Цьогорічний Форум видавців у Львові пройшов 13–17 вересня під гаслом «Точка творення». Протягом 5-ти днів відбулося 1000 культурних та освітніх заходів.
Міжнародний фонд «Відродження», який є однією з найбільших благодійних організацій в Україні і сприяє розвитку відкритого суспільства в Україні на основі демократичних цінностей, підготував до Форуму спеціальну програму «Культура і конфлікт», кураторкою якої виступила координаторка з комунікацій Фонду «Відродження» Радослава Чекмишева. Програма «Культура і конфлікт» була покликана продемонструвати приклади синергії культурницьких ініціатив та акцій культурної дипломатії; у форматі публічних дискусій обговорити з лідерами думок і культурними діячами сучасний культурницький «порядок денний»; презентувати нові книжкові проекти. Програма складалася з 5-ти підтем, які є своєрідними спробами огляду інструментів, що сприяли б подоланню конфліктів: миротворчість; осмислення війни; культурна дипломатія; протидія дискримінації; урбаністика.
Ключовою подією спеціальної програми фонду «Відродження» стала подіумна дискусія «Культурна дипломатія: виклики для України». Участь у дискусії «Культурна дипломатія: виклики для України» взяли ті, хто на практиці знає, з якими викликами стикається Україна, провадячи свою комунікацію зі Світом: Євген Нищук, міністр культури України; Тетяна Терен, директорка Інституту книги; Богдан Здроєвський, екс-міністр культури, депутат Європарламенту від Польщі; Олександра Коваль, засновниця, директорка Форуму книговидавців у Львові; Дмитро Дроздовський, головний редактор журналу «Всесвіт»; Станіслав Лячинський, директор програмної ініціативи Фонду «Відродження». А модерувала захід — Оксана Дащаківська, політологиня, керівниця Західноукраїнського представництва МФВ.
До уваги читачів журналу — ключові тези обговорення, які можуть допомогти в розумінні того, чому останніми роками в українському суспільстві наявні: поляризація поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що так чи інакше призводить до конфліктів. І як культурницькі ініціативи можуть ставати чинником подолання конфліктів, змін у «порядку денному» життя громад задля відкритого діалогу щодо цінностей відкритого суспільства, демократії та прав людини.
Що у вашому розумінні є культурна дипломатія?
Євген Нищук, міністр культури України: «Культурна дипломатія — це можливість змінити думку про країну і народ. Культурна дипломатія — це вголос заявити про свою відкритість, інтегрованість в європейську і світову спільноту, разом з тим демонструючи свою самобутність і свою ідентичність».
Тетяна Терен, директорка Інституту книги: «Для мене (культурна дипломатія. — Ред.) це просування і представлення країни, іміджу країни за кордоном засобами культури. Але сьогодні потрібно говорити про роль громадянського суспільства, роль держави в цьому процесі. То для мене тут важливим є слово стратегія. У культурної дипломатії обов’язково має бути стратегічне бачення».
Богдан Здроєвський, екс-міністр культури, депутат Європарламенту від Польщі: «Промоція культури — це два різні елементи. Перший інструментальний, як використовувати власну культуру, щоби виправити імідж власної держави. Це інструмент. Але друга частина є ще важливішою, тому що це є промоція культури задля самої культури. Через її якість, вартісність, різноманітність. І це два зовсім різні завдання, які треба трактувати по-різному».
Олександра Коваль, засновниця, директорка Форуму книговидавців у Львові: «Я вважаю, що культурна дипломатія — це те, чим ми займаємося вже 24 роки на Форумі видавців. Ми даємо можливість для порозуміння між людьми, які по-різному культуру бачать, між людьми з різних країн. І це дозволяє їм краще пізнати один одного і культуру один одного».
Дмитро Дроздовський, головний редактор журналу «Всесвіт»: «Культурна дипломатія — це своєрідний позитивний вірус, імплементація якого в тіло культури дає можливість пережити інший досвід, зустріч з «Іншим». Це те, що в англомовній традиції називається challenge, в результаті зустрічі з яким ми змінюємося і ми розуміємо, що світ розмаїтий і прекрасний».
Станіслав Лячинський, директор програмної ініціативи Фонду «Відродження»: «Культурна дипломатія — це обмін ідеями задля порозуміння. І, звісно, це інструмент для громадянського суспільства, для донорських інституцій, це в першу чергу потужний інструмент комунікації в суспільстві, в тому числі так потрібної горизонтальної комунікації між людьми різних поглядів, різних середовищ».
Якою наразі є державна політика у сфері культурної дипломатії?
Євген Нищук: «Я уникаю і закликаю до того, щоб уникнути такого терміна, як управління культурою. Культурою управляти не можна. Саме Міністерство культури має стати тим майданчиком або тією платформою, де виробляються ті стратегії і та програма інструментарію для того, щоби в рамках децентралізації, де кожне управління культури не просто підпорядковується Міністерству культури, але саме обирає для себе актуальні напрями діяльності на місцях. Нині вже є державна політика, державна програма з приводу такої комунікації з регіонами (про зовнішню політику. — Ред.). До слова, наступний рік оголошено в Європі Роком культурної спадщини, відновлення і реставрації культурної спадщини, нині ми також подали на підпис Президента України подібний проект.
З наступного року, окрім Інституту книги, який повністю буде відповідати за формування книгочитацької, перекладацької підтримки авторської книги і т.д., участі у наших форумах книжкових, у подальшому ми йдемо в інституалізацію, частково за моделлю наших колег у Польщі. Але з 1 січня вступає в дію Український культурний фонд. На нього вже в бюджеті закладені інші кошти, ніж на квартал ділили 1 мільйон гривень на заходи, як це було раніше. Наступний рік пропонується близько 200 мільйонів. І ті форуми, які не є прописані окремим рядком, на конкурсній основі подаватимуться на розгляд експертних груп, не чиновникам, а фаховим експертам і наглядовій раді, будуть подаватися на фінансову підтримку і досить важливу, в тому числі щодо культурної дипломатії зовнішньої».
Як відбувається промоція культури в Європі?
Богдан Здроєвський: «Розпочну з того, чим має займатися міністр культури. Він має займатися одночасно трьома речами. Виховувати митців, тобто турбуватися про мистецьку освіту. Але також виховувати культурні компетентності в публіки. І будувати таку інфраструктуру, в якій митці і споживачі можуть зустрітися. Ефектом цього, цих дій є мистецькі твори, якість мистецьких подій. А потім треба переходити до того етапу, про який говорив Міністр культури Нищук, тобто до промоцій.
Промоція культури в кожній країні Європи реалізується інакше. Є такі держави, в яких промоцією культури назовні країни займається не міністерство культури, а Міністерство закордонних справ. А є такі держави, з яких для промоції держави за кордоном створені спеціальні інституції. Британська Рада, Інститут Гете, Інститут Сервантеса, також польський Інститут Адама Міцкевича. Але треба сказати, що в Європі промоцію недооцінюють. У Сполучених Штатах вартість виробництва кіно часто є меншою, ніж вартість промоції фільму. За європейським стандартом тільки 5–10% від вартості проекту може бути призначено на промоцію. Часом цього досить, але переважно це замало.
А що є важливим ще до промоції? Треба знати, що треба промувати й чому. І це дуже важливе питання. Чи це має якось покращити ситуацію митців, чи має виправити імідж держави, чи має розбудовувати креативність суспільства, чи має збільшувати кількість споживачів культури. І щоб вирішити, щоб досягти кожної цілі, треба вживати інші інструменти. Я вважаю, що Україна має йти власним шляхом. Є різноманітні практики і досвід, їх варто знати. Але розмаїття в культурі вимагає різних інструментів».
Якою є роль громадянського суспільства в провадженні культурної дипломатії?
Станіслав Лячинський: «Мені здається, що ми великою мірою є однодумцями, громадянське суспільство, донорські інституції, і зараз Міністерства. Тому що надзвичайно важливими є слова пана Міністра щодо того, що культурою не треба управляти насамперед. Дійсно, це шалене розмаїття культурницьких ініціатив не може справді охопити держава чи будь-яка інституція. Разом з тим завдання держави, вірогідно, про що варто говорити, чим варто займатися. Я не кажу виокремлювати чи підтримувати певні точкові ініціативи. А сформувати власне попит на приклад, на культуру читання.
Ми як Міжнародний фонд «Відродження» підтримували переклади світової гуманітаристики, більше 800 книг. Підтримуємо заходи, такі як Форум видавців, і я думаю, будемо це робити ще протягом певного часу. Та найважливіше, щоби саме суспільство формувало попит, формувало культуру читання, сприйняття інформації, обміну ідеями.
Є чіткий зв’язок з реформою освіти, з власне тим, яким чином Україна інтегрована в глобальний світ, чи на порядок денний, нашого життя, яким чином відповідає тому, про що зараз говорять, думають, переживають люди в Західній Європі, Сполучених Штатах, інших країнах. І тут, звісно, чимале поле для завдань. Але мені здається, ключова фраза — творення інституцій, творення інфраструктури, творення, співтворення, вірніше, сучасної, модерної інклюзивної української ідентичності, яку можна буде і тими інструментами, про які говорилося, просувати назовні. Тобто не варто боятися саме цього слова, просувати в хорошому сенсі. І Фонд, безперечно, буде протягом найближчих років всіляко цьому сприяти».
Чи є в Україні приклади вдалої синергії громадянського суспільства й держави у просуванні інтересів Ураїни за кордоном?
Тетяна Терен: «Я би хотіла озвучити два приклади і сказати про їхні позитиви і про те, що все одно лишаються певні проблеми, якщо ми не переходимо від приватного до системного і державного. Ми згадали вже Франкфуртський книжковий ярмарок, оскільки з наступного року його представлення й організація буде компетенція саме Інституту книги. Минулого року ми вперше мали представлення України у Франкфурті на достойному рівні, якраз із хорошим стендом, з хорошим, правильним дизайном, але і з концепцією, з програмою заходів. Я сподіваюся, що цього року рівень українського стенду буде не нижчим, а навіть вищим.
Але є така проблема, як постанова №710 Кабінету Міністрів, в якій прописано, що з державного бюджету підтримуються дві важливі події, пан Міністр їх згадував, Франкфуртський книжковий ярмарок і Венеційська бієнале сучасного мистецтва. То от для Інституту книги ця постанова є обмеженням і проблемою, оскільки на перспективу поки що ми не можемо думати про участь у інших закордонних майданчиках: Болоньї, Варшаві, Вільнюсі, Лондоні.
А Україна — це країна з дуже потужною сучасною дитячою літературою. З 2013 року цю секцію очолює, за неї відповідає Національна бібліотека для дітей. І, поспілкувавшись з бібліотекарями, я дізналася про те, що для них є великою проблемою, як сплатити внесок від України за участь у цій секції, і так само є великою проблемою, щоби поїхати на щорічний конгрес Міжнародна рада з питань книг для молоді (The International Board On Books for Young People (IBBY))».
Якою має бути політика державного фінансування культурницьких подій?
Олександра Коваль: «Я власне думаю про те, що на цій початковій стадії розгортання нашої нової культурної політики Міністерству справді варто зайнятися вибиванням грошей більших від Міністерства фінансів, скасовуванням постанови №710 і т.д., всього того, що заважає всім жити і працювати. Я дуже вдячна, нам у цьому році виділили 250 тисяч гривень. Але використати їх саме на ті потреби, які в нас є, ми не можемо, бо є дуже чітка регламентація, на що можуть бути витрачені ці бюджетні кошти. Вся ця система фінансування повинна бути якось переглянута.
Звичайно, мені би дуже хотілося, щоби для нас чи в бюджеті, чи в цьому фонді, щоб для таких великих, як кінофестиваль «Молодість», як Гогольфест, наприклад, щоб це були якісь окремі рядки. Тому що якщо ми будемо конкурувати, Форум видавців з Полтавським книжковим ярмарком, то я вважаю, що Полтавський книжковий ярмарок потребує підтримки на старті, щоби розвинутися. Але наш величезний Форум просто у порівнянні потребує значно більших грошей».
Які теми можуть слугувати порозумінню в українському суспільстві, а які можуть представляти Україну за кордоном?
Дмитро Дроздовський: «Мені здається, що питання громадянського суспільства — це передусім питання про таку базову й важливу річ, як безпека кожного. Треба знати закони поширення іміджів, як працювати з культурними іміджами.
Фонд «Відродження», який у 1990-х рр. був своєрідною меккою, відіграв важливу роль в утверджені громадянського суспільства в Україні. Ми в журналі «Всесвіт» мали чимало ініціатив із Фондом «Відродження», скажімо, щодо видання перекладу Макса Вебера «Господарство і суспільство» та інших знакових видань. Ми, зрештою, бачимо світ так, за Мішелем Фуко, як нас навчено його бачити.
Що ж стосується тем, то перша, про яку я хочу сказати, — це тема транскультурності. У якийсь спосіб мультикультурність, яка була проектом 1980-х років, зазнала поразки. А концепт транскультурності, який прописаний американськими теоретиками, соціологами культури, дуже важливий.
Друга тема — тема кордонів і трансгресії кордонів. Тема виходу за кордон і розуміння, зрештою, людини як потенційного носія кордонів і того, хто постійно бореться з цими кордонами.
Третє — це тема людини як біологічної істоти і водночас істоти, яка має свідомість; нейроестетика, нейроестетична репрезентація людини в культурі. Я бачив надзвичайно цікаві проекти в Сполучених Штатах, у Британії. Це абсолютно новаторське, нове розуміння сутності людини.
І, крім того, важливі теми, пов’язані з розказуванням історій звичайних людей, кожен із нас — носій унікального досвіду. І, розказуючи це, ми заповнюємо прогалини недопочутості в світі.
Станіслав Лячинський: «Я скажу про одну тему. Це культура і конфлікт. Неоголошена війна на Сході, агресія Росії, окупація Криму — це ті теми, які, на жаль, справді будуть переосмислюватися українським суспільством, у тому числі культурою, в тому числі митцями багато років, а то й багато десятиліть. Можливо, саме з цієї теми з’явиться український Нобелівський лауреат чи лауреатка. Можливо, саме тут ще буде багато списів зламано, багато гострих дискусій, багато переживань, емоцій і сліз. Але разом з тим зрозуміло: питання неоголошеної війни, питання долі людей, які опинилися у вирі цих подій, — вони будуть осмислюватися культурою і мистецтвом, будуть об’єктом нашої культурної дипломатії й того, що зараз у мистецькому середовищі відбувається. Візьмімо роман Сергія Жадана «Інтернат» — це приклад культурної дипломатії, промоцію цієї книжки за кордоном Фонд якраз і підтримав. І такі речі треба робити тут і зараз, не чекаючи побудови інституцій, яка займе роки.
Нині розмаїття ініціатив, саме громадських, культурницьких, просто шалене. І ми завдяки конкурсу, який оголосив Фонд цього року «Культурна дипломатія задля діалогу», на який подалося близько 350 заявок протягом 2 тижнів, ми для себе відкрили дуже багато цікавих і людей, і ідей, і в Києві, і на місцях.
Приємно чути, що Фонд був меккою, але якщо Міністерство культури і українська держава стануть такою меккою і знаком якості, то я думаю, це буде наша спільна перемога».
Олександра Коваль: «Майя та її мами» Лариси Денисенко — книжка про любов до дітей у різних обставинах виявилася надзвичайно скандальною. Тут, у Львові, ми дуже переживали. І тому я думаю, що, звертаючись до досвіду художньої літератури, треба використовувати її засоби. Не так важливо, мені здається, які теми висвітлюються, як важливо те, щоби всі ці теми йшли від серця. Як сказала одна наша гостя на відкритті літературного фестивалю, щоби говорилося серцем, тоді інші серця це чують. Тому що якщо теми штучно калькулюються і висвітлюються тільки з огляду на якусь теперішню кон’юнктуру, це все знову-таки може викликати дуже різну реакцію.
З радістю хочу повідомити про те, що Львівський літературний фестиваль, який відбувається в межах Форуму видавців, увійшов до поетичної мережі «Версополіс» (Версополіс є європейською платформою поезії, яка створює нові можливості для нових європейських поетів і підтримується програмою Європейської Комісії «Креативна Європа». — Ред.). Це 12 літературних фестивалів у Європі. Зараз ми є повноцінним партнером. Обмінюються впродовж року поетами зі своїх країн. І що може бути краще для порозуміння, як не поезія?»
Богдан Здроєвський: «Понад 11 років я був мером міста Вроцлав, і трапився такий день, що я приймав одночасно двох послів — спочатку Франції, потім Німеччини. Обох я привітав стандартною фразою, що дуже тішуся з того, що вони є в Польщі. Посол Франції відповів так: прошу пам’ятати, що Франція — це не тільки Катрін Деньов, Мірей Матьє, Шарль Азнавур, не тільки мода і культура, але це також промисловість: Пежо, Сітроен, Конкорд. Посол Німеччини був на годину пізніше і так сказав: прошу пам’ятати, що німці — це не тільки промисловість, не тільки Фольксваген, Бош, Сіменс, але це також і культура. Зараз я працюю в Брюсселі в Європарламенті. І щоразу я там чую, що Україна — це держава, в якій зараз є війна, агресія в Криму, Донецьк. Я постійно повторюю, що Україна — це країна дуже цікавих мистецьких проектів. Якщо зараз щось зробити, щоб збільшити вдвічі бюджет Міністерства культури, бо культура в цей момент є джерелом дуже важливого якогось імпульсу до світу. І треба показувати, чому світ повинен якось боротися за майбутнє України.
І другий мій досвід. Я вже давно допомагаю різним мистецьким, культурним проектам у Львові, в Києві, по Україні. Я займався відновленням прапора Мазепи, допомагав у реставрації Срібних Врат, рятував вірменську церкву, картини в Жовкві. І я завжди повторював, що ми, поляки, повинні допомагати рятувати різноманітну спадщину в Україні, тому що це європейська, наша спільна спадщина. Це є та цінність, на яку треба звертати увагу. Я є співавтором Європейської резолюції у справі захисту європейської промоції, європейської культури. І я теж наголошував постійно, що промоцію треба зосереджувати не лише на Україні, але теж поширювати на Білорусію, Молдову і т.д. І нарешті, я всім вам бажаю, щоби витрати на культуру тут зростали дуже швидко».
Тетяна Терен: «Я хочу наголосити на тому, що в Україні надзвичайно важливими є такі майданчики, як Форум видавців у Львові, Книжковий Арсенал, саме тому, що на них за допомогою книжки вдається проговорювати ті теми, які сьогодні є важливими в суспільстві. Тобто вже давно ці форуми не є місцем, де просто презентуються книжки, а це ті місця, в чому їх важливість насамперед, що в них проговорюються ті теми, які сьогодні в книжках звучать. І в цьому цінність. Саме ці майданчики дозволяють суспільству рухатись у бік діалогу і дискусії, якого нам сьогодні дуже бракує. Я проанонсую наостанок дуже коротко, що цього року у Франкфурті Україна запропонує тему так само до обговорення, за допомогою тих книжок, які сьогодні в Україні виходять, і ця тема українською звучить — Розуміючи Україну, ви розумієте Європу. І про це ми будемо говорити у Франкфурті в жовтні».
Євген Нищук: «Я зараз продовжую битися над тим, щоб сказати на різних рівнях про те, що культура не може існувати відповідно до залишкового принципу, культура, митці не є обтяжливими для країни. Що станом на 2016 рік 4% ВВП складає якраз культурна індустрія. Це офіційні дані. Ми повинні донести важливість впливу культури на людину, бо від цього залежить тривалість життя, від цього залежить імідж у світі, від цього залежить настрій в країні, від цього все залежить.
У нас нарешті змінилася ситуація, коли оперні театри, кращі солісти їдуть на кращі сцени Європи, а тепер вони повертаються на рідну сцену обов’язково раз в два місяці і співають головні партії. Вони їдуть, вже не рахуючи гроші. Вони хочуть виступати у своїй державі, перед своїм глядачем. Ось культурна дипломатія і значення культури на вплив людини».
Записав Юрій Ярема
