Сьогодні вже навряд чи варто доводити, що в історії ми маємо справу не стільки з подіями й документами, скільки з інтерпретаціями та тлумаченнями. Не дивно, коли дослідники все частіше й суто свідомо звертаються до цілком особистих, можна сказати, джерел. Адже тоді добре відомі події здатні постати дуже живими й по-людськи примітними…
Таке враження виникає при читанні цієї незвичної книги, дуже великої за своїм обсягом і за періодом охоплення. – З одного боку, це справді «біографія одного роду», хоча з іншого, такі, здавалося б, особисті й ніби приватні мотиви дуже природно вплітаються в історичну канву свого часу. Й обидва ці виміри позначаються та поєднуються вже в імені героя (й водночас автора). Тож Олег – «офіційна» його частина; хоча він іще й Лесь, – а це домашнє його ім’я.
Тому врешті велика родинна сага перетворюється на цілком історичну, по суті, хроніку, де глави чи розділи названі саме так, як у літописі, коли вказано лише рік: 1934, 1935, 1936, 1937… Отже, йдеться про відповідні події та відомі тодішні постаті, причому вони розглянуті в особливому (й особистому) ракурсі. – Серед інших тут окремо відзначені діячи «розстріляного відродження»…
Поза сумнівом, у кожного, кого справді цікавить історія нашої України, – й передусім, її культури й літератури, – з’явилося досить істотне й нове джерело для досліджень і роздумів.
Сергій Тарадайко,
філософ, письменник, есеїст
