IMG_7022

Світ після Пандемії (частина третя)

Публікуємо черговий есей нашого постійного автора Бориса Фінкельштейна. Письменник, який мешкає в Іспанії, на власні очі бачить, як протікає пандемія в цій країні, й ділиться побаченим з українськими читачами.

Європа починає відкривати кордони, але поки що тільки всередині себе. З’явилися надії ухопити шмат від неабияк пошкодженого туристичного сезону. Зрозуміло, в туризмі працюють десятки мільйонів людей. Добробут величезної кількості європейців ґрунтується на інтересі людей до пам’яток країн, що входять до європейської спільноти. І вірус, справді, начебто відступає. Дивлячись на них, починають знімати обмеження й ті країни, де епідемія ще в розпалі. Схоже, що пріоритети змінюються – занепад економіки вже призвів до масового безробіття й повсюдного занепаду суспільного виробництва. Настають важкі часи, наслідки яких будуть відчутні ще довго. У цій, потрібно чесно сказати катастрофі, було чимало дивного. Справді, досі немає достовірної інформації про походження вірусу. Медична спільнота майже одноголосно переконує нас у тому, що він природного походження, а всі дивні збіги з багаторічними науковими розробками з його створення й адаптації до людського організму – це так, випадковість. Можливо, й випадковість, але «якщо щось має вигляд качки, плаває, як качка, і кахкає, як качка, то це, ймовірно, і є качка». Та і якщо збігів більше, ніж один, то, напевно, вони не випадкові. Це питання має велике значення для прогнозування нашого майбутнього. Якщо вірус є штучним утворенням і не пройшов природного еволюційного відбору, то термін життя його незначний, він буде швидко мутувати, старіти з людської точки зору й незабаром зникне або збережеться в незначній кількості, недостатній для досягнення епідеміологічного порогу. Правда, й вакцину від нього буде винайти неможливо. Проте, вона й не знадобиться. Але зверніть увагу, що від початку епідемії в кожній країні й до її фактичного припинення до цього часу минав приблизно однаковий час, незалежно від рівня внутрішніх карантинних заходів (приблизно 3-х місяці). Тим часом незаангажовані європейські медики вже зараз відзначають значне зниження летальності у хворих саме до кінця цього періоду. Схоже, чи не так? Однак, якщо цей вірус «дикий», то він просто так не зникне, хоча вакцину тоді розроблять швидко. Що тут для людства краще, а що гірше, – не маю права судити. На мою думку, усе погано. Іншою дивиною є наша психологічна непідготовленість до пандемії, самозабутнє нагнітання паніки засобами масової інформації, поява своєрідної моди на це хворобу. І справді: скільки політиків, артистів, відомих людей відзначилися в цій справі. Це відразу збільшувало кількість прихильників, надихало послідовників. Усі вони справді вболівали? Але Бог їм суддя. Водночас, як і в будь-якій формі суспільного життя, відразу ж з’явилися й скептики, які не повірили в реальність захворювання й відчайдушно наполягали на своєму. Втім, хворіли, як ті, хто вірили, так і ті, хто не вірили.IMG_7017

Дивним є й те, що в період епідемії не виявилося дієвих ліків. Як так? Стільки років із цим вірусом працювали, а ліків не створили? Або створили? Ось це варто з’ясувати. Ну гаразд, а як бути з майже блискавичним поширенням цього захворювання на планеті? Навіть у «найглухіших закапелках», навіть у джунглях Амазонки, навіть на відокремлених островах і в нечисленних племенах Африки? Будемо сподіватися, нащадки з’ясують, якщо будуть нащадки, звичайно… Бо все це значною мірою нагадує війну всіх проти всіх. Сподіваюся, що тут я помиляюся, проте повинні ж ми все таки думати не тільки про приємні відчуття, пов’язані з інстинктом розмноження , а й про збереження виду Homo sapiens. Що для цього потрібне? Нам потрібна абсолютно нова система охорони здоров’я, спрямована на підвищення рівня суспільного здоров’я. Усі вірусологічні роботи й дослідження повинні бути поставлені під громадський контроль і провадитися заради суспільства. Тут не має бути жодних приватних інтересів, тільки інтереси усього людського співтовариства. Відповідно, має розподілятися й фінансування. Де зараз усі наші найвищі міжнародні органи управління? «Нема їх, і все дозволено». Найбільше в пандемії постраждали найсильніші, найбільш технологічно розвинені держави: США, Китай, країни Євросоюзу, Росія, Бразилія. Хіба це не привід створити нову структуру громадського здоров’я, єдину в усьому світі й на всіх рівнях управління; сконцентрувати людські, матеріальні та інтелектуальні ресурси, розробити нові протоколи лікування небезпечних захворювань, узяти під контроль якість лікування й збереження Людини. Усі національні системи охорони здоров’я мають стати ланками єдиного механізму, незалежно від джерел фінансування. Політики, люди, котрі керують нашою політичною системою, “Ау! де ви?”. IMG_7019 Ось вам глобальне завдання, тема для ваших виборчих програм. Це важливіше від наших поточних турбот, і нехай не відразу, але спричинить бажаний результат.

Borys Fynkelshteyn,

Барселона, ​​06.2020

Дмитро Дроздовський - головний редактор журналу «Всесвіт», науковий співробітник відділу західних і слов'янських літератур Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, заслужений працівник культури України. У журналі «Всесвіт» з 2006 року.

Напишіть відгук