Богдан Михайлишин (Канада)
Reality and fiction are different as fiction has to make sense
(Ray Bradbury)
Життя продовжує привчати, що світовій павутині цілком довіряти не варто. Тільки тому епіґраф не у лапках. Але наявність цього твердження на кількох різних сторінках світової павутини все ж схиляє мене до думки, що це слова всесвітньо відомого фантаста. Мій переклад міг би образити читачів такого шанованого часопису, однак мого менш ніж скромного визнання він цілком заслуговує.
І відразу ж заувага, щоби цей текст сприймати цілісніше. Фантастика як літературний жанр не завжди є достоту науковою. Все ж б ближча нам фантастика періоду так званого соцреалізму (60-80-і роки) мала й інші напрями фабули, як-от пригодницьку, виробничу, розважальну, детективну і навіть шпигунську. Світова́ фантастика, певна річ, теж була і є дуже різнопланова. Інерційно ж її звужували до наукової. Терміни наукова фантастика чи розмовно фантастика, з одного боку, та згадані її різновиди, з другого, слід розуміти гіперонімом і гіпонімами.
Час і поширення у мовах старогрецизму фантастика (здатність уявляти) і в українській звів його до принаймні трьох суміжних значень: а) уявляння, які людина витворює у своїй голові, б) щось нереальне, неймовірне і в) літературний жанр, у якому описувані переважно вигадані події. І на розмовному рівні вже як вплив, допускаю, передусім англійської мови г) щось вельми гарне, притягальне, позитивне.
Якщо б поставити собі завданням у сучасних словниках літературознавчих термінів знайти найбільш розмиті, неточні та неконкретні, то, гадаю, у першу десятку потрапили б такі філяри теорії літератури як жанр і стиль. Зі здивуванням і соромом старий письмак признається, що до написання цього тексту не знав про існування 35 книжкових, не літературних жанрів. Ознайомившись з принципом поділу, він докидає, що це головно або й лише торгово-маркетинговий виверт, покликаний допомогти письменникам знайти свою бухту, з одного боку, а читачам (читай – купцям книг) – саме бажаний сюжетно-художній текст.
Позаяк цей текстик ніяким боком не претендує навіть на науково-популярний підстиль, старий письмак заощадить багато часу собі на їх зіставлення та огляд, а шановному читачеві – хвилину-другу на читання.
Додаю, що цей текстик жодним боком не прив’язаний до торгівлі книжками чи їх рекламування. А тому зосереджуся на зіставленні зазначених у назві термінів. Було б зайвим а чи й неможливим, вважаю, шукати їм власномовні відповідники, але це вже зовсім інша тема. Не відкрию Америки, що динаміка життя, включаючи розвиток гуманітарних, неточних, повільних і десь навіть консервативних галузей знань, суттєво зростає.
Як же мав рацію творець вислову Історія вчить, що історія нічого не вчить! Так, це дуже ласий шматок привласнити, тому всезнайко-Google так обережно видає відомості про ймовірне авторство цього просто готового афоризму. Ще зі школи поважав і любив історію, хоча зв’язав життя з іншим, теж шкільним предметом. Щоби бути точним, коли ввійшов у смак і професійну зрілість, наші дороги розійшлися на майже чверть століття. Все ж, певен, що з домашнім, ще хлопчиськом вибраним фахом не розминувся і він віддано чвалав поряд вже тут, за холодною Атлантикою аж до схилу літ. Пенсіонер повитирав порохи́ зі спорохнявілих звивин своєї сірої речовини і вкатуляв свій перший текстик про молодшу внучку. Був приємно здивований, що опублікували. Відтак кілька рецензій, передмова і мішок розв’язався, як кажуть у моєму селі.
А тепер ближче до теми… Як свідчать факти, між писаним фантастами, з одного боку, та втіленням частини їхніх вигадок у життя, з другого, інколи минає століття а чи й більше. Це зрозумілий, якщо фігурально, інкубаційний період, позаяк фантасти зорієнтовані на випередження подій. Це власне єдиний спосіб не лише приваблювати незвичністю думок і захоплювати читачів, але й зацікавлювати інженерів, конструкторів, винахідників своїми вигадка́ми.
Зі світових фантастів Жюль2 Верн, звичайно, був першим, хто заповнював літні канікули хлопчиська. Це класична наукова і водночас пригодницька фантастика. Ці дві схильності – до точних наук та інженерства – малий Жюль проніс крізь усе доросле життя. Дослідники його спадщини підкреслюють, що він завжди був спраглий знань, багато читав, спілкувався з інженерами та винахідниками, щоби його твори виглядали науковоподібними. Своєю чергою його писання читали науковці, винахідники інженери. Найвідоміші у його творах уявні літальні та плавальні апарати, зокрема підводні човни (“Двадцять тисяч льє під водою”). Допитливий француз передбачив також гелікоптер, космічні польоти, а у романі “Замок у Карпатах” описав пристрій, подібний до смартфона. Фантасти скрізь і завжди охоче вчаться, придивляються до можливих способів втілення своїх задумів у життя. І ось за якесь століття-друге їхні нащадки вже розмовляють із кимось з іншого континенту, користуючись вимріяними прадідовими апаратами, чи то пак смартфонами. Творча домінанта цього всесвітньо відомого майстра вигадок все ж пригодницька фантастика.
В університетському курсі зарубіжної літератури був згадуваний чи не найупізнаваніший фантаст світу американець Рей Бредбері, який у романі “451 градус за Фарингеєм” передбачив появу телевізорів. Слід вважати серійну та доступну, позаяк того часу примітивні лампові із чорно-білим зображенням апарати вже існували. До речі, у США перший телевізор продали 1928 року. Він коштував 75 доларів, що того часу відповідало двом середньомісячним зарплатам.
У згаданому романі герой знімає готівку у банку, що працює круглодобово. Тоді це було цілковитою утопією. У кількох оповіданнях містера Бредбері згадані речі, які є прототипом нинішніх і навушників, і непомітних слухових апаратів і розмаїтої побутової техніки, якою деякі помешкання просто нафаршировані. Як і автомобілів, що рухаються без втручання водія.
І ще один патріарх наукової фантастики, Герберт Велз. Його “Машина часу” – це радше вид розважальної фантастики, яка запрошує у пізнавальну подорож тим винаходом. Динамічнішим і чи й не найпопулярнішим його твором є роман “Невидимець”. У ньому – війна світів, недружелюбність до землян пришельців із Марса, прототип лазерів. У цій сув’язі трагічною сприймаємо долю геніального, але цілковито аморального фізика жодних спроб знаходити джерела та підстави змін в українському правописі старий базґрач адресує запитання, метрам сучасного українського мовознавства, чому Жюль став Жуль, а от у Гюльчатай “ю” залишили; старий графоман вже давно з ярмарку.
Ґриффіна, який винайшов машину, що робить людину невидимою. Сам же він уявив себе надлюдиною і став прототипом злого генія у світовій літературі. Сюжет дуже напружений, власне детективний. Наповненням саме другого прикметника попереднього речення слугує суміш від ніби невинного маскування та переховування до відвертих злочинів. Врешті-решт цього пройдисвіта розтоптав розлючений натовп і його тіло набуло видимості. Це символічний епізод, вважаю, у проекції на наше бурхливе сьогодення.
“Аргонавтів всесвіту” Володимира Владка автор цього тексту теж був проковтнув. Варто все ж по-школярськи докинути, що головним до прочитання влітку був список повних, а не хрестоматійних текстів, потрібних наступного навчального року на уроках літератур.
Сучасна українська літературна фантастика виглядає дуже притягальною. Письмовець пірнув би у неї навіть лише для того, щоби порівняти залишки текстів згаданих авторів із нинішніми. Має, однак, певність, що на це часу йому вже не відведено; даруйте фантасти. Кілька новотворів, прочитаних у рекламних буклетах про україномовну фантастику, його увагу все ж притягнули. Аномалія (велику літерою у тексті слід вважати показником власної назви), аномальні нейтринні спалахи планети, жанр кіберпанку, космічні конкістадори, кріо-капсула, людські клони, людські поселення на Місяці та Марсі, нанотехнології, техногенні катастрофи, технотрилери і под. Вони, за законом жанру, малозрозумілі, десь навіть відлякувальні й водночас цікаві. У ґроні української красної словесності з великим вибором текстів на кожен смак є, упевнений, вільні ніші й на фантастику.
У англомовному контексті науковій фантастиці відповідає science fiction або ж sci-fi. Прикметник же fantastic лексикографічно усталився кількома відносно близькими співзначеннями. Без згадки про кожне (бо тут багато залежало б від обсягу словника та року видання) підкреслюю два важливі пункти: a) негативних співзначень не побачив і б) як іменник воно функціонує зі значеннями мрійник, фантазер. За власними лише побутовими спостереженнями додаю, що найчастіше це слово розмовне зі значенням надзвичайний, винятковий, екстраваґантний. Зазвичай доповнюване окличною інтонацією.
Смію припустити, що фантастика й фéнтезі історично однокореневі слова. Без жоднісінької претензії на науковість, а тому без відсилань на джерела, узагальню їх до двох головних, десь близьких, але нетотожних співзначень: а) ілюзія, уява, галюцинація та б) маячня, примха, марення, безпідставне припущення3.
Зусібіч доступних відомостей про fantasy англійською набагато більше ніж рідною. Ризикну припустити, що кілька узагальнювальних положень могли б знадобитися принаймні тим читачам, чиєю іноземною була не мова Шекспіра. Ось кілька пунктів:
Фéнтезі є цілковито вигаданим жанром літератури переважно без зв’язку із певними місцями, подіями чи людьми із реального світу. Дії, що пропоновані як дорослим, так і неповнолітнім читачам, все ж протікають переважно вигаданими світами та місцями. Продукцію цього жанру підкреслено не утотожнюють із науковою фантастикою чи якимись текстами жахів, жорстоких чи принаймні моторошних сцен, хоча таке там читати трапляється.
Готуючи цей текстик, твій недофантаст, шановний читачу, звернув увагу на кілька розходжень. Автори фéнтезі не ставлять своєю метою вклинювати у тексти певних сюжетних цікавинок, себто, до прикладу, сміливих технічних чи наукових зачіпок, таких собі заманок інженерам чи винахідникам. Відповідно, малоймовірно, що технократи мають бажання погортати текст у надії принаймні здивуватися, якщо не знайти принадливих думок для втілення у життя. На відміну від фантастики дещо вільнішим є авторський стиль (якщо не політ фантазії). І письменницький, і читацький цех фéнтезі менші.
Показником читацької популярності текстів є кількість цитат із них. Їх модно і навіть статусно знати й пересипати ними свої міркування у відповідних колах шанувальників, а це переважно молодь, у тому числі й шкільна. Одним із найпомітніших на цій площині текстів є “Аліса в Країні див”. Ось кілька прикладів: 1. Imagination is the only weapon in the war with reality. 2. Who in the world am I? Ah, that’s the great puzzle. Давнім і суперечливим є третій приклад: 3. It is better to be feared than loved4. У e/збірочці їх набагато більше5.
Від 60-их років продукцію фéнтезі радше пропонують глядачам ніж читачам. Цей широкий діапазон кіно- та телепродукції не завжди дозований і навіть етично контрольований, а особливо пістрявий і навіть десь дратувальний у соціальних мережах. І тут краще за згаданого Рея Бредбері ситуації не оцінити і лаконічнішої поради не придумати: You have to know how to accept rejection and reject acceptance.
Читацьке зіставлення, а не літературознавчий аналіз кількох коротких текстів цих двох жанрів дає писаці підстави підкреслити, що вони містять і спільність, і відмінність. Спільним є вигадування, щоби не писати однокореневого фантазування. Об’єднувальним фактором також слід вважати вимогливість до стилю, зокрема увага до його багатства, сюжетної притягальності, навіть догоджа́ння сучасному вибагливому й десь капризному читачеві. Автори минулих століть про це думали менше, і це була б інша цікава тема для розгортання.
Було б і нечесно, і образливо численним авторам не згадати просто багатющого україномовного масиву літератури у жанрі фéнтезі. Як і слід було очікувати, це передусім справжній хмародер різних історійок, пересипаних нераз чудернацькими зрадами, магією, перешкодами, карколомними вивертами кількох сюжетних ліній і подібного. Водночас це асортимент тем, сюжетів і подій, пов'язаний із історичним минулим у житті нашої держави. Так, у першій книзі трилогії Павла Дерев’янка “Аркан вовків” це опис так званої альтернативної історії України періоду ХІХ-го століття, яку очолюють виборний гетьман і парламент.
Є й про новітню історію нашої країни, яка триває, пече, обпалює життя мільйонів українців по всьому світові. У перші дні масового вторгнення Росії кияни та приїжджі масово покидають столицю. Юнка через вокзал потрапляє у Завокзалля, що його населяють божки та незвичайні істоти. Її дії, щоби врятувати і вокзал, і Завокзалля, стають сюжетом “Дітей вогненного часу” Катерини Пекур та Мії Марченко. Цікавими й національно колоритними своїм вигадуванням обіцяють бути читачеві сюжети з варінням відворотного зілля, магією відьомських чарів, залученням до власного захисту маминої ляльки-мо́танки та десятків інших.
До слова, фéнтезі не є жанром лише XXI-го століття. І тут додам, що тепер суттєвим його каталізатором є бажання побачити своє творіння екранізованим, з дуже привабливим, якщо переносно, пакетом, який з цього витікає. Це читацька й глядацька упізнаваність і визнання, статус автора вже сценарію, можливі запрошення та участь у фестивалях фільмів, чудове компенсування за екранізацію та різні дозволи на перекладання, розмаїті пропозиції з-поза кінематоґрафа та под. Ця чи не пожиттєва винагорода за недоспані письменницькі ночі вельми притягальна та престижна.
Готуючи цей текстик, твій недофантаст, шановний читачу, звернув увагу і на кілька розходжень. Автори фéнтезі не ставлять своєю метою вклинювати у тексти певних сюжетних цікавинок, себто, до прикладу, сміливих технічних чи наукових зачіпок, таких собі пасток на інженерів чи винахідників. Відповідно, нема сподівань, що технократи матимуть бажання погортати текст у надії принаймні здивуватися, якщо не знайти принадливі думки для втілення у життя. На відміну від фантастики, тут дещо вільніший авторський стиль (якщо не політ фантазії). Додам, що і письменницький, і читацький цехи фéнтезі менші.
Письмак не є цінувальником жанрів фантастики та фéнтезі. Стверджує все ж, що вони близькі, мають чимало спільного, яке тематично ширшає та коґнітивно-фікційно 6 глибшає просто на очах. Смію зауважити, однак, що у цьому громадді політична тема на маргінесі, а радше у зародковому стані. Не буду гадати чому, але відчуваю, що на такі зловісні ще з Союзу терміни, як цензурування, переглядання, люстрування підстав би бути не мало.
Старий ґрафоман має власні міркуваннями на збагачення та розширення фéнтезі в літературі. І хоче, і вважає тут своїм обов’язком додати, що англомовний аналіз фéнтезі – або писання з суттєвими елементами цього стилю – достоту багатющий і проаналізований і на різночасовій вертикалі, і на тематичній горизонталі, і на різностильових вже авторських діагоналях. Словом – зусібіч.
Сучасний політичний піджанр фéнтезі, як виглядає, міг би бути суттєво наближеним до публіцистичного стилю, головно політичних дебатів, передвиборних кампаній, інтерв’ю, репортажів із місць певних подій тощо. Генератором сотень готових до вжитку у цьому стилі і речень, і словосполучень, і навіть однослівних реплік, як бачу, а також філігранно схоплених операторами й фотографами жестів, мімік, інтонацій є особа, яку з певною долею умовності старий ґрафоман назве латинізмом Solenizant. У польському лінгвістичному просторі слово і знане, і вживане, а от в українському, маю, гадку, найближчими тут однослівними відповідниками був би Іменинник чи теж латинізми Ювіляр або Ювілянт7.
Дуже багатовекторний і контроверсійний феномен нашого Іменинника у політиці просто під мікроскопом цілого світу: що ж буде далі? Зіставляють і проектують на майбутнє усі без винятку його дії, інколи просто вибухові, відверто неоднозначні заяви, часом незвичайно прямолінійні відповіді та поради політикам, правникам, позивачам, а особливо журналістам. Він має просто непереборну сверблячку зустрічатися з представниками четвертої влади. Відповідно, під її прицілом і всі його чи́ни та слова.
Зі штатів, гадаю, Каліфорнія оцінює Solenizanta найвідповідніше. Устами губернатора штату та мера Лос-Анджелеса передусім, які сміливо називають речі своїми іменами. У численних інтерв’ю це роблять також мешканці та численні гості цього найбільшого тихоокеанського меґаполіса. Головно за розквартирування у місті тисяч нацгвардійців. Оскільки відповідної інфраструктури для їх регулярних занять там нема, а з дотриманням порядку поліція собі раду дає, то їх займають прибиранням парків. Дуже потішні світлини циркулювали донедавна мережею!
Державою в державі у тому ж штаті слід вважати світову столицю кінематографа. Ювілята давно і, певен, назавжди належно оцінили такі ґранди світового кіно, як Robert De Niro, Leonardo DiCaprio, Quentin Taranеino і солідарна з ними сотня-друга інших маститих голлівудівців. На Каннському кінофестивалі перший з них охарактеризував Іменинника як America’s philistine president. Про подібне можна довго. Найгірше ж те, що створювана ним ситуація роздирає країну навпіл. США втрачають обличчя та реноме просто на очах.
Таким вже перекладеним принаймні кількома мовами масивом і різнотем’ям висловів як наш Іменинник не може, маю певність, похвалитися жоден політик. Вони досить строкаті й поки що тематично невпорядковані, але на це час неминуче прийде. Як відчуваю, лише тематичним аналізом тут не обійдеться. Семантичний градус, логічне й етичне різнотрав’я і навіть похила пейоративності були б вельми притягальні і, смію припустити, лінгвістично престижні для дослідження. І джерело їх появи просто фонтанує! Лінгвістичний Клондайк!
Ось лише десяток, щоби читач відчув і величезний життєвий досвід, і політ та напрям думки Іменинника, і його ймовірні політичні та бізнесові горизонти8. 1. You know, I`m, like, a smart person. 2. The beauty of me is that I`m very rich. 3. There`s nobody bigger or better at the military than I am. 4. Climate change is a big scam for a lot of people to make a lot of money. 5. I have tremendous respect for women. 6. We will make America strong again. We will make America safe again. And we will make America great again, greater than ever before. 7. Our country is being run by incompetent people. 8. You know, it really doesn’t matter what the media write as long as you’ve got a young and beautiful piece of ass. 9. They are evil people, the press, the media, they are bad people, and nobody, nobody lies like they do. 10. I`m automatically attracted to beautiful women – I just start kissing them. It`s like a magnet. Just kiss. I don`t even wait. And when you`re a star, they let you do it. You can do anything.
Без жоднісіньких коментарів старий базґра́ч докине, що у англомовній мережі зібрано сотні подібних перлів. Першопричина у його енергії, бо вона просто вибухова та візуально ефектна. Слово ефективна тут було б тут лише паронімом. І друге: світова мережа на загал поблажлива до пейоративної лексики. Так зване słownictwo poniżej pępka – частенька гостя і у одкровеннях нашого Ювілянта. Журналісти і симпатики цікавої словесності ці розсипи просто збирають, як старий письмак печериці на пасовиську шість декад назад. Щоправда, не натрапив на певним чином укладені тематично, семантично чи принаймні хронологічно; все ж четвертина другої каденція, пора б.
Очікувано менше таких перлів, до прикладу, французькою. Якщо твоєю іноземною, шановний читачу, вона теж не була і не є, то цей лінгвістично різноструктурне місиво також варто “ґуґольнути” і навіть, як би важко це не було, спробувати пожувати. А от ковтати не раджу, бо знудить: 1.Si Ivanka n’était pas ma fille, je sortirais peut-être avec elle. Je trouve qu’elle a joli visage. 2. Comment peut-elle satisfaire son pays si elle ne satisfait pas son mari? 3. Une partie de ma beaut é ce que je suis riche.
А ось короткий публіцистичний коментар, яким можна б у разі потреби сформувати дуже загальне враження від цитат Ювілята, як-от On działa w trybie "Pojawiam się і znikam” або Nie porzucił wizji dalszej wspо́łpracy z Putinem. Jedynie, co mu się nie podoba, że to Putin jest tym najsłynniejszym samcem alfa, a nie on і под. У разі потреби текст можна доповнити перлом Swetr Lawrowa na Alasce świadczy, że Putin marzy o odbudowaniu Związku Radzieckiego, uważając jego upadek największą katastrofą geopolityczną XX wieku. І глибоко здивувати російським прикладом, що Россия и Китай стали мировой осью справедливости.
Якесь запобігання перед Ювіляром, задобрювання його, бажання принаймні не розчаровувати його, якщо не сподобатися, стає дуже несимпатичним інструментом сучасної світової політики. Цей аспект відносин вельми вдало висвітлено завагою, що Ювілянт jest łasy na komplementy i pochlebstwa, i politycy na to padają. W pewnym sensie staje się to inwestycją w nieukaranie cłami ich krajów i łaskę dla nich samych. Цей абзац найточніше б завершив ось який пасаж:
Я книгу взял, восстав от сна, И прочитал я в ней:
«Бывали хуже времена, Но не было подлей».
Серед багатющого англомовного намиста письмакові не вдалося побачити вже хрестоматійних Якби президентом був я, то війна б навіть не почалася чи Якщо я стану президентом, то війна закінчиться наступного дня. Без них портрета у повен ріст не вийде. І додати б свіжіші словесні коралики, як-от про височенну вздовж кордону із Мексикою стіну, за зведення якої вона ще й заплатить, доконечну депортацію нелегалів (а під гарячу руку потрапляли не лише!), вихід із міжнародної угоди (кількох і вельми важливих, до речі!), зупинення ймовірної війни між Індією та Пакистаном і залагодження чергового міжнародного конфлікту між Азербайджаном та… Албанією!!!. І вже остогидлий, на кілька бідних нот приспів Я дуже розчарований моїм другом Владіміром. Перли легко продовжувати, бо вони б’ють джерелом чи не щодня. Цю відверту маячню годі прожувати.
Не завдам собі труду поцікавитися, як і куди рухається фéнтезі в Росії та Білорусі. Маю однак певність, що його саме політичний напрям навіть не в зародковому стані. Хіба що пишуть, як мовилося у доінтернетну, зокрема дисидентську епоху, “у шухляду”. Ґрафоман припускає, що приказкове Путінове9 мочить в сортире вже застаріло, але свіжіших, гостро політичних випадів рапірою не бракує. Ось один трагікомічний мем, що вилетів у безмежні простори Інтернету відразу ж, як російська ракета влетіла в житловий будинок на території Польщі 10 вересня: И выпустите этой ночью ракет побольше… Я же дал команду побольше, а не по Польше!!!
А от один Лукашенків виверт з першої половини вересня для політичного фéнтезі – не в бровь, а в глаз, як мовиться. Саме тоді відбувся фінал конкурсу Міс Білорусі, на який учасниці були у сукнях із цитатами свого президента. Фантазія у бацьки така собі, судячи з написів. До політики найближчим був “Женщины – наше самое эффективное дипломатическое оружие” Ай да бацька, ай да… Седина в бороду, а бес в ребро.
Щоби ці та подібні словесні коралі стали справжньою інкрустацією фéнтезі у його оригінальному й цікавому художньо-публіцистичному комбо, надзусиль, вважаю, не потрібно. Бо саме цим можливо започаткувати нестандартний, притягальний і, ризикну написати, неабияк перспективний бізнесово-політичний піджанр політичного фéнтезі. Зважаючи, що матеріалу є більш ніж досить і його буде невпинно більшати, то це просто золота жила; і пиcьменницька, і фінансова. І не лише англійською. Старий недофантаст завершує свої недомаркетингові вербальні потуги, оскільки беручким і підприємливим особам довгі розмірковування не потрібні.
Докидає лише, що у мережі достобіса любительських фільмиків і іншого візуального матеріалу для відповідного опрацювання, багатюща галерея портретів Solenizantа на найвибагливіший вибір і смак, і десятки (не особливо й шукав!) карикатур, шаржів, колажів і подібного. У Країні Кленового Листа, де старий ґрафоман вже понад чверть століття, про недалеку особу м’яко та необразливо повідомляють такими формулами, як A few cards short of a full deck, A cent short of nickel, The elevator doesn’t go to the top floor і под. Їх переносність помітна неозброєним оком, навіть іммігрантським.
Твій писарина, шановний читачу, такий давній, що добре пригадує телепередачі з участю політолога Володимира Познера і зберігає стійке переконання про нього як розумного, обережного винятково кон’юнктурного біляполітичного лиса. І саме тому його одкровення, яке опублікувала навиліт пропутінська „Комсомольска правда” (24. IX. 2020) заслуговує yваги: „Честных политиков нигде в мире нет”. Ни дать, ни взять, як казали й кажуть, за влучним висловом Юрія Андруховича, в Абсурдистані.
І ще одна дуже слушна порада, цього разу відомого державного діяча. Перш ніж її написати, повторю, що світовій павутині довіряти ніяк не можна, особливо при цитуванні. Позаяк тримаю цю думку в пам’яті ще з доінтернетної ери, то дозволяю собі поділитися нею з моїми читачами: Людям краще не знати, як роблять політику та ковбасу. У набагато відповідальнішу епоху друкованого слова її авторство, пригадую, приписували Отто Бісмаркові.
Розмови про якісь перемир’я, сорокакілометрові буферні зони, навіть пустопорожні перемовини з Росією за участю політичних самозванців-піарщиків і різних мастей популістів Україні не більш ніж пастка. Будапешський меморандум ще відносно свіжий. Старий недотепа дуже не хоче звучати цинічно, але живе з твердим переконанням, що найдієвіше допомагає веденню мирних переговорів військова перевага чи принаймні рівновага. І тут до слова старий ґрафоман ще раз запросить щойно згаданого першого канцлера Німецької імперії: Будь-які угоди з Росією не варті навіть паперу, на якому вони написані.
Саме тому відносно недавні російсько-українські зустрічі у Стамбулі не варті й згадування, позаяк це були не перемовинами, а узвичаєні вимагання та застрашування Росії у типовому стилі бико́кко. Путін їх планував одним із пунктів одурманювання свого counterpart на Алясці; буцім щось робиться, хоча результату як кіт наплакав. На превеликий жаль, у цій зусібіч брехливій та фальшивій дійсностіі головним арґументом завжди був і залишається військовий потенціал. Ввічливість і порядність сильні світу сього вважають слабкістю. Частина посполитих у повсякденні теж.
Вже кілька найближчих місяців певні європейські члени НАТО укладають якісь добросусідські, просто сусідські і навіть дивно сусідські військові союзи і зобов’язання; такі собі междусобойчики. Віра лише на себе і одного-двох територіально і ніяк інакше найближчих. Це не від доброго життя і не від впевненості у краще спільне майбуття. Бо як свідчить бурхливе сьогодення, уламки російських ракет і далі падатимуть не лише на міста України.
НАТО без США, що теоретично може статися, відразу ж, якщо фіґурально, вилітає з бундес-ліги. Туреччина теж є таким гравцем, який може прийняти всілякий трансфер. До речі, вона зацікавлена у розробці власних ядерних реакторів. Над своїми ядерними розробками серйозно задумується Польща. З усього видно, що спільна ковдра вже не тепла. А без Туреччини НАТО взагалі найнижчий ешелон, знову ж метафорично, у реальному воєнному чемпіонаті світу. Біснуватий Жириновський був просторікував про миття російських чобіт у Атлантиці. Гм, це все менше скидається на маячню, пани та пані з НАТО. А тому військові мініальянси зразка Хорватія-Албанія-Болгарія не такий вже й нонсенс; краще синиця в руках ніж журавель у небі.
Якщо б хтось ще пів року назад руйнування шахедом будинку у Польщі назвав хворою фантазією чи й фантастикою, то від 10 вересня це слід би вважати щонайменше тестуванням реакції НАТО. Старий недофантаст навіть не буде вгадувати, як відповість Альянс, але має певність, що цим серіал не закінчиться. Отримавши запевнення червоним хідником на військовій базі Елмендорф-Річардсон в Анкориджі та ледь пізніше приклеєно-фальшиво-незмінною усміхненою ґримасою Сі у Шанхаї та Пекіні, friend Vladimir продовжує тестувати світ на терплячість. “Пацан сказал, пацан сделал”
А Ювіляр вимагає, диктує, карає… Всіх без розбору, повторюючи мов мантру All tariffs are still in effect. Своїх співввітчизників теж. Ось дуже промовистий факт: Tarriffs are projected to cost the avarage American household an additional $2,400 in 2025, according to the Yale Budget Lab. Жорсткі, аж жорстокі бізнес-лекала він без розбору накладає на значно тоншу політичну матерію. І з Альянсу цілком може вийти, коли йому заманеться. He is totally off-the-cuff person, що у великій політиці неприпустиме! Співпрацювати з партнером типу the elephant in the room виснажливо скрізь. Він щокрок впивається і зловживає своєю владою, водночас сиплячи фразами I am not a dictator, I am a man with great common sense and I am smart person. Все ж Ювілярові слід віддати належне принаймні за те, що вимагає від країн Євросоюзу висмикнути з власного тіла російськугазову голку.
Вже приказкове Краса врятує світ продовжує доводити свою утопічність. Свіжіше але таке ж наївне Добро врятує світ теж нікого не збирає під свої прапори. Насправді це можуть ще і ще намагатися робити сильні світу сього, як екранні, так і тіньові, так звані сірі кардинали, якщо хочуть, щоби їхні внуки та внучки́ не корчилися у передсмертних судомах після ударів касетними бомбами. Якщо, звичайно, вони ще не в Австрії чи й далі.
І ще одне, заглядаючи у шпарку ймовірного у красній словесності… Згадувані літературні жанри у країнах альянсу могли б наближатися принаймні до документалістики. Хоча останні місяць-два політики усіх мастей на майже всіх континентах не особливо стрясали повітря обуренням, осудом і навіть благородним гнівом, та й стрічки новин не були розпечені до червоного. Ця сага з різними провокаціями у цілому світі триває вісім повоєнних декад. А в Україні Росія викрадає та вбиває людей, чинить розбої, розпалює війни чи не чотири століття. І звичне літературне “далі буде” виглядає старому базґраче́ві невідворотнім.
Пам’ятаючи відому приказку-застереження не жити нинішнім днем, писарина признається, що на схилі літ зазвичай саме так і робить. Rien peut être mieux que cette journée… Причин кілька, але обмежиться головною: завтрашній день не обіцяний нікому. А тому все, що він якось планує на сьогодні, намагається й втиснути у це сьогодні. І докидає, що інколи мусить добре ворушити залишками звапнянілої сірої речовини, як це зробити.
Гай-гай, ”Життя іде і все без коректур”. Ліна Василівна розважлива, мудра і зазвичай поблажливо-пробачальна. Не конче робити комусь добра, якщо це важко, на шкоду собі чи просто не хочеться. Але не чинити комусь кривавого, злочинно, поганого – це життєво важливо. І це мало б бути ще й справді осудно. У цілому світі. Але щоби це реанімувати, а радше вже започаткувати, то над цим треба виважено, довго й наполегливо працювати. Ось такий невеселий синопсис, пані та пани. Дуже не хотілося завершувати цього текстика мінором, але на веселіші тони старий базґра́ч фарб не знаходить. І не просить йому цього дарувати.
* При всьому бажанні якось принаймні ослов’янити цей англіцизм, єдине, на що спромігся автор, то це писати його у тексті кирилицею.
2 Старого нудяра завжди прикро дратувало вимовляння і англо-, і франкомовними тележурналістами топонімів зразка Kiyev і Kharkov. Тепер цього набагато менше, але ще трапляється чути. Американські тележурналісти менше, а от місцеві наче змовившись, усі французького походження власні назви, а антропоніми чинних політиків зокрема, вимовляють ну просто із prononsiation parisienne. А у прізвищі президента Франції, “r” grasseyé i “n” nasal аж вібрує. Це і повага, і етика, і, якщо коротко, comme il faut. Без жодних спроб знаходити джерела та підстави змін в українському правописі старий базґрач адресує запитання, метрам сучасного українського мовознавства, чому Жюль став Жуль, а от у Гюльчатай “ю” залишили; старий графоман вже давно з ярмарку.
3 Навмисно упускаю огром таких же солідних англійських пояснень і тлумачень, джерел, оскільки ця писанина не є науковою чи принаймні науково-популярною.
4 Поки письмак не занурився у написання цього тексту, він мав певність, що афоризм Краще, щоби тебе боялися ніж любили належить Нікколо Макіавеллі. Відомостей про нього просто оґром. Писака пам’ятає цей вислів ще з доінтернетних часів. Без жодного коментаря додає лише, що посиланням у е/мережі довіряти дуже ризиковано.
5 The 60 Most Classic Alice in Wonderland Quotes
6 Латинське слово fictio означає вигадку чи щось видумане, нереальне, хибне, яке видають за дійсне
7 Українською – якщо повно та точно – було б винуватець певної урочистості.
8 Ґрафоман відразу ж запевняє тих читачів, чиєю іноземною була чи є не англійська, що ці словесні коралі варто принаймні “ґуґольнути”. Це суттєво увиразнить політичні апетити й тверду правицю маляра.
9 “Мы будем преследовать террористов везде. В аэропорту – в аэропорту. Значит, вы уж меня извините, в туалете поймаем, мы и в сортире их замочим, в конце концов. Всё, вопрос закрыт окончательно”. Павутина міцно тримає неподдельное негодование Председателя правительства Российской Федерации во время о́но (1999 г.)
