РОЗМАЇТО УНІКАЛЬНЕ ВИДАННЯ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ

Українське літературознавство збагатило справді унікальне видання, що повертає уважного читача до драматичної доби Розстріляного Відродження й водночас розширює обрії до наших днів. Ідеться про фундаментальний труд незабутнього Олега (а в родині «Леся») Микитенка, легендарного багатолітнього провідника межи буремними Скіллою й Харибдою літа за літами журналу іноземної літератури «Всесвіт», труд, присвячений пам’яті свого роду, якомога докладнішого життєпису свого батька, репресованого класика радянської літератури Івана Кіндратовича Микитенка, труд, і водночас — гостросюжетний детектив із розшуку на багатоманітному, багатовимірному матеріалі — трагічного соціо-культурного контексту, винуватців загибелі чи самогубства рідної людини, і водночас — родинний щоденний літопис цього розслідування, рік за роком, до 1948-го, коли драматична, але й захоплива подорож із молодим студентом, головою спортбюро російсько-слов’янського відділу Київського університету, який зачитується трилогією Олеся Гончара, на жаль, уривається…


Микитенко Олег-Лесь. Роки і долі. Біографія одного роду. [Відп. ред.-упор. Ю.Микитенко]. Київ: ТОВ Журнал «Всесвіт», 2025. 1152 с.

Читачеві це вкрай прикро, адже й після 1948-го року в Леся-Олега Микитенка — понад сімдесят літ унікальної наукової, перекладацької, культурницької діяльності, про яку саме з його сумлінним літературознавчим гартом, із його літературним і публіцистичним хистом могло би зберегтися неповторне свідчення (адже з його численних публікацій можна уявити надзвичайний рівень цих мемуарів). Не судилося. Проте у виданні зацікавленому читачеві (окрім епілогу до розшуків про батькову долю Олега Микитенка «Трагедія ідеалів: 1897–1937–1997» та його ж цінних спогадів про Миколу Лукаша) пропонуються інші унікальні ма теріали — післямова відповідального редактора книги (і нинішнього шеф-редактора «Всесвіту») Юрія Олеговича Микитенка, де окреслено подальший життєвий шлях Олега Івановича, а також долю роду, який наснажив українську науку та культуру (а також дипломатію та підприємництво) знаковими постатями, а ще ж — надзвичайні спогади про всесвітянську планиду з-під пера легендарного Вадима Скуратівського та про «Феномен «Всесвіту» в українській культурі» — від «автора і передплатника з 1985 року», фундаментального дослідника історії українського художнього перекладу Максима Стріхи.

Але є в цьому виданні (на додачу до унікальних архівних матеріалів, зокрема із заказників спецслужб) іще один цінний матеріал — першодрук невідомого етюду Івана Кіндратовича Микитенка з можливим заголовком «Ремонт людини» 1924 року, який розглядається Олегом Івановичем і як «запис кошмарного сну на ґрунті спогадів про свого реального земляка Митрофана Коляду, якого справді забили махновці 1919 року, та про його сина Левка, племінника І. Микитенка» і як «лабораторну спробу» молодого літератора дати своєрідний психологічний етюд «Ремонт людини». У коментарі до твору відомий літературознавець (і головний редактор «Всесвіту») Дмитро Дроздовський слушно зауважує «виразний сюрреалістичний ма люнок, який може бути виявом фантазії, психічного розладу чи сновидної дійсності», експресіоністську поетику та «психоаналітичні натяки, не дивні для автора — професійного лікаря-невропатолога»…

Справді, твір експериментальний, поліфонічний — напевне приверне увагу широкого читача, і не лише як першодрук доби Червоного Ренесансу, тож дякуємо Юрію Микитенку за люб’язний дозвіл надрукувати його на сторінках «Літературної України», а всіх охочих радо скеровуємо до журналу «Всесвіт», у видавничому домі якого вийшло у світ таке розмаїто унікальне видання…

Дмитро ЧИСТЯК

Залишити відповідь