Бідолашний Йорик, Гамлет і Плоскоземельці

Безсмертні слова вічного Шекспіра у ці весняні дні видаються особливо прикметними на тлі політичних подій президентських перегонів в Україні, обійти мовчанням які найстаріший літературний і суспільно-політичний журнал аж ніяк не має права. Для нашого «Всесвіту» впродовж останніх 95‐ти років питання цивілізаційного вибору ніколи не стояло: журнал завжди відчував себе невід’ємною частиною великої Європи і всього світу, і «виховував» у такому ж дусі мільйони своїх читачів.

Hamlet

А в ці передвиборні дні настільки влучного метафізичного попадання високої літературної класики в учасників теперішніх перегонів, говорячи сучасною говіркою, тарґетування, важко собі уявити. Вслухаємося у неповторний голос великого барда у сцені «Гамлета», коли гробарі випадково викопують з могили людський череп і чують слова Принца Данського:

«Бідолашний Йорику! Я знав його, Гораціо. Людина невичерпної винахідливості в дотепах, з винятковою фантазією. Разів з тисячу носив він мене на спині. А тепер це сама бридота. Мене нудить, коли я дивлюся на нього. Отут були губи, які я так часто цілував. Де тепер твої жарти? Твоє вистрибування? Твої пісеньки? Спалахи веселощів, від яких усі за столом, бувало, покотом лягали з реготу? Невже в тебе не залишилося жодного дотепу, щоб поглузувати з власного вищиру?» (Пер.Г. Кочура).

Нині діючий Президент України і водночас кандидат у президенти на ймення П. може, услід за Гамлетом, повторити наведені слова Шекспіра, але тільки в разі своєї перемоги на перегонах. Фігурально, звичайно ж, у політичному, а не буквальному сенсі. Поки ж кандидат П. має всі підстави згадувати і фантазійні дотепи, і жарти, і вистрибування, і пісеньки… українського Йорика. І фальш-привітання в новорічну ніч, і стьобні мізансценки, і блазенські витівки на телебаченні з приклеєним червоним носиком «ковьорного», і мізерні жарти про «термос», і глузування над вродженою вадою мовлення у спікера Парламенту, приниження з його вуст України на сцені Юрмали в Латвії.

Отож з боку кандидата З., цього самого шоумена-Йорика, крім мантри «треба домовлятися з Путіним», не прозвучало головного: глибокого і притомного міркування, куди і як іти Україні під його орудою, якби кулька у незбагненній рулетці політичного життя раптом впала в його лунку. Як і що робити з війною на Донбасі, Кримом, ДНР і ЛНР, економікою, зовнішньою і внутрішньою політикою, культурою, агропромисловим комплексом, фінансовою системою, енергетикою, боротьбою з корупцією, цивілізаційним вибором врешті тощо, тощо.

Мені важко уявити, як і якою мовою — зуб даю — це все фігня — промовлятиме президент З. в Генеральній Асамблеї ООН, з трибуни Європарламенту, на переговорах із президентами країн і на трибунах світових парламентів. У милій кумпанії з «прем’єром» — отим його веселим голомозим колегою, і в супроводі «міністра іноземних справ» — отого квадратового дядька з репліками кролика, чи що — він же веде нові обличчя!?

Та насамперед у війську в ролі головнокомандувача… Чи довіряться йому солдати й офіцери, чи підуть у бій під орудою такого лідера?! А перед церковними владиками і громадами? А перед парламентом, а перед радикальними силами? Чи вишикується Почесна варта привітати нового президента, чи підведеться Парламент при його появі в залі? Як поведеться спікер Верховної Ради, який роками терпить ниці жарти Йорика?

І тут сама команда радників‐піарників не матиме шансів допомогти своєму візаві, бо тут треба мати власний політичний тур-де-форс, залізну волю, нюх, харизму і пасіонарність, треба мати потужний губернаторський досвід Рейгана, господарську ґрунтовність Шварценеґґера і суспільно-бізнесовий бекграунд Трампа. Треба мати, врешті, потужний політичний досвід і економічний хист нині діючого президента.

Звісно, «той, що за ним стоїть», відомий пан К. з дещо вуркаганською лексикою й вимовою, має відповідь на всі ці запитання і його присутність у політичному житті за умови перемоги З. значно тривожніша за самого З. Олігархи всіх мастей — єднайтеся? Дайош парламентську республіку!? Геть повноваження президента?!
Банкуйте, олігархи!?

Однак ставимо тут три крапки… На мій погляд, варто додати й трошки оптимізму: за будь-яких обставин реваншу Кремля в Україні не станеться з тієї простої причини, що той сам пан ляльковод — політичний батько нашого шоумена, та всі його колеги аж ніяк не зацікавлені ділитися ні крихтою своїх статків і повноважень із кимось взагалі. Захищаючи свої так би мовити феодальні володіння, вони цього не допустять. Але маємо досвід, коли не тільки батьки поглинали своїх синів, як-то Бульба — Андрія, а й сини знищували своїх батьків, що ставали їм на перешкоді.

Набравши сил і влади, З. в один сонячний день може анігілювати свого політичного батька, як Едіп знищив власного кревного отця Лаія. Коли стане непотрібний або небезпечний. Та­ ­головними ґарантами стійкості обраного країною євроінтеграційного і цивілізаційного напряму має стати Парламент і напрацьований корпус Законів на чолі з Конституцією України, а найважливішим — сам оновлений український народ, який уже готовий до будь-яких несподіванок. І горе тому, хто спробує стати йому на шляху.

Та найбільше мене непокоїть ризик антисемітизму чи його імітації, що може вигулькнути на тлі деяких можливих сценаріїв і провокацій і в ході виборів, і після них — у разі перемоги пана З. То був би найбільш бажаний подарунок і розвиток подій для наших «друзів» за кремлівськими мурами. Саме тому, що вони тільки й чекають на підтвердження їхніх облудних звинувачень на адресу «київської фашистської хунти».

Слово кандидату З. Ефір ТСН ще від 02.03.14: «Язык никогда не будет делить нашу родную страну. У меня еврейская кровь, я говорю по-русски, но я — гражданин Украины и я люблю эту страну, и не хочу быть частью другой страны… Уважаемый Владимир Владимирович, не допустите… даже намека на военный конфликт, потому что мы действительно братские народы… Если вы хотите, надо вам — я могу умолять вас на коленях, но не ставьте на колени наш народ». Відео

Пробачимо промовцеві огидні розшаркування перед Путіним — на початку березня 2014 р. ще ніхто не знав і не розумів грандіозних масштабів злочинів Кремля проти України. І це насправді чудово, що людина публічно підкреслює своє етнічне походження і пишається ним; це значить, що рівень демократичних цінностей у нашому суспільстві справді високий.

Також мене приємно здивувало, що в ході сьогоднішньої підтримки З. виборцями, національне походження кандидата їх абсолютно не обходить. Це знову перемога нашої демократії, високого розвитку толерантності української спільноти, одним із досягень якої є, зокрема, й політика кандидата П.— хіба не так?

Я вже не кажу про такі «хрестоматійні» перемоги останнього, як Безвіз і Томос, а на додачу ще євроінтеграційний поступ, відновлення армії, децентралізація влади, стабілізація гривні, феноменальний ріст україномовної культури, антикорупційні та інші реформи. Далеко не все реалізовано, надто міцно вгризлася корупція — ніби злоякісна пухлина — в нашу плоть і кров — хіба не так? — згадаймо наші власні життєві досвіди.

Але ж поступ таки є, суспільство не стоїть на мертвій точці «стабільності», розвивається і ­вільно дихає. Впевнений, що нам, виборцям, треба дати можливість П. за наступні п’ять років завершити почате, а не збивати країну з прогресивного і притомного вектора розвитку. А кандидат З.— людина безперечно непересічна і здібна в усіх вимірах — зможе тим часом набути політичного досвіду, наприклад, в акторській профспілці — показати чого він насправді вартий у суспільно-політичній діяльності й захисті прав людей.

Врешті, нехай балотується у Верховну Раду, набуває політичного досвіду. І через п’ять років, цілком імовірно, він був би готовий і до президентства.

Тепер про плоскоземельців. Про цих — лише кілька слів, даруйте. До великого подиву, нещодавно відкрив для себе присутність на нашій планеті ще однієї дивовижної людської спільноти, яка вірить … у пласку Землю… Такий собі диск, величезна площина 40 000 км в діаметрі з центром на Північному полюсі та колосальними крижаними стінами на його кордонах, за якими — безмір.

Сонце, зорі і місяць — кружляють над поверхнею диску — така їхня космологія. Фотографії з космосу для них — фальшивки і містифікація, досягнення науки — конспірологічна змова і брехня. Це їхня щира віра і переконаність, різновид деніалізму — такого собі розладу в основі якого заперечення очевидних і науково доведених фактів.

Ну що ж… Є й такі, що поклоняються препуцію господньому, і шаману Дону Педро, і сивим макакам. Хай собі, але… Ті, що досі вірять у кришталеву щирість і оксамитову правдивість кандидатки в президенти леді Ю., нагадують мені цих простосердих плоскоземельців, які роками й десятиліттями бродять усім світом з далекобійними біноклями, вдивляючись у безкінечність, шукаючи краю землі і свого ідеалу. І не знаходять, і щоразу журяться. Деякі наші виборці-компатріоти нагадують мені цих наївних ідеалістів‐плоскоземельців, що не бачать очевидного, а отже вірять у ніщо, тобто химеру, сиріч — фантом.

Юрій Олегович Микитенко, Ph.D, - шеф-редактор і президент, голова редколегії журналу "Всесвіт", літературознавець, журналіст, публіцист, перекладач. У "Всесвіті" - з 1998 р. Заслужений журналіст України.

Напишіть відгук