Відійшла у вічність Марія Федорівна Над’ярних (22.01.1963 — 9.03.2026) – великий друг України, хоробра і непримиренна захисниця українського обрію в рф, кандидат філологічних наук, спеціалістка з літератури й культури Латинської Америки.
Марія була відважною учасницею антирашистського руху, з перших днів війни непримиренно виступала проти кривавого путінського режиму. Її загадкова смерть – без жодних передумов і конкретних хвороб – примушує задуматись над багатьма речами. Вона продовжила традиції своєї славетної мами – Ніни Степанівни Над’ярних-Тополь, професорки-україністки, доктора філології Інституту світової літератури ім. Горького РАН, навчительки багатьох українських академічних літературознавців.
У 1986 році Марія закінчила романо-германське відділення філологічного факультету МДУ ім. М.В. Ломоносова. У 2007 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Бразильська література XX століття: проблема становлення національної традиції».
У 1989–2015 роках працювала науковицею Відділу літератур Європи та Америки новітнього часу ІСЛІ РАН. Потім – до звільнення з роботи з політичних причин у 2024 р. — у Відділі теорії літератури ІСЛІ РАН. Позаочі непримиренні опоненти називали її «українською відьмою». Цим прізвиськом Марія насправді щиро пишалася.
З-під її пера вийшли численні наукові праці та енциклопедичні статті з історії та теорії літератур країн Іберійського півострова, літератури та культури Іспанської Америки, літератури та культури Бразилії. Була редактором і співредактором колективних праць: «Культ як феномен літературного процесу» (2011), «Міфологічні образи в літературі та мистецтві» (2015), «Російська література у дзеркалах світової культури: рецепція, переклади, інтерпретації» (2015), «Дитинство в англо-американській літературній свідомості XVII – XX ст.» (2016), «Розрив і зв’язок часів. Проблеми вивчення літератури порубіжжя XIX – XX ст.» (2017), «Іспанія та Росія: історичні долі та сучасна епоха» (2017).
Марія Федорівна мріяла переїхати в рідну Україну, її мама походила зі старовинного містечка Остра на Чернігівщині, де родину Тополів пам’ятають до наших днів. Та не судилося… Ніби відчувала… Незадовго до відходу, вона просила донечку Дарину – віртуозну піаністку, що нині мешкає в Німеччині, передати всім, раптом її не стане, що вона померла за Україну… А ще просила поховати її прах в морі, яке охоплює її улюблену Латинську Америку зусібіч.
«Всесвіт», Ю.М.
