Якою має бути ефективна мовна політика

В коментах до попереднього посту висловлюється критика, що інтерв’ю діда журналу “Фокус” дано російською мовою. Тож я маю дати деякі пояснення щодо своєї позиції і по мовному питанню.

Дід Свирид

Малюнок didsvyryd-history.com.ua

  1. Дід шанувальник української мови, якою вільно володіє і користується нею в реальному житті, на роботі і в побуті. Ніякого геройства тут нема, просто так склалося життя.
  2. Водночас дід вільно володіє і російською мовою (теж так життя склалося) та НЕ вважає російськомовних українців ворогами України. Українці всі, хто вважає Україну своєю батьківщиною та відчуває свою причетність до її історичної долі. При цьому не має значення національність, колір шкіри, віросповідання чи мова переважного спілкування людини.
  3. Розкол України за мовною ознакою – заповітна мрія Хуйла.
  4. Примусове насадження мови ЗАВЖДИ має зворотній ефект. Хто не вірить – поцікавтеся результатами насильницької румунізації, мадяризації, полонізації. Примусити людей вивчити мову з-під палиці можна. Любити її – ні! Навпаки – такі способи ЗАВЖДИ викликали ненависть до, відповідно, румун, угорців, поляків тощо. Або хоча б згадайте гашекового Швейка – як чехи ставилися до німців. Чудово при тому володіючи німецькою.
  5. Справжній ефект мовна політика матиме лише тоді, коли українською мовою буде якомога більше високоякісних творів культури. Які люди із задоволенням читатимуть, слухатимуть, співатимуть. Свого часу в середовищі московської інтелігенції стало модно вживати українські слова і звороти по тій причині, що найперший в СССР переклад “Хрещеного батька” Маріо П’юзо був надрукований у київському журналі “Всесвіт”. І переклад був блискучий. Звісно – українською мовою. Тож інтелігенція по всьому Радянському Союзу полювала за тим журналом і повільно ворушачи губами читала. Читала українською!
  6. Дід людина маленька, від мене не дуже багато залежить. Але переважна більшість примірників першого тому “Історії України від діда Свирида” придбана читачами у східних та південних областях України. І коли нам дзвонять з Донеччини та Луганщини, з Харкова і Одеси, з Дніпра і Запоріжжя, з Миколаєва і Маріуполя та намагаючись говорити українською дякують за гарно написану українську книгу, то мені це дуже приємно. Бо відчуваю, що свій маніпусінький внесок в популяризацію української мови я таки вношу.

А тепер прошу тих шановних дописувачів, які критикують діда за дане російською мовою інтерв’ю журналу “Фокус” розповісти нам, який внесок в популяризацію української мови і культури зробили вони. Персонально.

P.S. Вибачте, друзі, що довелося дідові написати цей пост і навіть хвалитися (хоча ніколи не був хвалькуватим), але мене вже просто дістало. Дістало не те, що діда покритикували, це дрібниця. А те, що є люди, які розкручують мовну істерику самі не розуміючи яку послугу роблять цим Хуйлу. Замість того, щоб сісти і вшкварити для українського читача епохальний роман великої художньої сили, за який їм дадуть Нобелєвку з літератури :)

Дід Свирид, repka.club

Напишіть відгук