослідників. Соломію поважали, нею захоплювалися, її критикували… Що ж, як писав Ортега-і-Гассет, блискавка завжди
вдаряє в найбільше дерево.

Рух, спрямований на дерзання, простежується не лише в літературознавчих працях, а й у перекладах. Соломія Павличко обирає для представлення українському читачеві англійський роман Г.Д. Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей» («Всесвіт», 1989, No 12; 1990, No 1, 2), який і для англійської літератури став справжнім вибухом. Її цікавлять тексти, які допомагають нівелювати світоглядну зашореність: література — не ідеологія, у ній мають місце різні вияви людського духу. Тож дослідницю цікавлять тексти, у яких знаходить вияв тілесність як особливий культурний феномен; психічне життя, зокрема й неврози, які стають поштовхом до розвитку літератури й динамізують художній світ. Вражає вміння науковця об’єктивувати виклад, уникаючи зображення того, що могло б, безперечно, створити з С. Павличко українського Батая, Жижека чи Дельоза. Її виклад фройдистського аналізу тіла, соціальних інтеракцій, комунікативних девіацій коректний і позбавлений форм нарцисичного самолюбування.

Зрештою, ця сміливість іде від батька, не лише трибунного поета, який метафорично розкрив сутність смерті кривавого диктатора, а й переклав українською мовою заборонені «Квіти зла» Шарля Бодлера, які свого часу викликали у французькому літературному житті не менший бум, ніж «Коханець…» Лоуренса чи «Пор-
трет Доріана Ґрея» О. Вайлда. Праці С. Павличко спричиняли «рецептивний» ажіотаж і критику, подеколи непримиренну.

Праці С. Павличко мають чимало евристичних знахідок і міркувань, важливих для новітнього літературознавства. Її погляди на психологізм художнього світу особливо актуальні в епоху вже постпостмодернізму, коли відбувається «воскресіння суб’єкта».

Актуалізація в англійському романі ХХІ століття виявів психічної реальності персонажів і захисних механізмів психіки потверджує важливість літературознавчих підходів науковця. Увага до психічного життя загострює проблему «повернення суб’єкта», без якого психічна дійсність утрачає сенс. Психіка виявляє себе в результаті емоційних потрясінь і травм, які переживають персонажі. За словами С. Павличко, «європейська
культура зламу віків була невротичною»1. Подібні тенденції спостерігаємо й сьогодні в англійському романі так само зламу віків, щоправда, вже ХХ і ХХІ століть. Дослідниця звертає увагу на те, що «невроз у цей період став у ній майже вимогою, необхідною частиною модерності»2. «Ідеться про повернення в літературу (тут С. Павличко має на увазі українську літературу, проте ці самі тенденції мали вияв і в європейських літературах зазначеного періоду.— Д. Д.) божевілля, котре замовкло з часів пізнього Ренесансу, залишивши по собі безсмертні образи Офелії, короля Ліра, Дон Кіхота, корабля дурнів та багато інших. Для української літератури це було скоріше не повернення на новому рівні, а прилучення до складної й надзвичайно плідної в мистецькому сенсі теми»3. Наведена цитата з праці С. Павличко цікава в кількох аспектах. По-перше, побіжно згадаю, що літературною подією англійського життя поч. ХХІ ст. став роман Ґреґорі Нормінтона «Корабель дурнів», який відсилає до твору, згаданого в цитаті. По-друге, у дискурсі сучасної англійської літератури відбувається реактуалізація «невротичного дискурсу» («Маленький незнайомець» С. Вотерс, «Коротка історія тракторів по-українськи» М. Левицької тощо). Фіктивність реальності, у якій живуть персонажі, постає результатом дії захисних механізмів психіки, які засвідчують «невротичність» навколишньої дійсності.

…15 грудня Соломії виповнилося б 60. Уявити складно, бо ж її інтелект наділений живильністю, яка не має паспортної біографії. Соломія Павличко «збудила» гуманітарний світ, а сьогодні, коли фізично її немає, простір ідей і наукових теорій дослідниці здобуває підтвердження вже у світі ХХІ століття.


1 Павличко С. Теорія літератури / Віра Агеєва (упоряд.), Марія Зубрицька (передм.), Богдан
Кравченко (упоряд.).— К.: Основи, 2002.— С. 237.
2 Там само.— С. 237.
3 Там само.— С. 378.

Дмитро Дроздовський - головний редактор журналу «Всесвіт», науковий співробітник відділу світової літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, заслужений працівник культури України. У «Всесвіт» з 2006 року.

Напишіть відгук