Тетяна Попова-Бонналь
Les dieux eux-mêmes meurent.
Mais les vers souverains
Demeurent
Plus forts que les airains.
L’ART
Théophile Gautier (1884) Emaux et Camées1
У вересні 2026 року музичний світ відзначає вісімдесятиріччя з дня народження британської рок-зірки Фредді Мерк’юрі. І ми теж хотіли б віддати йому належну шану, представивши його читачеві з точки зору, до якої мало вдаються автори більшості публікацій.
Queen – ця нетипова рок-група (де ще ви знайдете людей з вищою освітою, ба й ще – один академік з астрономії! – які успішно втілили свою мистецьку мрію в рок музиці, залишившись, як чотири мушкетери – вірними друзями?!), вона приваблювала драматизмом пісень і ексцентричністю.
Протягом більш ніж двадцяти років «Квін» випустили п’ятнадцять альбомів, записали сотні пісень, сімдесят сінглів, більшість з яких стали хітами, рок-четвірка дала більше тисячі ста концертів (живих!) в різних куточках світу, збираючи найчисельніші аудиторії, продавши більше двохсот мільйонів записів. А виступ Мерк’юрі в дуеті з Монтсеррат Кабальє торкнувся досі неосяжного в музиці.
В перші дні російської війни проти України квіни відразу підтримали нашу країну, виставили до перегляду свій концерт у Харкові, а кошти з того вирішили передати Україні. В наші дні вони змогли привернути увагу молодого покоління, продовжуючи виступи.
Фредді Мерк’юрі – цей дивний хлопець, з орієнтальними рисами та королівськими манерами, належав до дивного народу, який ще до початку другого тисячоліття нашої ери залишив рідну Персію, щоб зберегти релігію і традиції предків, й подався до Індії, де зберіг віру і націю до наших днів. Отже, за збігом обставин, після дослідження парсійських джерел у Наталени Королевої, я знову повертаюсь до народу парсі і їх найвідомішого сина….
Не зважаючи на лавини публікацій, книг, інтерв’ю, хочу погодитись із зауваженням доктора наук, новозеландського музикознавця Ніка Брае (Nick Braae) про те, що «Однією з суттєвих проблем, пов’язаних з Фредді Мерк’юрі як об’єктом дослідження, є відсутність авторизованого біографічного матеріалу, що поєднується з відмовою співака розкривати подробиці свого особистого життя в інтерв’ю того часу»2. Сам пан Брає в 2021 році випустив серйозне й глибоке дослідження характеру музики групи – «Рок і Рапсодія».
Власне «Квін» видали, чи благословили на публікацію, лише дві офіційні книги: збірку текстів пісень із рукописними текстами і хронологічну історію групи з великим ілюстративним матеріалом.
За відсутністю притомної біографії Мерк’юрі, можна згадати збірник цитат з окремих інтерв’ю «Фредді Мерк’юрі: Його життя його власними словами» 2009. Найбільш відомим є журналістське розcлідування-есе англійської дослідниці рок-груп Леслі-Ен Джонс «Остаточна біографія Фредді Мерк’юрі» з претензією на повне знання усіх фактів, хоча книга рясніє незбігами.
Заслугою авторки можна тут назвати спробу дослідити перші роки життя Фредді, особисту її поїздку в краї його дитинства та інтерв’ю з близькими чи наближеними до нього людьми. Омину псевдолітературні і псевдобіографічні опуси людей, які жили і працювали в будинку співака.
Слід згадати і дослідження «кузинки по крові» Фредді – азербайджанки Маріам Ахундової, журналістки і історика, яка написала «Історію Фредді Мерк’юрі» 2005, доповнену і перевидану після її смерті як «Украдене життя Фредді Мерк’юрі» 2014.
Тут історик полемізує з попередніми виданнями, піддає критиці нечистоплотність сучасних дослідників. Крім того, Ахундова є першою, хто намагався системно, хоч і не дуже глибоко, дослідити лірику групи і її символізм та значення.
На жаль і англійська, і азербайджанська журналістки оминули у своїх працях посилання на джерела в усіх цитатах, їхні умовиводи часто суб’єктивні та розраховані на емоційне сприйняття читача або на продаж сенсації.
Божественний символізм
Зважаючи на все вищесказане, підкреслю, що Фредді Мерк’юрі залишається однією із найбільш загадкових постатей сучасної культури, з чим одноголосно погоджуються усі дослідники.
Згадана вище Л.-Е. Джонс опублікувала у своїй книзі копію свідоцтва про народження співака – але та містить численні виправлення і перекреслення, сама журналістка була здивована відсутністю документа на Занзібарі й отримала його (тобто сумнівну копію) завдяки невідомій аргентинській шанувальниці3.
Так само із подивом зауважила вона доволі загадкове поводження його родини, а також відсутність в англійських реєстрах свідоцтв про зміну імені Фарука (в дитинстві Фарроха – оригінальний парсійський варіант, видозмінений потім в бомбейській школі) Булсара на Фредді Мерк’юрі з 1970 року. Навіть смерть його не залишила нам не просто його попелу, але немає і могили, нічого не залишилось від його тіла…. То ж чи жив, чи народився, під яким іменем….
Ефемерність і символічність його життя й особистості змушує порівняти його із втіленням якогось божества, ба й аватара Крішни (! чом би й ні?!). Блискавкою він увійшов до музичного світу, перевернувши його й задавши новий ритм, обійнявши голосом не лише чотири октави та тембри від баритона до сопрано, але й увесь світ.
Він створив навколо себе легенду. Так само стрімко він і залишив цей світ в сорок п’ять років, навіки залишившись безсмертним (отже «Хто хоче жити вічно?»). Він вийшов із щедрого джерела англійського року, яке оживило собою європейську і світову популярну музику другої половини 20-го століття, але з його відходом завмерло і це джерело, і на жаль, подальші митці не були в змозі тримати високо вибагливу планку мистецтва й Творення Пісні, такої, яку б наспівували і знали напам’ять усі.
Артист залишив за собою мільйони фанів, рок-групи та симфонічні оркестри грають його пісні, артисти намагаються наслідувати його неповторну манеру виконання. Він, як і багато зірок двадцятого століття, втілив для нас, можливо, той аспект сакрального зв’язку з небом, який за твердженням Мірче Еліаде, зник з ужитку нашого модерного суспільства, яке втратило зв’язок з релігійно регламентованим життям і шукає втілення сакрального де-інде4.
Співець обрав собі псевдонім Меркурія – крилатого посланця богів, і він уповні здійснив свою місію. Крім того Меркурій вважається і провідником людських душ, а дітьми його є Лари! Завдяки своїм крилатим сандалям він може вільно і швидко переміщатись між світом людським і світом богів.
Словник символів5 розглядає меркурій, крім планети, як алхімічну субстанцію, часто пов’язану з жіночім началом (можливо, звідси крик-звертання Мерк’юрі в одній з перших пісень My Fairy King: «Мати-Меркурій!» “Mother mercury – Look what they’ve done to me») або ж з альтерацією чи з’єднанням жіночого і чоловічого. В індійські традиції меркурій ототожнюється із сомою – божественним напоєм богів, безсмертя.
Продовжуючи це твердження Словника, маємо додати, що індійська або ведійська сома бере свій початок від зороастрійської хаоми – священного напою, рослини, божества. Бог Гермес-Меркурій винайшов флейту та ліру, і саме ця ліра увіковічнилась в руках Аполлона. В європейській традиції Меркурій-Гермес асоціюється з кельтським Лугом, який об’єднує в собі велику кількість здатностей, в тому числі і магічних.
Отже, чи було відомо Мерк’юрі про такі особливості Меркурія – музичні, магічні ? – частково чи повністю, але можна не сумніватись, що так. Адже класична англійська школа, роки в мистецькому коледжі, індійське і парсійське підґрунтя не могли оминути цієї теми.
Причина вибору такого імені залишається невідомою, але білі крила (внизу на штанях) на одному з перших сценічних костюмів Мерк’юрі говорять про свідомий вибір митця. Потім, так чи інакше, крилаті чи пернаті ноги з’являться у відео-кліпі «Radio Ga-ga» та в видозміненому вигляді (очі, а пір’я піднімається до плеча) «It`s a hard life»….
Так само надприродньою здається нам і здатність Фредді збирати великий натовп поціновувачів або ж керувати таким натовпом із легкістю – рухом руки, кількома проспіваними нотами.
Згаданий музикознавець Нік Брае відмічає в цьому плані талановиту здатність «Квін» до створення такого поєднання тексту та музики, яке змушує слухача приєднатись до співу, і таким чином долучитися до створення гімну («Ми – Чемпіони» – найяскравіший тому приклад)6. А неймовірна успішність в шоу-бізнесі співзвучна Меркурієвому покровительству підприємцям.
Про двоїстий характер співака говорив і він сам, і ті, хто його знали, оповідаючи про неймовірно сором’язливу і закриту людину поза сценічним характером – бурхливим та запальним.
Релігія
Якщо подивитись на два перші альбоми групи (Queen 1973 та Queen II 1974) з парсійської точки зору, то можна зазначити беззаперечний вплив ролі зороастризму на тематику альбомів.
Зі специфікою зороастризму – поклонників Святого Світла як виявлення духовного світла та Ахура Мазди – можна ознайомитись в нашій статті (в журналі Всесвіт – Екзотична квітка українського степу. Загадки долі Наталени Королевої. Есей) – але повторимо, що основною засадою цієї монотеїстичної віри, яка, по суті, поклала початок усім світовим релігіям, є три головні постулати чи заповіді – людина має зберігати чисті (благі, добрі) думки, чисті, благі слова та чисті, благі дії.
Релігія парсі, стала ознакою кровної приналежності і навпаки – належність до парсійського роду автоматично означала належність до зороастрійської релігії. Такі настанови цей народ зберіг і по сьогодні. Представником саме такого народу і був Фредді Мерк’юрі.
А оскільки народ цей знаний своєю закритістю й стриманістю, то на закиди того, що Фредді не сповідував ніякої віри, можна відповісти саме цим аргументом – відсутністю в зороастрійців показовості й прозелітизму.
Не міг не позначитись на сподіваннях батьків Фредді та на ньому самому і той факт, що він народився 5 вересня – в день, коли парсі відзначають Новий рік. Можливо, саме народження в такий день і надихнуло батьків назвати сина Фаррухом – «щасливим». Адже з давніх днів – це свято 21 березня (в ті часи) – перемоги світла над темрявою, відродження природи, гармонії.
До речі, багато статей та видань присвятили свої тексти екстравагантним святам на день народження співака, але чи завжди святкував він саме свій день народження і чи не було тут також і святкування традиційного свята парсі?? Адже чи не завжди це він обдаровував подарунками запрошених, а потім зникав під час святкувань.
Сама по собі віра зороастрійців є монотеїстичною, з вірою в єдиного благого творця Ормазда або Ахура-Мазду, який створив матеріальний світ. Але в основі буття, згідно вірування, стоять два начала – добра та зла, представлені одвічною боротьбою двох духів – Спента-Майнью та Анхра-Майнью (або Аріман). І людині дано вибір обирати свій шлях і боротись зі злом.
Саме духом такої боротьби пронизано два перші альбоми груби. І, хоча усі члени групи зробили внесок у створенні поетичних текстів, тут тон задають вірші саме Фредді Мерк’юрі. Особливо показові в цьому плані його твори «Король-Щур», «Марш чорної королеви», «Мій Ельф-Король», «Сім морів Раю», «Дивно, що любов».
А вершиною і несподіваним фіналом першого альбому є майже речитативна балада «Ісус», яка розказана ніби свідком його чудес від першої особи, кульмінацією ж самої пісні є наголос на трьох волхвах (тих самих «трьох славних царях», царях персидських!) – що в нашому випадку важливо, бо текст наголошує, що саме завдяки їм про Ісуса дізнались по всій землі.
Таким чином євангельська проповідь не просто замикається на Ісусі, але і на трьох волхвах-магах – представниках зороастрійського священства! Тут слід додати, що за цією піснею слідувала ще одна – містично-євангельська «Mad The Swine», яка не увійшла до першої редакції альбому, вона потребує особливого аналізу, але те, що говорить про повернення Спасителя на землю – в тому не має сумніву. При чому, можна розглядати тут Спасителя і як зороастрійського Саошьянта, а може, як немовля Ісуса, чи, може як ельфа (бо ж три фути зросту!).
Визначений зороастрійський антагонізм добра і зла разом із христианським аспектом дуже виразний не лише в перших поетичних текстах Мерк’юрі, але і в музиці, а також в сценічній презентації власне альбомів та дисків. Так диск другого альбому мав чорний і білий бік, а сценічне дійство, завдяки зміні чорних і білих костюмів виконавців, представляло боротьбу Добра із представниками Арімана.
Тут визначимо й особливу роль в зороастризмі поняття щастя (згадаймо значення імені Фаррух – «щасливий»). На відміну від христианства, де акцент робиться на персональному покаянні та віддаленні від зла, зороастризм спонукає шукати щастя (ашамвох) через вже зазначені добрі думки, слова, діла, а також через активну участь у боротьбі добра зі злом.
Адже саме про це і йдеться як у позначених альбомах, так і в багатьох наступних, як, наприклад в альбомі «A Kind of Magic » який став музичним супроводженням фільму «Горець» 1986. Власне посмішка і радість не полишали артиста, як зазначають інші члени групи та автори згаданих біографій – саме Мерк’юрі був тих, хто міг одним словом, жартом, рухом владнувати будь-які суперечки чи конфлікти.
Щодо релігії, додамо відомі факти – Мерк’юрі відвідував англіканську та католицьку школи, святкування Різдва було в нього вдома обов’язковим, в колекції його дисків є не одна платівка з різдвяними традиційними піснеспівами, співак двічі (!) став хрещеним батьком, але в якій конфесії – невідомо достеменно.
Дослідниця Л.-Е. Джонс кілька разів пише про ймовірне навернення співака до християнства та про його молитви вдома (щоправда, не позначає, які саме). Але з іншого боку, його поховальний обряд був відправлений зороастрійськими священиками, і можливо, – за його волевиявленням.
Можливо, і рештки його праху були віддані до башти мовчання до традиційного поховання – на милість стихій та диких звірів, і тому не існує і могили (?). Підсумовуючи, можемо сказати, що релігійна складова завжди була присутня і в житті, і в творчості Мерк’юрі, і що вона, вірогідно, об’єднувала обидві близькі йому віри.
Великий старомодний ностальгік
Крім виміру романтичного, проповідницького-містичного, виміру пісень-багатоголосних драм та пісень-гімнів, ми маємо виділити й водевільний бік багатьох творів Фредді Мерк’юрі. При чому він зміг вписати в структуру рок-альбомів свою ностальгію за культурною епохою початку століття не лише в формі музичній (обираючи специфічні ритми фокстроту, бугі-вугі, блюзу, регтайму), але й за допомогою текстів та зорових образів (як, наприклад, наслідування образу Марлен Дітріх з “Шанхайського експресу” 1932 для створення обкладинки альбому “«Queen II»”, яке потім відобразиться в кліпі 1986 року «Одне бачення» (One vision)).
За зауваженням музикознавця Ніка Брае, в такій нетиповості, тобто несподіваному виборі жанру виникає особливих характер музики (додамо – й текстів) «Квін».
Відомо, що Мерк’юрі був великим шанувальником кінематографа, знався на класичному періоді голлівудського кіно. Адже саме кіно від своїх початкових днів до середини п’ятдесятих років двадцятого сторіччя по праву вважається золотим періодом кінематографа, саме кіно породило зірок та їхній культ7, і саме цей період культурного часу, подібно до золотої доби стародавнього людства, вважається золотою епохою, коли богами ставали зірки екрану.
В такому плані цілком зрозумілим стає потяг Мерк’юрі саме до цієї епохи, яка, окрім цього, ще зберігала вишукані манери попереднього століття, додавши неймовірні і неповторимі нинішніми оцифрованими режисерами візуальні ефекти великих кінооператорів.
Також не можна сумніватись, що завдяки англійській школі співак був знайомий з творчістю Вільяма Ґілберта 1836-1911 (лібретто) та Артура Саллівана 1842-1900 (композитор) – геніальних англійських творців легкої опери вікторіанської епохи. Їхні надзвичайні хори, знані в кожному шкільному середовищі і не тільки, скоріш за все, мали вплив власне на рок-драматичні твори Мерк’юрі (як, наприклад, на дух та структуру «Богемної рапсодії» та інших творів).
Отже, починаючи з 1974 року альбом Sheer Heart Attack (перша ластівка – «Поверніть того Лероя Брауна» Bring Back That Leroy Brown“) в альбоми групи Мерк’юрі додає жанр регтайму, який сам по собі властивий кінцю 19- першому десятиліттю 20-го століття. В цьому ж альбомі в «Королеві-вбивці» – «Killer Queen» він переходить на водевільне фортепіано (honky tonk piano – ударне і злегка розстроєне) замість роялю і продовжує обрану манеру виконання.
Два наступні альбоми A Night at the Opera 1975 (Ніч в опері) та A Day at the Races (День на перегонах) 1976 самі свої назви без зміни запозичили з фільмів братів Маркс (1935 та 1937 років відповідно), один з Марксів – Граучо, до речі, дізнавшись про вихід альбомів, в жартівливій манері привітав музикантів, а згодом навіть відбулась їх зустріч в Лос-Анжелесі.
«Старомодність» смаків Мерк’юрі та його прихильність до класичного кіно виразилась не лише в текстах, але й у створенні кліпів до пісень. Як ми вже відзначили – образ Марлен Дітріх відіграв вирішальну роль при створенні образів альбому «Queen II», які згодом «ожили» у кліпі 1986 року до пісні «Одне бачення».
Раніше, в 1982 «Квін» у співавторстві з Девідом Боуї створює хіт «Під натиском» (Under pressuere) до альбому «Hot Space» – кліп до пісні поєднав у собі кадри з німого кіно- від «Броненосця Потемкіна» до фільмів з Рудольфом Валетино, а також з фільму жахів «Джекіл та Гайд» з видатним Джоном Беррімором, німецький експресіоністський фільм «Носферату» 1922 Мюрно і т. і.
В 1984 група випускає новий альбом «The Works», хітом там стає більшість пісень, а кліп до «Радіо га-га» взяв за основу знаменитий фільм славетного Фріца Ланга «Метрополіс» 1927, в тексті ж пісні йдеться саме про те, що всі люди дивляться (слухають) старих зірок, та шоу з зірками.
Перенесемось в 1991 рік – альбом «Innuendo», пісня й кліп з такою ж назвою теж базується на ретро-образах – тут оживають гравюрі французького художника-ілюстратора 19-го століття Ґранвіля, а в центр композиції потрапляють історичні кадри початку століття, особливо – з танцюристами фламенко. Кліп «Квін» «Heaven for everyone» з останнього альбому створений цілком завдяки образам французького режисера перших фільмів німого кіно Жоржа Мельєса.
Стиль
Людина має або бути витвором мистецтва сама, або носити витвір мистецтва.
Оскар Уайльд
Музикознавець Нік Брае відзначає нетрадиціне рок-виконання пісень Мерк’юрі, він підкреслює, що артист запозичує чи набирає образу денді, зокрема, і в згаданих вище піснях, таких, як «Lazing on a Sunday Afternoon» та «Good Old Fashioned Lover Boy».
Слід зазначити, що подібна ексцентричність є цілком питомою складовою англійського характеру. Як визначає Жюль Барбе д’Орвілі в своєму есе «Про дендизм»8 – «дендизм є особливою манерою буття, і не лише з матеріально видимої точки зору. Це манера буття цілком зіткана з нюансів, як то трапляється в суспільствах дуже старих та дуже цивілізованих, в яких комедія стає такою нечастою, а пристойність ледь переважає над нудьгою».
Власне, таким характером денді вирізнявся й Меркурі. За словами Л. –Е. Джонс, студенти Ілінгського художнього коледжу, де вчився співак, мали звичку завше іти проти загальної культурної домінанти в суспільстві: тоді на дворі була ера хіпі, але студенти – художники (а з ними й Фредді) кидали виклик загальній тенденції й вдягали виключно класичні костюми й краватки.
Коли ж він став фронтменом рок-групи, то й тут вирізнявся костюмом, шукаючи разом із колегами по групі більш гламурні образи – так на ньому та його дипломованих товаришах з’явились хутра, пір’я, гаптовані куртки, макіяж і т. д.
На початку 1980-х, відійшовши від ексцентричних смаків юності, пройшовши період шкіряних курток, Фредді надавав перевагу більш простим образам – типу джинси й футболки, але стилізований гусарський костюм – з білими, жовтими, зрідка – чорними піджаками й світлими штанями з лампасами завжди був присутній на останніх концертах. А основним атрибутом сценічних фіналів виступів «Квін» залишався камповий (чи кемповий) королівський вихід в мантії з короною під бурні оплески глядачів. Адже кемп в загальному стилі групи є певним продовженням ексцентричності й полягає в перебільшеній театральності, в поєднанні драматичних пісень з легковажними, а іноді таке поєднання трапляється навіть всередині однієї пісні.
Дослідниця Сьюзен Зонтаг називає кемп модерним дендизмом, своеєрідним вирішенням питання: як бути денді в часи масової культури9. Такий кемп, як сучасний варіант естетизму та дендізму є одною з головних рис Фредді Мерк’ю як людини мистецтва. В особистому ж ужитку митець притримувався простих речей, але залишаючись фанатом гарних і оригінальних жилетів. Л.-Е. Джонс, цитуючи спогади про Мерк’юрі одного зі знайомих, занотовує, що він «мав такі вишукані манери…. Був справжнім представником старої Британії (so old-school British), що було дуже нетипово для рок-зірки.»10
Фантазія – ось рушійна сила дендизму, як зазначив пан д’Орвілі. Крім згаданих у попередньому розділі пісень Мерк’юрі, в цьому плані вершиною фантазії, ексцентричності і разом з тим – своєрідного дендизму є одна з останніх його композицій – «Поволі я втрачаю розум» (“I’m Going Slightly Mad).
Тут гармонійно, а краще сказати ексцентрично поєднались і слова, і музика, і візуальна презентація, для якої обрано ніби навмисне чорно-білу плівку, як у старому кіно. Герой Мерк’юрі вдягений в елегантне чоловіче вбрання за модою 19-го століття з дендівською краваткою, а зачіска й макіяж лежать чи не за межами екстравагантності.
Підкреслимо тут і яскраве поетичне запозичення з Вільяма Вордсворта (1770-1850) – англійського поета романтика, запозичення з його найвідомішого вірша «I wondered Lonely as a Cloud» – Мерк’юрі взяв у Вордсворта образ поля із тисячі жовтих нарцисів, які з’являються і в кліпі.
Усі застосовані в тексті метафори або гіперболи передані у візуальному ряду в їх прямому сенсі: тут і раптове поле жовтих нарцисів, і чайник, який закипає на голові, і голова героя, яка перетворюється на бананове дерево. Закінчується відеоряд одиноким ковпаком блазня, єдиним предметом кліпу (разом з мантією з пір’я), який підкреслено постає в кольоровому вигляді.
Так ми приходимо до поняття блазня в творчості Мерк’юрі11. В ранніх своїх виступах група й співак зокрема втілював образ арлекіна завдяки сценічному костюму – з’являючись на концертах в шаховому трико. Пізніше загальна концепція образу блазня, актора, сублімується співаком вже безпосередньо в його пісні «Це тяжке життя» (It’s A Hard Life), яка розпочинається з прямої ремінісценції оперної арії «Смійся, паяц» («Vesti la giubba» ) з «Паяців» Руджеро Леонкавалло, де Мерк’юрі подібно до трагічного героя Леонкавалло розмірковує над своєю долею – (Я не хочу свободи –/Немає сенсу жити з розбитим серцем.), а створений для пісні відеоряд зображає актора в червоному трико серед вічно святкового й сомнамбулічного натовпу в костюмах 18-го століття.
Драматичною вершиною роздумів над долею блазня й опозицією «світ, що зійшов з розуму» – «блазень-мудрець» є останній прижиттєвий альбом, виданий за участі Мерк’юрі – «Innuendo» 1991.
Власне пісня, яка дала назву альбому – «Innuendo» – «Тонкий натяк» є однією з найдовших композицій групи й найбільш навантажених в смисловому плані. Розмірковувань додає і відеоряд кліпу, про який ми вже говорили вище – де використано й «оживлено» малюнки Ґранвіля.
Малюнки вносять елемент сатири, тут теж присутній ковпак блазня, лише зрідка являються повнокольорові образи (як ознака блазня і його світу), а світ реальний показано в присмеркових кольорах та за допомогою пластилінових ляльок перед кошмарним чорно-білим екраном кінотеатру. Актор-блазень-клоун робить свою справу, а публіка залишається незворушною перед спектаклем світу, який руйнується на її очах під нескінченними війнами.
Поки сонце висить в небесах і пісок є у пустелі,
Поки хвилі морські розбиваються в морі, зустрічаючи землю,
Поки існує вітер і зорі, а з ними – веселка……………..
…..Якщо існує Бог або хоч якесь правосуддя під небесами,
Якщо є і мета, якась причина, щоб жити або помирати,
Якщо існує відповідь на те питання, що ми зобов’язані завдати –
Покажи себе, зруйнуй наші жахи, зніми свою маску!
Так, ми намагатимемося/
Тримати файно стрій,
Так, ми посміхатимемося,
І що б там не було,
Ми намагатимемося/
Чинити так/
До кінця часів…./До кінця часів….
Останній прихисток і трохи конспіраціонізму
Знаючи, що для зовнішнього світу Мерк’юрі зачинив двері, не залишивши навіть натяків щодо свого приватного життя, нам залишається у вигляді матеріального свідоцтва цього життя його будинок. Адже середовище, яке створила і в якому мешкала людина може багато розповісти про неї без зайвих інтерв’ю та слів третіх осіб.
Мерк’юрі був не просто співаком – він жив мистецтвом і в мистецтві. Малював він з дитинства, створив герб групи, працював над створенням своїх кліпів і виступів, грав змалку на фортепіано (тут і далі – за свідченням опитаних англійською журналісткою його близьких).
Нагальна потреба Мерк’юрі оточувати себе гарними, витонченими й вишуканими предметами прокидається в ньому ще в ту епоху, коли він не мав ні шага за душею й знімав разом з приятелями-студентами кімнату в Лондоні.
Його довічна дівчина Мері згадує в інтерв’ю, що він (тоді ще не знаменитий і не багатий) дуже переймався впорядкованістю в розташуванні домашніх декоративних речей, часто сам накривав на стіл, дотримуючись усіх тонкощів. Саме він відкрив для неї світ класичного мистецтва (опери, балету, живопису), багатьом давав цінні поради при виборі предметів декоративного мистецтва.
Відомо, що з першими успішними концертами й заробітками Мерк’юрі, залюблений до кінця життя у Японію та її мистецтво, у прямому сенсі скуповував не тільки предмети мистецтва та розкошів, але й одяг і таке інше. Так він став власником витончених японських малюнків знаних майстрів давнини і сучасності, колекції кімоно, чайних наборів, меблів. Це заклало початок мистецькій колекції артиста, яку він збирав усе життя для себе й для подарунків іншим.
У 1980 р. він придбав в Лондоні, в Кенсінгтоні, якщо бути точним, ділянку з будинком і вирішив зробити там прихисток на старість, як він зазначив в одному інтерв’ю12. Роботи тривали кілька років, Мерк’юрі брав безпосередню участь у плануванні та виборі матеріалів, і як результат – в найпрестижнішому районі столиці виникає «Ґарден лодж» – хоч і велика по міським міркам домівка, але зовні – скромна і класична.
Співак дотримався георгіанського англійського стилю як назовні будинка так і всередині. Сюди переїхав його рояль YAMAHA – до великої вітальні з вікнами до стелі. Стіни пофарбовані в теплі жовті кольори та оббиті золотистими тканинами, на паркетній підлозі – перські килими, на стінах – вишукані люстра, французькі меблі в стилі Людовіка ХV, тут кожна річ стоїть на своєму місці, служить комфорту та розраді, немає нічого зайвого.
У шафах та буфеті сяє порцеляновий посуд та кришталі, око тішать шафи й лампи в стилі арт-нуво, вишукані вази та статуетки Рене Лаліка. Адже Мерк’юрі став справжнім другом Марі-Рене Лалік – спадкоємиці цієї славетної французької родини, що прославилась своїми оригінальними виробами зі скла. Тут і картки з автографами голлівудських зірок, і подарунок від Монтсеррат Кабальє – статуетка колумбівської «Санта-Марії»….
Японська кімната наповнилась предметами його японської колекції та роялем з китайським інкрустаціями фірми Джона Броадвуда. У їдальні на стінах картини Хуана Міро, Марка Шагала, Далі, а ще Пікассо і Маттіс, малюнки Ерте, акварелі сера Вільяма Рассела Флінта.
На другому поверсі – перлина колекції – сім «Капричос» Гої, а ще – ілюстрації Далі до «Божественої комедії», серії малюнків Луї Ікара, японські мініатюрі з 18 по 20 століття, на почесному місці – копія Річарда Дадда «Майстерний удар ельфа-лісоруба». В кутку – гітари та різні пристрої звукозапису.
Бібліотека сповнена різноманітних книг, в основному з історії мистецтва та каталогів престижних аукціонів файного мистецтва, на відеокасетах – купа записів опер, колекції платівок багатьох сучасних музикантів поп і рок-музики. Вхідні двері відкриваються до саду з невеличкою алеєю тисів та інших вічнозелених кущів, рожеві магнолії там цвітуть наприкінці зими, квіти тут і там, ставок з японськими карпами та бамбуком. Все сповнене затишку та світла.
Ось таку домівку створив собі денді нового часу – Фредді Мерк’юрі, мріючи про спокій і затишок, сповнені витонченого мистецтва та смаку. Мабуть діти Меркурія – Лари, допомогли йому створити прихисток мрії, такий собі «локус амоенус». Це не помешкання нувориша, не позбавлена смаку квартира пересічної сучасної «зірки», тут вкладена душа і роки. Такий будинок міг би бути музеєм.
Ми говоримо «міг би», бо такого не буде. В 2023 році головна спадкоємиця Мерк’юрі, його цивільна дружина Мері Остін вирішила продати на аукціоні Сотбіс не лише всю мистецьку колекцію Мерк’юрі, колекцію золотих дисків та синглів співака, книги, платівки, але фактично все начиння будинку, включаючи проміжні двері, кухню, костюми та спідню білизну артиста (в прямому сенсі!), а потім – і сам будинок.
Аукціон мав місце упродовж кількох днів. І саме завдяки зусиллям працівників Сотбіс ми можемо побачити, яким був цей будинок-музей, адже вони зафільмували не лише всі предмети, але й їх розташування в будинку, створили каталоги й запропонували пересічним людям за кілька тижнів до розпродажу відвідати виставку колекції.
Сама спадкоємиця (звісно ж – вже не молода!) пояснила «Файненшл таймс» свій вчинок тим, що побачила, як її сусідка продає будинок і переїздить. Члени групи «Квін» були у розпачі і нічого не могли вдіяти.
Роздивляючись колекцію Фредді Мерк’юрі не можна не відзначити, що прекрасні полотна англійських художників вікторіанської доби, які прикрашають вітальню та інші кімнати першого поверху, були придбані упродовж 1991 року – від лютого до жовтня. Тому постає питання – а чи дійсно співець збирався вмирати, а, може, просто тішився покупкою гарних речей до кінця… Чи людина при смерті буде займатися покупкою картин на аукціоні? Чи, може, так сильно в ньому жевріла надія на життя…
Офіційною датою смерті Мерк’юрі є 24 листопада, а 23 співак повідомив пресу про свою боротьбу зі СНІДом. Чи можна уявити людину, яка помирає, робити таку заяву, чи може людина передбачити день своєї смерті??
І ще одна деталь. Як відзначила згадана у першому розділі азербайджанська журналістка – за дивним збігом обставин, день смерті Мерк’юрі – це день пам’яті святого Меркурія у східній церкві (у західній – це 25 число), якого особливо шанували копти, це був військовий офіцер, який постраждав в третьому столітті, в часи імператора Декія, араби звуть його абу Сіфін – «батько двох мечів»… Так, крізь символічні деталі, ми побачили в долі легендарного співака поєднання римського бога, зороастрійської традиції та християнського святого.
А ефемерність буття Мерк’юрі, про яку ми говорили на початку, повністю сповнилась. На відміну від своїх колег по групі, Британія не відзначила його навіть посмертно почесним титулом. Не залишилось від нього не лише могили, праху, пам’ятника на батьківщині, але й сам будинок його та особисті речі розлетілись по світу, розпорошились по всіх усюдах. Може, таким був його заповіт і бажання?? Цього ми навряд чи дізнаємось. А спадком його залишиться лише нематеріальне, а значить – вічне творіння – його пісні і пам’ять.
Завершу ці роздуми останнім твором Фредді Мерк’юрі, навіяним однойменною п’єсою Шекспіра – «Зимова казка» (A Winter’s Tale), адже за англійською назвою твору обох авторів ховається не лише назва пори року, а ідилічність, обнадійлива впевненість в тому, що кінець має бути щасливим:
Зими початок,
І небеса червоні мерехтять,
Вгорі високо чайки пролітають,
Лебеді кружляють
Над димом коминів.
Чи я сплю?
Чи мрію я?
І довше стають ночі,
Шовковий місяць світить в небі,
А діточки – у своїх мріях,
Дорослі сидять поруч з ними.
Що за чудове відчуття!
Чи мрію я?
Чи сплю я?
Мрії
Все тихо і мирно,
Блаженно й щасливо,
В повітрі мріє якесь диво,
А вид по-справжньому чудовий,
І подих перехоплює краса.
Й усі мрії світу
В долоні вмістяться твоїй.
Мрії
Перед каміном затишна розмова –
Про се й про те найдуться слова,
То пролунає сміх веселий,
А ніжний дощ мені б’є по лицю…
Яке ж чудове місце маю тут! І кожная мрія дитини –
Це надія – надія людини.
Все таке гарне –
Ніби в небі намальований пейзаж,
І гори раптом тягнуться увись ,
Малі дівчата гукають та плачуть.
Мій світ весь обертається невпинно
Це неймовірно…
Запаморочливо…
Чи сплю я?
Чи мрію я?
О – це блаженство…
Примітки
- І навіть боги помирають. /Але вірші – владарі? Перебувають, /Міцніші за сталь. Теофіль Ґотьє – Мистецтво – Емалі та Камеї
- Nick Braae. Rock and Rhapsodies: The Music of Queen. Oxford University Press, 2021.
- Lesley-Ann Jones. Freddie Mercury: The Definitive Biography, 2011, С. 35.
- Див. Мірче Еліаде «Священне та мирське».
- Jean Chevalier, Alain Gheerbrant. Dictionnaire des Symboles: Mythes, Rêves, coutumes, gestes, formes, Figures, Couleurs, Nombres, 1982, С. 624.
- Nick Braae. Rock and Rhapsodies: The Music of Queen. Oxford University Press, 2021.
- Щодо зірок та їх долі див. Nicolas Bonnal – La Damnation des Stars, De Marilyn à Sharon Stone, de Morrison à Kurt Cobain, 1996.
- Jules Barbey d’Aurevilly. Du Dandysme et de George Brummell, 1845.
- Susan Sontag. Notes on Camp, 1964, С. 12.
- L.-A. Jones. Freddie Mercury: The Definitive Biography, С. 276.
- Детальніше про це в нашій праці Nicolas et Tetyana Bonnal. La comédie musicale américaine: les symbolismes d’un âge d’or.
- Згідно з різними джерелами, зокрема, і з останнім твором пані Джонс (Love, Freddie), «Гарден лодж» мав стати родинним будинком Фредді та Мері Остін, адже музикант мріяв про велику родину і дітей.
