Вітання, пане редакторе Юрію!
Я прочитав все листування за лінком. Головна суперечка в досвіді війни Віталія Осики та кінцевому розумінні її власного переживання, викладеного чудовою українською, – це його зайняття проміжної позиції, позиції цілковитої невизначеності “Україна програЄ цю війну” та “воювати тре”.
Якщо щодо деталей якісної української та літературної обізнаності, то у «деталях прозирає цікаве. Він згадує “пушкіних”, цитує французький епіграф, потім моральні проблеми персонажів Достоєвського, не вражений розробкою образу Наташі Ростової, а сам раз у раз «скочується» до «котляревщини», цитуючи неглибокі смішки Руданського, сучасника згаданого класика. Оця відсутність власної класики дається взнаки. Наче для відштовхування від оперного співака береться Вєрка Сердючка.
І це найсумніше. Ну, може після війни з`явиться «проза лейтенантів»».
Я б додав більше узагальнення власного враження від листів Віталія. Я б додав просте питання до всього цього:
Так, здається сьогодні «Україна програЄ цю війну». Втім, так, «воювати тре». Адже і «лицемірний Захід давно вже здав Україну». І так, і так, немов програш: воюй не воюй – програш. Невизначеність у бік цілковитого програшу.
Але я б вчепився зубами в «тре» шановного Віталія. Якщо таку “ціну” життів і долі нації не може сьогодні визначити не лише Осика, а й, фактично, жоден, то висновок простий – «тре» і все!
І тоді, навіть мінімальні практичні рекомендації, що «тре» робити заради неможливого – перемоги чи просто кінцево найкращого для нас захисту саме суверенітету країни, України (зазначте: я тут не кажу про можливі кордони, хоча особисто вірю у кордони 1991 р.) – мають дуже вітатися.
Тоді той громадянин, який здатний бачити на своєму місці “як саме тре” та політично вимагати від цієї влади також цього, займає позицію визначеності. Вона ще зветься відчуттям належності українському, позицією вкоріненості в наше національне.
І тому та тоді весь романтичний розмазаний песімізм невизначеності має йти нах і всі сили кинуті на те, як прагматично тре!
Кращого,
Євген Бистрицький
Про автора листа можна дізнатися тут: www.bystrytsky.org
